Інтерв’ю з «Ельзою» – Наталією Даценко, актрисою Ніжинського драмтеатру, героїнею вистави «Крижане серце»

У Новорічні свята у Ніжинському драмтеатрі презентували прем’єру вистави «Крижане серце» – це дивовижна вистава для всієї родини, яка захоплює глядачів своїм чарівним світом, де оживає казкова історія про дружбу, відвагу та любов.

Актори театру дарують глядачам казкову атмосферу свята, грають і живуть на сцені, показуючи тим самим, що життя не стоїть на місці і його не відкладеш на потім, і дитинство у наших дітей одне, яке не повториться через рік або два. Тож не зважаючи на наші гіркі реалії – життя продовжується і любов, розтоплює найхолодніше серце. Таким був головний посил цієї казкової вистави.

Одну з головних ролей у виставі «Крижане серце» зіграла Наталія Даценко – Ельза, у якої і було крижане серце.

На фото:Наталія Даценко. Фото з архіву акторки

Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з нашою «Сніговою королевою» та поговорили з нею про життя поза межами театру, про акторську майстерність на сцені, а також дізнавалися, чи таке вже в неї крижане серце?

– Ви – нове обличчя серед акторів нашого театру. Скажіть, скільки ви працюєте у Ніжинському театрі? Звідки ви родом? Де навчалися?

– Родом я з Ічнянщини, музичну освіту почала з Ічнянської школи мистецтв, потім вирішила продовжити і вступила до Чернігівського фахового коледжу імені Левка Ревуцького, де навчалася на хорового диригента. А вищу освіту я отримала у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя зі спеціальності Музичне мистецтво. Перед закінченням університету, трохи більше року тому, у мене зв’явилася можливість потрапити до акторської студії при Ніжинському академічному українському драматичному театрі ім.М.Коцюбинського, та навчатися у режисера-педагога народної артистки України Соколенко Алли Василівни. З цього і почався мій театральний шлях.

– Зіграти на сцені «вживу», це навіть не зіграти в кіно, де є повторні дублі і можна заново щось переграти. На сцені театру ви не маєте права помилитись, забути текст і поплакати, коли треба сміятися? Як вам це вдається? Як налаштовуєтесь на гру? Як взагалі вживаєтесь в ту чи іншу роль?

– На сцену я виходила ще з малечку, адже мені пощастило народитися з талантом до співу, але все таки акторство це інше. Кожен вихід на сцену це хвилювання і навіть якщо чудово знаєш свій текст, потрібно бути готовим до імпровізації.

Ельза це моя перша повноцінна роль, тому як актриса початківець, я ще багато чого не розумію і продовжую вчитись. Щоб налаштуватися і вжитися в роль мені допомогає моя чутливість та емпатійність, що компенсує брак досвіду. Також мене мотивують та підтримують своїми настановами досвідчені актори нашого театру.

Але найбільше мене надихає знання того, що у залі сидить глядач, який хоче відволіктися від сучасних реалій, поринути у інший світ, що б то не було: драма чи кохання, комедія чи чарівна казка.

Для мене – щастя дарувати людям ці емоції.

– До речі, які ролі ви вже зіграли, крім Ельзи у «Крижаному серці»?Реклама:

– Раніше я брала участь лише у театралізованих концертах, де виконувала пісні сольно або в дуеті.

Для мене, як для початківиці, взагалі було величезною несподіванкою, що мені дали головну роль лише за рік навчання у студії.

– А пам’ятаєте свій перший вихід на сцену? Яким він був? Що вдалось, а що ні? Тобто що залишилось за кулісами, непомітне глядачеві? Якісь цікаві чи неординарні випадки можете пригадали і поділитися з нашими читачами?

– Як співачка на сцені я змалечку. Було багато виступів, концертів, конкурсів, в тому числі міжнародних, але саме в театрі вперше я вийшла на сцену у виставі “Одна з тисячі історій”. Це була навіть не роль, а участь у вокальних масових сценах.

Вже тоді я почала розуміти наскільки багато роботи так і залишається за кулісами, адже вистава це не тільки актори, світло та музика, а й злагоджена праця десятків людей за кулісами від яких успіх вистави залежить не менше, ніж від акторів. Декоратори, костюмери, машиністи сцени та багато інших людей залишаються поза увагою глядача, але роблять необхідний внесок.

– Чи буває у вас таке відчуття після вистав, коли вам хотілося б зіграти ще раз але по іншому, бо десь вам самій щось не сподобалось, щось було не так, як вам хотілося б? І чи є моменти, якими ви пишаєтесь? Поділіться цим з нами?

– Зазвичай я задоволена своєю роботою, але завжди помічаю недоліки та зосереджую на них увагу і працюю, щоб стати краще.

Я пишаюся собою, коли відчуваю, що глядач задоволений. Коли я чую оплески – я знаю, що впоралася!

– Чи не плануєте згодом зніматися в кіно? Чи хотілося б вам спробувати себе в кіноіндустрії і якщо так, то в якому фільмі і в якій ролі ви себе бачите?

Ніколи про це не думала, адже я тільки стала на цей шлях і в акторській майстерності мені до цього ще далеко. Але все таки, як любителька почитати фентезі, я б хотіла оживити зі сторінок книги відважну героїню з мечем у руках, яка бореться проти зла.

– А чим живе «Ельза» – Наталія Даценко поза межами театру? Що любите, чим живите? І як можете сказати про себе: у вас таки сталеві нерви і крижане серце чи ви досить добра і лагідна чи все залежить від тих чи інших життєвих ситуацій?

Крім театру, я співаю у Молодіжному хорі “Світич”, а також у церковному хорі “Воскресіння” Кафедрального собору Всіх святих ПЦУ.

Вільного часу у мене не так багато, але стараюся використовувати його з користю: люблю читати книги, проводити час з друзями, коли є настрій приготувати щось смачне та цікаве.

Якщо ж казати про характер, то люди, які мало мене знають скоріше скажуть що я “Ельза”, завжди зосереджена, чемна, відсторонена. Але мої рідні та друзі скоріше бачать мене веселою, говіркою та готовою підтримати у будь якій авантюрі.

Фото з архіву Ельзи – Наталії Даценко

Раніше ми писали: «В окопі між Соледаром та Бахмутом я повторював текст однієї з вистав», – Олександр Реп’ях