“Чекаю, що він зайде”: дружина загиблого воїна з Ніжина Наталія Маринець

25 липня у Ніжині в останню путь провели захисника Володимира Михайловича Маринця. Його серце раптово зупинилося у с. Мирне Добропільського району Донецької області 16 липня, коли він перебував на бойовому посту. Попри тяжку втрату дружина загиблого воїна Наталія люб’язно погодилася на зустріч з журналістом Nizhyn Post, аби вкотре пом’янути коханого добрим словом.

Пише Nizhyn Post

“НЕ ДО ЗБОРІВ: ЧОЛОВІКА НЕ СТАЛО”

14 липня у Ніжині відбулися “Вечорниці”, які організувала власниця Ніжинської кав’ярні-книгарні “Жито”. Під час заходу збирали кошти для ЗСУ.
Як пізніше пояснить художній керівник “Аматорського театру “Городъ N” Наталія Маринець, колектив якого також взяв участь у “Вечорницях”, один збір був організований для бригади її чоловіка на Покровський напрямок, другий – для колишнього актора театру та його побратимів – на Херсонський.
Наступного дня журналіст домовилася з пані Наталією про розміщення посту про збір для хлопців на сайті Nizhyn Post. Але вночі вона написала: “Здається, чоловік в полоні. Профіль видаляю”.
А ще через день взагалі приголомшила: “Мого чоловіка не стало. Поки не до зборів…”

БУВ ДУШЕЮ КОМПАНІЇ

Володимир Маринець народився 1989 року у Ніжині, де прожив до трьох років. А потім його сім’я переїхала у село Тамарівка Ріпкінського району Чернігівської області. Там він навчався у місцевій середній школі.
У Ніжинському агротехнічному інституті Національного аграрного університету Володимир Маринець отримав спеціальність техніка-енергетика.
Дружина Наталія розповідає, що чоловік був різносторонньою людиною. Мав “золоті руки”. Працював електромеханіком по ліфтах у Донецьку, був бригадиром будівельників у м. Славутич Київської області та на Чорнобильській АЕС, електромонтажником пожежної сигналізації у Чернігові.
Коли навчався в агроколеджі, співав у хорі. Не любив пафосу. Був душею компанії. 26 лютого цього року Володі виповнилося 35 років. Він перебував вдома у відпустці. До подружжя завітали гості. Цей день став одним з найщасливіших в житті…
До лав ЗСУ Володимир Маринець долучився у травні 2022 року.
За час служби брав участь в активних штурмових діях на Херсонському напрямку, у боях під Бахмутом і Часовим Яром Донецької області, також під Покровськом (с. Красногорівка).

ІСТОРІЯ ЗНАЙОМСТВА ВОЛОДИМИРА ТА НАТАЛІЇ

Шлюб Володимира і Наталії для обох став другим. На момент їхнього знайомства Володимир вже був розлученим. Наталія ще певний час перебувала у шлюбі й навіть уявити собі не могла, що незабаром доля зробить крутий віраж…
Познайомив їх колишній чоловік Наталії Дмитро. Хлопці разом навчалися у Ніжинському виші. Протягом шести років Володимир і Наталія, випадково зустрівшись, символічно віталися. Часто бачилися в Чернігівській електричці, коли Наталія працювала вчителькою іноземної мови в Салтиковій Дівиці, а Володимир – електриком в Чернігівоблтеплокомуненерго.
Восени 2022 року Наталі наснився сон: ярмарок, багато людей. Хтось тихо обіймає її за плечі. Вона обертається. Позаду стоїть Володя і каже: “Ти мені дуже потрібна!”
Зранку вона вирішила йому написати, щоб розпитати, як справи. На той час вона вже два роки була розлученою. Володимир відповів.
Півтора місяці спілкувалися у соцмережах. А потім сталося непередбачуване: 14-річний син Наталії Максим наробив шкоди. Тоді вони вперше поспілкувалися телефоном. Володимир вислухав жінку, заспокоїв, а потім раптом промовив: “Я тебе люблю!”
У листопаді вони ВПЕРШЕ зустрілися у Києві, де провели разом чотири дні. Чотири щасливих дні! Пізніше Наталія поїхала до коханого в Краматорськ. У січні зрозуміла: вона при надії!
Володимир зрадів, бо дуже хотів сина. На той час в нього вже була донечка від першого шлюбу.
26 січня 2023 року Володимир і Наталія одружилися. Відгуляли скромне весілля. А потім Володимир повернувся на війну.
Синочка назвали Іллею, бо Маринець співзвучне з прізвищем Муромець.Реклама:

“Ілля – татова копія. Навіть група крові одна. У мене постійно закрадалася думка, що Володя поспішав жити. Синочок став його продовженням”, – зазначає пані Наталія.

