Пам’яті Дмитра Черніцова

Дмитро Віталійович Черніцов мав справжній хист до військової справи, і вже до 24 років став досвідченим танкістом.

Народився 20 вересня 1997 року. Закінчив Чернігівський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім навчався на фінансово-економічному факультеті Чернігівського національного технологічного університету.

У 2018-му уклав контракт із ЗСУ, три роки воював на Донеччині та Луганщині. З початком широкомасштабної війни долучився до 3-ї окремої танкової бригади.

Під час оборони Києва екіпаж Т-72, де Черніцов був навідником, трощив окупантів поблизу Житомирської траси. Після денних боїв сам зголошувався чергувати вночі, а також досліджував місцевість.

Знаючи досконало «башту» (озброєння), допомагав старшим побратимам, які були танкістами ще в молодості, і багато що забули.

Вже на Харківщині, поблизу села Бражківка, 4 квітня 2022 року відбувся останній бій навідника Черніцова з позивним «Чорний».

Ворожий фугасний снаряд влучив у танк праворуч від механіка-водія, почалася детонація боєкомплекту. Екіпаж не загинув одразу, бо відкрився командирський люк, що зменшило тиск всередині.

Механік-водій Іван Паталах вже горів, але вилізти не міг, бо його люк перекривала гармата, націлена прямо. Та за мить башта трохи повернулася, Паталах частково виліз та одразу втратив свідомість…

Командир і мехвод врятувалися, а Черніцов не зміг через проблеми зі своїм люком. Але встиг в останній момент зрушити башту, чим зберіг життя побратиму.

…Понад чотири роки Дмитро вважався безвісти зниклим, і лише нещодавно експертиза ДНК підтвердила загибель.

Поховали Героя на військово-меморіальному кладовищі «Ялівщина» в Чернігові.

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Фото — Facebook-сторінка 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади

Ігор Романенко