Довгі руки Кремля: як РФ втручалася у вибори в США та Європі і що вже готує для України

На карті Європи та Північної Америки неможливо знайти країну, яка б не цікавила Москву. Хіба що та, яка вже перебуває під її впливом. І ця політична осінь з виборами одразу в кількох країнах дала Росії велике поле для маневру – щоб добитися того, щоби переміг кандидат чи політична партія найбільш перспективна для Кремля.

Які брудні технології застосували на виборах у США цього разу, яких результатів добилися в Молдові, Грузії та Литві і чого чекати на ймовірних виборах в Україні – Факти ICTV запитали в експертів у США, на Балканах та в країнах Балтики.

США

За тиждень до президентських виборів у США одразу кілька американських спецслужб повідомили про спроби Росії, Китаю та Ірану втрутитися у вибори. Фактично, розхитати ситуацію в Штатах намагалися майже всі країни так званої вісі зла.

Китай намагався відбілити свою репутацію та посіяти розбрат у питаннях наркотиків та імміграції. Іран посилював недовіру до політичних інститутів США. Росія посилювала будь-які розбіжності у суспільстві.

Цю інформацію нам підтвердив в ексклюзивному інтерв’ю колишній головний радник Департаменту національної безпеки США Джон Сандвег.

– Розвідувальні служби США, внутрішня безпека, моє колишнє агентство, ФБР і директор національної розвідки зробили звіт про те, що вони бачать багато ознак іноземного втручання у вибори, насамперед Росії, а також Китаю та інших гравців. Є обвинувальний висновок щодо ще кількох спроб шахрайства за участю Ірану, – сказав він.

Та чи досягли ці зусилля успіху, розгляньмо на конкретних прикладах.

За даними аналітиків, найбільший вплив розвідслужби фіксували саме з боку Росії. Однак, якщо у 2016 році ми чули про ботоферми, то тепер методи стають більш сучасними. Наприклад, відомо про застосування штучного інтелекту.

Аналітики пишуть, що оскільки американці більше довіряють місцевим ЗМІ, ніж загальнонаціональним, то росіяни створювали сайти-двійники саме таких медіа і публікували там викривлену або відверто брехливу інформацію.

І основні меседжі Москви – це критика Володимира Зеленського та Камали Гарріс з метою дискредитувати Україну в очах американського суспільства.

Зокрема, росіяни активно підбурювали скандал, який розгорівся під час візиту президента України до США у вересні, коли він відвідав завод у Пенсільванії лише у супроводі демократів. Як тільки деякі республіканці розцінили це як втручання у вибори, у мережі з’явились безліч статей від сумнівних джерел, які поширювали цю тезу.

З цього витікає висновок, що росіяни робили ставку на перемогу Трампа і розхитували медіа з ухилом саме під нього. Вочевидь сподіваючись, що Трамп покращить позиції Росії у війні з Україною. І останні повідомлення про таємні дзвінки Трампа та Путіна тільки підтверджують ці очікування.

Утім, на думку Джона Сандвега, попри достатню кількість доказів російського втручання, після перемоги Трампа на президентських виборах ми навряд чи побачимо таку саму кількість звітів втручання у вибори, які ми бачили у 2020 році. Адже нова адміністрація не буде зацікавлена у тому, щоб наголошувати на цьому.

– У Сполучених Штатах і розвідувальній спільноті зроблено висновок про те, що російський зовнішній вплив спрямований на допомогу Трампу. Тому, на жаль, я не знаю, хто коли-небудь дізнається повну міру чи ефективність цього, але абсолютно точно було докладено величезних зусиль, щоб знову незаконно вплинути на наші вибори, – пояснює він.

Утім, вважати, що Росія тепер згорнула свою операцію, звісно, наївно. Попри рішучу перемогу Трампа, вибори показали, що американське суспільство дуже роз’єднане. У ЗМІ підібрали цьому влучний термін – Розколоті Штати Америки. І спроба росіян посилити цей розкол, ймовірно, триватиме аж до інавгурації президента.

Однак розділення суспільства навпіл у ставленні до кандидатів – це те, що ми побачили не тільки у США, а й на нещодавніх виборах одразу в кількох країнах Європи – Молдові, Грузії та Литві. Розгляньмо по пунктах.

