«Було багато крові…»: 18-річна дівчина розповіла про удар “ланцетом”
22 червня ввечері російський дрон «Ланцет» прилетів у Нові Боровичі Сновської громади. Вдарив у компанію молоді та підлітків на околиці села. Дівчата та хлопці відпочивали на березі Снову після гри у волейбол. Поранені 11 чоловік. Двоє загиблих.
У палаті хірургічного відділення сновської лікарні 18-річна Валерія КЛЮСОВЕЦЬ. У дівчини посічена уламками права нога, опіки на шиї, за вухом.
Валерія в лікарні з понеділка. Привезли вночі з 22 на 23 червня.
— Почуваюся вже нормально, — кладе на тумбочку біля ліжка тістечко Валерія. Недавно в неї були відвідувачі. — Майже не болить, — дуже обережно повертає ногу. — Уламків там великих не було. Тому обробили і зразу наклали пов’язку. Велику рану під коліном, яка кровоточила, закрили. Другу теж. Обробили опіки. Волосся теж обгоріло. Нічого, відросте, — оптимістично настроєна Валерія. — На шиї опіки третього ступеня.
Пам’ятаю, що прилетіла якась балка, що палала. Чи колода. Вдарила ззаду в шию і голову. Загорілося волосся. Тоді, вночі, я опіків не відчувала. Трохи пекло на шиї. Так само не відчувала ногу. Не знала, що поранена, бігала. Уже в лікарні мені сказали, що і як. І в першу добу на ногу зовсім ступати не могла. Тому мене возили на візочку.
Зараз роблять перев’язки, обробляють шию, вухо. Колють антибіотики.
У Боровичах мати, тато, племінник, сестра. Виїжджати вмовляла — не хочуть. Ще коли в школу прилетіло, а наш будинок поряд, метрів за 50. Ні, і все. Мати каже: «А як же я своїх курей залишу?»
Надвечір брат Вова пішов гуляти у волейбол. Йому 21 рік. Волейбольне поле на пляжі, там сітка, — згадує вечір 22 червня Валерія. — Молоді назбиралося багато. Дві великі команди. 15-17 чоловік. І ще ті, хто не грав.
Ми побачили, як у небі заблимали світлячки. Почитали в інтернеті: два розвіддрони над нами. Я встала з-за столу, сказала що час розходитися. Хлопці погодилися: час тікати. Але не встигли.
Вибралась з альтанки. Дивлюсь: брат сидить на асфальті. Каже: «Мені погано». У нього було поранення в живіт, у грудну клітку.
Хапаю два телефони. І бачу два тіла… Торкнулася одного — зразу видно що 200-й, там уже не було сенсу щось робити. Не рухався, лежав на боку. А біля грудей — дірка. Я промацала, не відчула в нього дихання.
Дивлюся другого хлопця. Там теж усе погано. Тіло розірване. То був Кирило Терещенко. Учора його поховали в Нових Боровичах.
Вибігла, комусь віддала ті телефони.
Кирило ще намагався ковтати повітря. Мабуть, була розірвана трахея. Шия в крові. Дивлюсь і не знаю, що мені робити з ним! Там було багато крові. Наче море крові…
Знайшла Рому Романченка, а він мене не чує. В якийсь момент кивнув головою. Бігом його тягнути — у мене не виходить. Ні за руку, ніяк. Ну, думаю, зараз прилетить, і ми з ним разом тут і залишимося. Посадила його обережно. Пробувала закинути на плече і нести. Побігла до хлопців. Кажу: «Заберіть, він живий». Пішли.
Дорогою до лікарні брату стало гірше, почав кричати. «Я зараз вмру!» «Ні, терпи!» Вова зняв футболку, притулив до живота і тримав той уламок. За Боровичами зупинили «швидку», що їхала назустріч.
Потім дізналася, що з брата дістали багато уламків. З ребер, з печінки. Внутрішні органи зшивали. У ногах були уламки. У голові, але неглибоко. На лобі.
Спершу приїхали всі у сновську лікарню. Потім нас відправили кого куди. Вову зразу в Чернігів, в обласну лікарню.
Лера кривиться від болю. Опік на шиї пече.
— Брата вже перевели з реанімації в палату. Трубки витягли. Говорить краще. А то не міг, — рада сестра.
У лікарню до Валерії зайшли відвідувачі з Нових Боровичів. Даша Малинок і Трофим Чернецький. Вони теж були в тій компанії.
— Наташа і Микита, вони молодші, — у дитячій обласній лікарні. Наташа сама йшла. Микита ще там, на місці, нормально почувався. А коли сюди привезли, на рентген, стало погано. Я притримувала його рукою, бо падав.
16-річний Роман Романченко в Києві, в «Охматдиті».
— У межах своєї компетентності ми зробили все, що могли, — прокоментувала Ірина КАРПУШИНА, медична директорка сновської лікарні. — Жоден з постраждалих у нашій лікарні не помер.
Джерело: “Вісник Ч”, авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