ДУЖЕ ВТОМИВСЯ. ОСОБЛИВО МОРАЛЬНО

У січні 2023 року Володимир Маринець отримав поранення і контузію під Бахмутом. Два дні їх з побратимами не могли евакуювати, бо ворожі дрони не дозволяли наблизитись.
“Це були виснажливих два дні. Я наче з ним в окопах перебувала. Страшно переживала, щоб не отримав ще й обмороження, бо на вулиці було мінус 15”, – розповідає пані Наталія.
Але цього разу все скінчилося благополучно. Після шпиталю Володимир якийсь час працював при штабі в Київській області. Надали відпустку на 10 днів. Синочку було на той час 5 місяців. Взагалі тато бачив рідну кровиночку лише тричі за 10 місяців: коли Іллю хрестили, в день народження дружини і на похороні тещі, куди відпустили лише на півтори доби.
Згодом В. Маринця підвищили і перевели на Покровський напрямок. Він став командиром батальйону. Звання – молодший сержант.
Володимир казав дружині, що останнім часом дуже втомився. Особливо МОРАЛЬНО, бо доводилось приймати непрості рішення. Постійно зважував, КОГО відправити на завдання: той – надто молодий, ще зовсім дитина, інший – виснажений, тільки після поранення і шпиталю…
Через недосипання і виснаженість у Володимира почались проблеми із серцем. Дружина це бачила і просила берегти здоров’я. Але він не слухав…

ЧОРНА ЗВІСТКА

Наступного дня після “Вечорниць” у Ніжині Наталія разом з учасниками колективу “Аматорський театр “Городъ N” влаштували пікнік на природі. Відео з відпочинку жінка відправила чоловіку, аби трішки його відволікти від важкого будення. Повідомлення з дому дружина надсилала чоловіку щодня: щоб він бачив, як вони з синочком проживають дні без нього…
О 22-й годині вона чекала на дзвінок. Він попросив почекати ще пів години. Не дочекалася. Пішла спати.
Зранку написала йому знову. У відповідь – тиша. Раптом – дзвінок від свекрухи: “Телефонували з сільради, розпитували про дружину”. В голові Наталії промайнула страшна думка: чоловік у полоні! Швидко видалила всю переписку. І… почала чекати. Хвилини тягнулися, мов години. А звістки все не було.
Наталія не витримала і написала побратиму чоловіка. Згодом він зателефонував і повідомив трагічну звістку: “Ми втратили свого командира…” Всередині ніби щось обірвалося: він так хотів попасти на день народження синочка, якому прийдешнього 9 вересня виповниться рочок!

“Я щиро вдячна бойовим побратимам Володі за те, що приїхали на похорон; керівництву 21 Окремого батальйону спеціального призначення Окремої Президентської бригади імені Б. Хмельницького – за те, що віднеслися з розумінням і відпустили хлопців на похорон. Це дуже важливо для всіх нас”, – зауважила пані Наталія.
Побратими передали дружині відзнаку Володимира Михайловича, яку він отримав від Міністра оборони України – Хрест сухопутних військ. Також привезли цілий багажник речей. Серед них – мобільний телефон, гаманець, пачка сигарет…
“Якось повернулися з синочком з прогулянки, а в квартирі – ніби накурено. Серце посилено забилося… Ніби ВІН тут побував. Все чекаю, що Володя зайде. Або зателефонує. Або хоча б уві сні поговорить зі мною. З того часу наснився лише раз і не промовив жодного слова. Сліз більше немає. Дуже боляче…”, – підсумовує Наталія Маринець.
Немає таких слів, щоб втішити рідних загиблого! Є лише наші повага, співчуття і безмежна подяка. До самої землі.

Вічна пам’ять Герою!

Автор: журналіст Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото автора і з сімейного альбому родини Маринець

Як повідомляв MYNIZHYN, 26 липня Ніжин провів в останню путь захисника України — Анатолія Березку.