Молдова

У Молдові в другому турі виборів перемогла чинна президентка Мая Санду. Та врятували її фактично лише голоси молдовської діаспори. Адже більшість виборців всередині самої Молдови голосували за опозиціонера Санду – соціаліста Стояногло. І Росія доклала до цього чималих зусиль.

Та якщо у США Москва вдавалась до більш “ювелірних” методів впливу, то в Молдові все виглядало не так церемонно.

За даними ISW, РФ, всупереч законам Молдови, організовано привозила виборців із Придністров’я, а також із самої Росії до виборчих дільниць в Азербайджані, Туреччині та Білорусі, роздавала ваучери молдовським виборцям у Москві, а також влаштовувала кібератаки на ЦВК Молдови.

– Це можливість отримати потрібні цифри голосування за низькі інвестиції. Це насправді не такі великі гроші, які їм потрібно витратити, щоб отримати вибори в межах 50 на 50, через які країна не може рухатися вперед. І цей статус-кво дає змогу Росії продовжувати маніпулювати народом за допомогою дезінформації, – пояснює директор із комунікацій Українського конгресового комітету Америки Андрій Добрянський.

Після першого туру президентських виборів Мая Санду повідомляла про “злочинні групи” та “іноземні сили”, які втручалися у вибори за десятки мільйонів євро для поширення пропаганди з метою дестабілізації Молдови. Днями Міністерство закордонних справ Молдови вручило ноту протесту послу Росії у Кишиневі за “підрив та делегітимізацію демократичного процесу”.

Попри те, що Санду в результаті перемогла, ініційований нею референдум про євроінтеграцію, можна сказати, із тріском провалився. Адже кількість голосів на підтримку курсу на Європу виявилась лиш на маленьку долю більшою, ніж проти нього. І тут теж врятувала молдовська діаспора.

Усе це прогнозує чимало проблем на парламентських виборах наступного року, де Москва безумовно спробує взяти реванш і “дотиснути” проросійський напрямок країни. А з огляду на те, що Молдова – парламентська республіка, Кремль має цілком реальні шанси мати там суттєвий вплив.

Грузія

Що може чекати на Молдову, яскраво ілюструє ситуація в іншій парламентській республіці, де щойно відбулися парламентські вибори – Грузії.

Однак якщо суспільство Молдови стараннями Росії розділене навпіл щодо курсу в ЄС, то в Грузії з цим все “простіше” – 80% населення підтримують рух до Європи. Та парадокс у тому, що, попри це, перемогла проросійська партія Грузинська мрія. Як же так вийшло і де тут стирчать вуха Москви?

Передусім, у Грузії теж є розкол. Навіть опозиційні телеканали свідчили, що Грузинська мрія набрала близько 40% голосів. Проте, з огляду на те, що опозиція розколота на кілька політичних сил, це не дало їй перемоги.

До того ж проросійська провладна партія дуже вдало зіграла на меседжах, з якими зверталась до виборців – “якщо не ми, то буде війна”. І ця махінація вочевидь подіяла.

– Зважаючи на місцеві думки, людьми там може маніпулювати іноземний вплив та дезінформація, але, як і в Сполучених Штатах, якщо люди мають реальну позицію, то це позиція частини політичного електорату, з якою повинні мати справу політики, – зауважує Андрій Добрянський.

І тут Грузинська мрія вміло зіграла на консервативних настроях частини суспільства, які цілком накладаються і на російські наративи. Наприклад, вона спекулювала темами захисту від ЛГБТ.

Але ключове те, що, попри очевидне тяжіння в бік Росії, провладна партія не каже, що вона проти руху до ЄС. Вона каже, що це треба робити так, щоб водночас не сваритися з Москвою.

– Грузинська мрія розраховує, що вона може впоратися із сьогоденними проблемами, і так вони можуть зберегти контроль над країною, попри те, наближає це їх до Росії чи ні.

Однак тут є й інший бік медалі. Ви можете заплатити людям, покращити їхнє життя, але якщо ви не маєте справу з основними проблемами, а це відчуття справедливості за те, що сталося після вторгнення та бойових дій з Росією, а також відчуття майбутнього, тобто інтеграція в Європу, ви будете постійно мати проблеми. Отже, їхній план – це не дуже стабільна гра для економічного розвитку країни, – каже Добрянський.

Що ж до безпосереднього російського впливу, то проєвропейська президентка Грузії Саломе Зурабішвілі звинуватила Росію в причетності до фальсифікацій виборів та заявила про російську спецоперацію, яку вона вже проводила у 2012 році.

