Бойові медики не тільки дістають із того світу: “коли не рятуємо, то…”

Більш як три десятки спецпризначенців, за підтримки артилерії, намагаються відбити у ліску втрачені позиції. Це щільний стрілецький бій наших тероборонівців та російської військової еліти.

З

ЗСУ відбиваються від військової еліти ворога

26-тирічний дніпрянин Ілля каже – тримав напоготові гранату, бо їх було удвічі менше, аніж ворожих штурмовиків.

– Ми тримали одну гранату, для себе. Якщо у полон будуть брати, краще підірватися, – говорить захисник.

Але наший бійцям вдалося відбитись.

– Потім ми побачили, що у них була дуже гарна форма. У всіх АК-12, у всіх був ПНВ, тепловізор, – розповідає Ілля, бойовий медик взводу 128-ї окремої бригади сил ТРО ЗСУ.

Військовий каже, що мобілізовані, чи контрактники таке не носять.

Бойові медики

Ілля за освітою – технолог харчового виробництва, а на війні – бойовий медик. Раніше чоловік жодного зв’язку з медициною не мав .

– Хіба бабуся та мама – медики, – говорить чоловік.

Ілля розповідає – коли почалась війна, йому мама провела курс по першій домедичній допомозі. Також вона йому розповіла, які препарати можна колоти пораненим бійцям.

– Як правильно перев’язувати, багато чого. Мати мені дуже сильно допомогла, насправді, – зазначає бойовий медик.

Побратим Іллі – колишній мебляр, 41-річний Віталій. Так само – пішов добровольцем, опанував на курсах тактичну медицину.

Він каже, що в першу чергу вони всі солдати, бойова одиниця. Якщо немає поранених, то всі на передовій.

Ілля своїх перших 300-х – пам’ятає донині.

Віталій пригадує – перший його випадок був, коли витягував побратимів з-під мінометного обстрілу.

– Страху не було, нічого не було. Був поранений, був сектор евакуації – все, – згадує медик.

Бойові медики твердять – вони аж ніяк не забобонні. Тож, Ілля, згадуючи той бій зі спецпризначенцями, без остраху – розповідає – куди поранили його побратима.

– У грудях осколок, у животі осколочний, та ще в одному місці осколочний. Ми йому наклали пластир, – ділиться він.

Хлопець каже – веде лік своїх поранених. В бою за життя – рахунок поки на його корисить.

– На моєму рахунку 32 300-х, а якщо бути точним – 33. Один з них загинув, це був мій найперший 300-й, усі інші – живі-здорові, – розповідає Ілля.

У Віталія – за ці місяці війни – їх удвічі більше. Бувало, каже – за спекотний бойовий день проходило до десятка поранених.

– Я потім наводжу справки, щоб дізнатися – живий, не живий. Да, були в мене ті, що не виживали, – розповідає бойовий медик.

Хлопці, що навчились миттю визначати – кому з поранених допомога потрібна найбільше, надавати її під обстрілами та ще й відбиватися від ворогів – після війни сподіваються залишитись у медицині.

Ілля мріє про хірургію, а Віталій спробує себе фельдшером на швидкій.