Він бився за ДАП і підірвав міст у Щасті: обірвана історія Героя України Олега Мороза

6 години назад

123 2 хвилин читано

Цим міг би поділитися і в деталях переповісти Герой України Олег Мороз. Але за кілька місяців після цієї ризикованої операції військовий загинув. 29 років назавжди.

Поранення в боях за ДАП і повернення в стрій

Олег Мороз родом з Миколаєва. Служив у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді ДШВ ЗСУ. Був головним сержантом інженерно-саперного взводу.

Контрактник ЗСУ ще з 2013 року — тоді й вирішив стати десантником. Сильний і дужий, залюблений у спорт: обожнював важку атлетику і силові вправи.

Участь у війні брав із 2014 року. На його рахунку — звільнення Лимана від росіян навесні 2014 року. А вже влітку 2014-го відділення Олега також брало участь у боях на славнозвісній висоті «Браво».

Далі був Донецький аеропорт. Під час цих боїв Мороз отримав важке поранення внаслідок пострілу з ворожого танка. Медики врятували ногу, після тривалої реабілітації вперто повернувся у військо.

З повномасштабним російським вторгненням підрозділ Мороза був на Сході.

Операція в Щасті

Побратим Олега розповідає, за що головний сержант взводу отримав Золоту Зірку Героя України.

Він підірвав міст у Щасті — операція була ризикованою та вдалою, за неї він отримав звання Героя України.

«Поїхали разом з Олегом на Щастинський міст — була команда підірвати його. Основний заряд у нас не спрацював, оскільки лінії були перебиті. І тоді командирами було ухвалене рішення — взяти автомобіль „Урал“, закласти вибухівку в машину, і вона повинна була виїхати на міст. Олег сам добровільно викликався завезти машину на міст. Все підготував, і під щільним обстрілом ворожої артилерії загнав цей автомобіль на міст. Повернувся на безпечну відстань в укриття — і підірвав міст. За цю операцію він отримав звання Героя України», — розповів військовий 79-ї бригади, який служив із Олегом.

Інший колега з підрозділу Мороза так пригадує загиблого побратима:

«Коли ми йшли на завдання — мені з ним було спокійніше. Я йому довіряв. Він ніколи нікому ні в чому не відмовляв, ділився своїми знаннями, як сапер був професіоналом своєї справи. З Олегом було набагато легше, він був дуже позитивна людина. Досвідчений та фаховий, на речі дивився під своїм кутом. Коли ми йшли на бойове завдання — він за нас дуже переживав. Він хотів, щоб ми до всього ставилися серйозно».

Далі було продовження бойових завдань. З Луганщини підрозділ перемістився на Донеччину.

10 червня 2022 року у бою під Слов’янськом Олег загинув. За два дні після свого дня народження — 8 червня.

Залишилися батьки і сестра. 24 червня 2022 року похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

1 липня 2022 року посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно також отримав звання головного сержанта.