Зокрема, частиною цих дій можна назвати приїзд на вибори російського пропагандиста Олександра Малькевича, відомого як засновника пропагандистської мережі на тимчасово окупованих територіях України.

Також його вважали соратником Пригожина. Примітно, що раніше у втручанні у вибори Малькевича звинуватив Вашингтон і оголосив його в розшук. Вочевидь ще більше фактів щодо втручання Росії може з’явитися незабаром.

Литва

Не без інцидентів пройшли й нещодавні парламентські вибори у Литві, у результаті яких перемогла опозиція. Це показало, що литовське суспільство хоче змін, та чи вплине це на підтримку Литвою України, яка завжди буда напрочуд показовою?

Незадовго до виборів скандал розгорівся довкола російської мови. Один із місцевих блогерів заявив, що за російськомовну музику треба розстрілювати людей. Прокуратура одразу почала розслідування, однак, звісно, це не могли проігнорувати в Москві, яка за вже відпрацьованими в Україні методиками почала заявляти про захист російськомовного населення. Подібні перекоси, хай і спрямовані проти мови окупанта, загалом грають на дестабілізацію суспільства.

Та куди більш резонансними були антидемократичні заяви, які лунали на президентських виборах Литви, що відбулися в травні. Один із кандидатів – Едуардос Вайткус – публічно назвав Крим російським. За результатами виборів він посів п’яте місце, здобувши 7,3% голосів, і впевнено лідирував у двох округах. Безумовно, це повна поразка, але такі сигнали теж багато про що говорять.

– Це показує, що Росія використовує той самий старий підручник у країнах Балтії, зокрема в Литві, тому що це не перший випадок, коли проросійські політичні діячі раптово з’являються в литовській політиці. Вайткус використав сталі кремлівські наративи, що це нелегітимні вибори, що уряд корумпований, що потрібно ухвалити закон про іноземних агентів, щоб обмежити вплив Заходу в Литві, – каже директорка зі зв’язків із громадськістю Key Elements Group (Велика Британія) Моніка Бікаускайте.

Що ж до прихильників проросійського кандидата, то його виборці – це ті, хто голосує проти вакцини, ліберальних цінностей, і більшість із них перебувають у російськомовних регіонах Литви, додає вона.

За її словами, вони живуть у невеликих селах і районах, де переважно слухають російське радіо та дивляться російське телебачення, тому те, що запропонував Вайткус, дуже резонувало з ними, і вони проголосували за нього.

– Але він не зміг отримати додаткову підтримку, тож я думаю, що це свідчить про те, що Литва має стійкість. Ми знаємо, як працює російський “підручник”, і ми можемо цьому протистояти, у нас немає широкої підтримки російських ідей, більшість населення дуже західноорієнтоване, – підсумувала Бікаускайте.

Загалом попри те, що найбільші застереження стосувались зсуву “вліво” литовської політики, критичного розвороту не відбулося. Президентом знову став Науседа, а новообраний литовський парламент вже запевнив у подальшій підтримці України.

Майбутні вибори та Україна

Серед тез щодо Криму, які озвучував одіозний кандидат у президенти Литви, був і дуже показовий для російської пропаганди аргумент: “Якщо ми визнали Косово, то ми просто зобов’язані визнати Крим”.

Власне, косівський прецедент часто використовує Путін, і не тільки щодо Криму, але й для того, щоб виправдати вторгнення в Україну. Мовляв, якщо НАТО бомбило Югославію у 1998 році, то чому Росія не може бомбити українські міста?

Але він, як завжди, викривляє факти. Бо військова операція НАТО тоді не мала на меті окупацію Югославії. А незалежність Косово, оголошена у 2008 році, по факту не має нічого спільного з анексією Криму та псевдореферендумом.

У лютому наступного року в Косово відбудуться перші дострокові парламентські вибори, і там також варто очікувати зростання російської дезінформації, яка переважно поширюється через канали Сербії, уряд якої дружній до Москви.

– Росія втручається в Косово протягом 25 років безперервно. Компанія, якою я керую, раніше провела опитування для Міжнародного республіканського інституту, яке виявило подробиці, що шокують, про вплив Росії в Косово, їхню гібридну війну та кількість російських шпигунів. Вони маскуються під сербських священників у монастирях або дипломатів, – розповів директор консалтингової компанії з питань політики POLCON (Косово) Фітім Мулоллі.

