«Це ж треба — ще й цю війну побачити»: бійці «Азову» евакуювали 100-річну бабусю після удару КАБ
Бійці 1-го батальйону 12-ї бригади спецпризначення «Азов» евакуювали трьох цивільних із прифронтового села, яке вкотре опинилося під російським авіаударом.
Історію порятунку оприлюднили на сторінці 1-го корпусу НГУ «Азов».
Того дня неподалік села чергували мобільні вогневі групи «Азову». Після чергового удару керованою авіабомбою військові вирушили перевірити місце влучання.
Бомба впала просто на подвір’я родини, яка саме лагодила дах після попереднього обстрілу. Унаслідок удару загинула дівчина з інвалідністю. Літній чоловік дістав осколкове поранення в шию.
«Дід вискочив, йому в шию осколок попав. Ми оглянули — жить буде. І пішли далі. Вони сказали, що там одна жінка загибла», — розповів сержант роти вогневої підтримки 1-го батальйону на псевдо «Ахмет».
За його словами, напередодні бійці вже заходили до цієї родини — купували молоко. Тому добре пам’ятали подвір’я. Після удару там побачили величезну вирву саме на місці, де стояв вольєр із собакою.
У будинку залишалася й 100-річна бабуся. Військовий згадує, що спочатку вона майже не реагувала на те, що відбувається навколо, але коли до неї звернулися, одразу заговорила.
«Бабуся нормально говорила. Каже: „Це ж треба — оце мені ще й цю війну побачити та потрапити під неї“», — пригадує «Ахмет».
«Азовці» допомогли людям зібрати найнеобхідніше та завантажити речі в автомобіль. Тіло загиблої дівчини поклали на заднє сидіння. Попереду їхали троє літніх людей, серед яких і столітня бабуся. Через брак місця її посадили на руки.
«Я їй сказав: будете бачити дорогу, буде вам цікавіше їхати», — згадує військовий.
За його словами, багато місцевих до останнього не наважуються залишати свої домівки навіть після прямих влучань. Люди тримаються за господарство, городи, домашніх тварин і сподіваються перечекати небезпеку.
«Вони готові сидіти в підвалі, садити картоплю, поливати тюльпани. А потім бачать, що сталося із сусідами, і розуміють, що треба виїжджати», — каже «Ахмет».
Після евакуації людей він ще повертався до покинутих дворів — наливав воду качкам, годував курей, поїв корову та залишав їжу собакам, які раптом залишилися без господарів.
Військовий переконаний: мешканцям прифронтових сіл не варто чекати останнього моменту.
«Чим пізніше виїдеш, тим менше зможеш забрати із собою. Не сидіть, шукайте безпечніше місце. Тут можна дочекатися лише біди», — сказав він.
