«Поклали цілий взвод»: як артилеристи «Сталевої Сотки» вибивають окупантів з Донеччини

Випускали сотні снарядів за кілька днів, влучали у скупчення окупантів, працювали на найгарячіших напрямках і потрапляли під удари FPV-дронів.

Все це відбулось з артилеристами «Сталевої Сотки» від початку широкомасштабного вторгнення рф.

Про бойову роботу, успішні ураження та те, як змінилася робота артилерії через активність ворожих БПЛА, військові 100-ї окремої механізованої бригади розповіли кореспонденту АрміяInform.

299 снарядів за півтора дня

У розрахунку САУ «Богдана» — п’ятеро військовослужбовців: командир гармати, навідник, водій та два номери обслуги. У кожного своя робота, але результат залежить від їхньої злагодженості. Екіпаж працював на Лиманському, Торецькому та Костянтинівському напрямку. З часом змінювалися не лише райони роботи, а й типові цілі артилеристів.

— Раніше ми працювали по техніці. Міномети розбивали, бліндажі. Танки підбивали не раз. Зараз більше працюємо по особовому складу: там, де є засідки, де вони лізуть, де РЛС їхні стоять. Переважно по піхоті працюємо. І мотоцикли, і квадрики були. Коли йде штурм, вони заїжджають на всьому. Бувало, що наші пілоти знаходили, де вони ставили свою техніку в ангарах. Бувало, що вони просто їхали, і ми працювали по них. Попадання були, — каже командир гармати з позивним «Мажор».

Він пригадує, як одного разу вночі його екіпаж влучив по скупченню російських загарбників.

— Коли я був навідником, ми працювали ночі. Потім нам скинули стрім. Сиділо там в купі чоловік 15, може і більше. Побачили це по теплаку. Ми попали прямо по них, — розповідає командир.

Одним із найбільш напружених періодів для розрахунку стала весна 2025 року. Тоді інтенсивність застосування ворожих FPV-дронів була меншою, тому артилеристи могли значно довше працювати.

— За півтора дня ми випустили 299 снарядів. Навіть не встигали дійти до бліндажа. Нам одразу казали, що є ціль, і ми верталися назад. Ми навіть каву не могли попити нормально, — каже «Мажор».

За його словами, зараз такий темп роботи майже неможливий через велику кількість ворожих безпілотників. Наразі екіпаж може зробити приблизно 40-60 пострілів за добу — усе залежить від бойових завдань та ситуації в небі. Максимальна дальність, на якій доводилося працювати «Мажору», — близько 40 кілометрів. Це було поблизу Бахмута.

«Поклали цілий взвод»

«Мажор» знає роботу екіпажу практично з усіх боків. За роки служби він подолав шлях від номера обслуги до навідника, а згодом сам очолив розрахунок. До війська прийшов добровольцем у 2022 році.

— Працював в Києві. Заїхали танки, завод розбили. Побув два місяці дома, і вирішив потім йти. У мене брат двоюрідний пішов до війська з перших днів, а я — у липні, — розповідає він.

Військовий пройшов навчання у Великій Британії й згодом почав працювати на українській САУ «Богдана».

— Ми були одними з перших, хто отримував ці гармати. Тоді я був номером обслуги, потім уже пішов на підвищення. По техніці й по особовому складу працювали. Колись був наступ. У нас працювали одразу дві гармати — поклали цілий взвод. Це на Лиманському напрямку було, — пригадує захисник.

Першою його роботою в екіпажі було заряджання гармати. Саме цей період «Мажор» називає одним із найважчих фізично.

— Номер обслуги — робота важка, бо снаряди важкі. Спину зривав не раз. Потім став навідником. Командир дає установки, ти наводишся і працюєш. Фізично трохи легша робота комгара (командира гармати — ред.), але більша відповідальність. Треба гармату завезти, вивезти, відповідати за особовий склад, — пояснює командир.

Він жартує, що не був лише водієм, бо не має відповідних прав.

«Машина горіла, але ми їхали далі»

За словами артилеристів, найпомітніше за останні роки змінилася саме ситуація з дронами.

— Раніше ми стояли під Торецьком, тоді мало було дронів. Ми собі на пікапах заїжджали на позицію. А зараз багато літає, і треба тільки на броні їхати. На даний час усе важко. І заїхати на позицію, і виїхати, і там пробути так само, — говорить «Мажор».

Артилеристів прикривають бійці протиповітряної оборони. Коли САУ «Богдана» виконує бойову роботу, вони займають визначені місця та захищають розрахунок від ворожих БПЛА.

Не завжди вдається уникнути ударів дронів, але тоді рятує броньована техніка. Водій з позивним «Ден» добре пам’ятає один із таких виїздів.

— Іноді бувають такі ситуації, що їхала машина і FPV прилітали по ній. Машина (Gyurza — ред.) витримує. Нам в лобове скло один раз попали. Машина загорілася, але ми їхали далі, поки вона не стала. Потім розбіглися, приїхав евак і ми поїхали, — розповідає водій.

«Ден» також прийшов до війська добровільно у 2022 році. Він родом із Сум і на початку широкомасштабного вторгнення рф застав бойові дії у рідному регіоні.

— Там в окупації були. Коли росіян звідти вибили, я близько двох місяців був у теробороні, а потім перейшов до ЗСУ, — розповідає військовий.

Головне його завдання — безпечно доправити побратимів туди, де вони будуть виконати бойову роботу, і повернути їх назад.

Майже 50 кілограмів — один снаряд

Військовий із позивним «Понеділок» працює в екіпажі близько року. Спочатку він був водієм, однак у розрахунку бракувало людини, тому запропонував допомогти.

— Заїхали, відпрацювали, повернулися. Мені сподобалося. Так мене й взяли в екіпаж, — усміхається захисник.

Він знайшов своє місце. Тепер його завдання — готувати снаряди до пострілу. Вага одного — майже 50 кілограмів. Однак підіймати його потрібно правильно.

— Має бути конкретна техніка підйому. Не можна просто так його схопити. Якщо неправильно взяти, то спину може прихватити, — пояснює «Понеділок».

«Вона нам врятувала життя, а ми — їй»

Ще один номер обслуги — військовий з позивним «Дід». Він найстарший у розрахунку. Родом із Житомирщини. Теж долучився до війська на початку широкомасштабного вторгнення рф. Його завдання — підносити снаряди та заряджати гармату.

Він пригадує, як одного разу літня місцева жителька врятувала його і побратимів від тяжких поранень. Військові рухались вулицею, коли вона їх раптово зупинила. Ці кілька секунд виявилися вирішальними.

— Бабуся нас зупинила і каже: «Хлопчики, літає літачок». Ми якраз на цих кілька секунд зупинилися, і перед нами КАБ в будинок бахнув. Тоді я йшов передостаннім. Мене і побратима в стіну хвилею відкинуло. А хлопців поранило, — пригадує «Дід».

Поранення дістала й сама жінка.

— Її евакуювали. Суміжники допомогли. Приїхав евак, і забрали бабусю. Потім вона дзвонила до комгара (командира гармати — ред.), подякувала, що врятували їй життя. Вона нам врятувала життя, а ми — їй, — каже захисник.

Разом з військовими живе й цуценя — Кузя. Оборонці забрали його з однієї з позицій. Там, під обстрілами ворожих дронів і КАБів, жили його батьки, тому захисники жартома називають пса вже бойовою собакою. Тепер він знайшов собі нову родину. Поки артилеристи вибивають російських загарбників з української землі, Кузя чекає їхнього повернення.