Максим Лагус: “Мистецтво — це створення чогось нового з нічого”

22-річний Максим Лагус — звукорежисер Ніжинського академічного українського драматичного театру імені Михайла Коцюбинського та актор-початківець. Він також студент Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, учасник гурту “Камея” та молодіжного хору “Світич”. Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з юним талантом.

“Я фанат театру як явища та нашого Ніжинського театру особливо”, — говорить Максим.

— Чому Ви обрали саме музичну спеціальність?

— У цілому я просто люблю творчість. Раніше, до працевлаштування в театрі, я намагався розвиватись у музичній сфері.

Ця тяга пішла ще з дитинства, з перших шкільних уроків мистецтва, на яких наша вчителька Семенець Любов Григорівна (велика їй шана та подяка) прищеплювала нам любов до музики, а пізніше – зібрала шкільний хор “Джура”, в якому ми виконували твори різних українських гуртів та пісні на слова українських поетів та поетес. Мабуть, в цей період тяга до мистецтва і закріпилась в моїй голові. В підлітковому віці я виклянчив у батьків першу гітару — і понеслось: музична школа, Ніжинський коледж культури і мистецтв, Чернігівський музичний коледж…

— Як ви потрапили до театру?

— Як і більшість студентів, я працював у кол-центрі, і в той період ні бажання, ні сил думати про музику чи театр не було. Одного дня мені зателефонував мій товариш Дмитро Дудка, який працює актором у театрі, й розповів, що вони шукають звукорежисера. Це дуже перспективна спеціальність, тому я, не вагаючись, пішов на співбесіду й влаштувався на роботу, щойно з’явилася така можливість. Минуло, мабуть, пів року, коли мені запропонували вперше вийти на сцену. Це була вистава “Кубік Рубіка”, і режисер, мій товариш Андрій Горкавенко, захотів, щоб музичне оформлення було у живому виконанні під гітару. Якщо зізнатися чесно, спочатку я погодився лише тому, що за це пообіцяли доплату (а для студента кожна копійка важлива). Але вже після першої вистави перед глядачами я зрозумів, що хочу займатися цим серйозно, і гроші відійшли на другий план (я й сам би доплачував, аби тільки грати далі). Не знаю, як це пояснити… Це якась особлива енергетика, щось майже містичне: ти віддаєш свою енергію ролі, а глядацька зала повертає її вдвічі більше. І навіть неважливо, наскільки велика твоя роль — ці почуття лишаються незмінними.

— Як Вам вдається поєднувати роботу в театрі з навчанням на музичній спеціальності?

— Та майже ніяк, якщо чесно. Завжди не встигаю або там, або тут. Проте головне для мене — робити максимум в будь-якій творчій роботі: чи то буде театр, чи хор ‘Світич’, чи щось інше — я намагаюсь зробити максимум, щоб фінальний продукт сподобався глядачу та не підвів старання режисера, диригента чи іншого керівника.

— Опишіть свій стиль роботи на сцені. Чи впливає музична освіта на Ваш сценічний стиль?

— Навіть не знаю, як відповісти… Майже вся робота відбувається поза сценою: вивчення тексту, робота над роллю, а на сцені залишається лише зафіксувати свій стан на репетиціях і подати історію свого персонажа глядачу під час вистави. На сцені я також намагаюсь спостерігати за більш досвідченими акторами та набиратися досвіду. Завдяки музичній освіті та хоровому навчанню, я маю поставлене дихання та голос, тому навчання в акторській студії було для мене трохи легшим. Але специфіка роботи зовсім різна, тому це не суттєво змінює процес.

— Що для Вас мистецтво?

— Мистецтво —  це вміння створити щось нове з нічого. Коли людина живе ідеєю, прокидається і засинає з бажанням втілити цю ідею в життя, а потім вкладає всі свої сили і творить з цієї ідеї щось реальне — це і є мистецтво.

— Чи є у Вас кумири та люди, на яких рівняєтесь?

— Звісно, я зараз рівняюсь на своїх більш досвідчених колег та наставників, намагаюсь наблизитись до їхньої майстерності. Мене захоплює, з якою легкістю вони перевтілюються у своїх персонажів, і наскільки переконливо це виходить. Також, звичайно, є і кумири — люди, які розвивають сучасний український театр і популяризують його. Наприклад, Ілля Чопоров, Олександр Рудинський, Михайло Матюхін і Владислав Михальчук із їхнім проєктом “Шмальгаузен”, Віталій Ажнов і багато інших. Загалом, кожна людина, завдяки якій театр стає популярнішим, є для мене кумиром.Реклама:

— Чи є якась філософія, яку ви хочете передати через свою творчість?

— Звісно, в кожній виставі я намагаюсь через свого персонажа передати щось важливе, подати якийсь приклад або хоча б допомогти режисеру донести певну історію. Але це неможливо звести до якогось одного принципу чи філософії, оскільки кожна історія є унікальною і несе в собі щось своє.

— Як Ви боретесь із труднощами?

— Як писав Стус: “Терпи, терпи — терпець тебе шліфує”. Якщо достатньо довго працювати над чимось, не зважаючи ні на що — результат окупить всі старання(чи страждання))

— Яким би був світ без мистецтва? І чи можете погодитись, що мистецтво врятує світ?

— Я не можу уявити світ без мистецтва, оскільки воно всю історію людства рухало нас до прогресу. Не знаю, чи врятує мистецтво цей світ, але впевнений що без мистецтва він загине.

— Що надає Вам сил іти далі?

— Підтримка друзів і рідних, а також переконаність у тому, що я досягну бажаного результату понад усе, і цей результат окупить всі старання.

— Чи були думки колись покинути музику?

— Думки були і є. Я вже не маю бажання розвивати себе в музичному плані всерйоз, хочу поглибитись саме у театральне мистецтво. Але театр — це синтетичне мистецтво, тому зовсім покидати музику я теж не хочу. Я впевнений, що мої вміння ще знадобляться мені на сцені.

— Чи є якісь ще хобі?

Я ходжу на роботу, навчання та в тренажерний зал, тому часу на щось ще майже не вистачає. Навіть коли є вільна хвилинка, в голові лише думки про роботу.

— Наскільки мені відомо, Ви є гітаристом в гурті “Камея”, розкажіть про досвід гри в музичному гурті.

— Це є цікавий яскравий досвід в моєму житті. Він дав мені змогу займатися творчістю з зацікавленими в цьому людьми, а в нашому маленькому місті отримати таку можливість – реальна рідкість.

— Щоб ви сказали людям, які хотіли б займатись улюбленою справою?

— Якщо тобі щось подобається — роби це і не відкладай на потім. Освіта — це важливо, але це не головне, головне — зацікавленість, бажання і відсутність сумнівів. А також приходьте працювати до нас в театр, співати в хорі “Світич” та грати в гурті “Камея”. Буде круто якщо ми зможемо розвинути наш творчий Ніжин разом.

Як повідомляв MYNIZHYN, чи може музика бути голосом нації, а сучасні тренди — відображенням глибоких суспільних настроїв? Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з викладачем кафедри вокально-хорової майстерності Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Ярославом Йоткою. Він розповів про унікальність української музики, вплив глобалізації на творчість і навіть допустив, яким музичним жанром був би Ніжин.