Інше дослідження, зроблене однією з місцевих некомерційних організацій, показало, що російське МЗС публікує щонайменше одну заяву чи пресреліз про Косово щодня, додає Мулоллі. Усі ці публікації зображають Косово та косовських албанців переважно як релігійних екстремістів.

– Будь-хто, хто побуває в Приштині, столиці Косово, побачить, що це неправда. Ви зупинитесь і поговорите з кожною людиною, яку побачите на вулиці, кожним офіціантом, кожним перукарем. Вони говоритимуть з вами англійською, а також німецькою, французькою чи іншою мовою, і в них немає жодного натяку на екстремізм, – запевнив Мулоллі.

За його словами, напередодні виборів у Косово очікують активізацію фейкових профілів з албанськими іменами (98% населення Косово – етнічні албанці), які будуть підбурювати людей на агресію щодо сербів, щоби підвищити напругу, розділити суспільство.

Однак, якщо інтерес Росії до виборів у Молдові, Грузії та Литві цілком зрозумілий, – Кремль хоче відновити контроль над територіями колишнього СРСР, – то навіщо Путіну втручання в політику на Балканах?

– Головна мета, яку Росія мала протягом останніх десятиліть на Балканах, полягає в тому, щоб утримати всі наші держави подалі від НАТО, від ЄС, від хороших відносин зі США.

Вони намагалися зробити це з Північною Македонією, коли вони засилали російських шпигунів, які були членами дипломатичної служби в Греції, які були потім арештовані та депортовані. Вони намагалися зробити це з Чорногорією, коли там збиралися голосувати за членство в НАТО. Вони навіть намагалися вбити прем’єр-міністра Джукановича, і, на щастя, це не вдалося. Чорногорія згодом приєдналася до НАТО. І вони намагаються зробити це зараз із Косовом, намагаються максимально утримати нас від інтеграції в ЄС і НАТО, тож це їхня кінцева мета, – каже Мулоллі.

Яскраві приклади російського втручання у вибори цілком можуть знадобитися для підготовки до виборів і в Україні. Видання The Economist вже написало, що президентські вибори в Україні можуть відбутися 25 травня 2025 року. Утім, в Офісі президента це заперечують.

– Україна поступово просувається з обговоренням, як підготуватися до виборів у 2025 році. І ця підготовка містить дві речі: перша – це потенційна зміна закону, чи виходити з воєнного стану в Україні, чи вносити зміни до Конституції чи законів, щоб дозволити вибори під час нього. Друга – це організація належного голосування за межами України. Адже, наприклад, у Польщі було лише одне виборче місце, яким було польське посольство, під час останніх виборів у 2019 році вже тоді було понад мільйон людей, які хотіли проголосувати в межах Польщі, – зауважує Добрянський.

Логістична організація виборів – це пріоритет для України перед будь-якими дискусіями щодо маніпулювання Росією, додає він. Однак до російської дезінформації треба підходити не менш рішуче, адже розкол в українському суспільстві, виснаженому війною, знайти буде дуже легко. Приводом можуть послужити нещодавні мовні скандали або тема мобілізації. Так чи інакше, проведення виборів – це важливий крок до отримання більшої допомоги із Заходу, вважає Добрянський.

Тобто Росія користується будь-якою політичною невизначеністю та розколом суспільства, щоб організувати поле для впливу.

– Паливо для популізму – це мати незадоволене населення, і це те, що ми бачимо по всьому світу. Люди по всьому світу голосують проти певних посадових осіб, а без стабільності немає довгострокового планування, а це означає, що ви не можете дати суспільству те, що йому потрібно для кращого життя, так, це цикл незадоволення, – каже Добрянський.

Глобальна ж мета Кремля скрізь одна – сіяти хаос і мати свій вплив.

– Від країни до країни ми бачимо одну й ту саму картину: використання дезінформації, соціальних медіа та інших тактик для того, щоби дестабілізувати, поставити під сумнів легітимність виборів, сприяти популістським рухам, просувати кандидатів, які викликають розбіжності, і кандидатів, які більше відповідають інтересам Росії, – наголошує Джон Сандвег.

Чим більше відомо про методи Росії, тим легше їм протистояти. І в цьому країни, які мають такий досвід, можуть допомагати іншим.