Екскурсія «по-ніжинські»: розмова з ніжинським екскурсоводом Олександром Морозовим

Невід’ємною частинкою будь-якого музею є люди, котрі можуть розповісти про його наповнення абсолютно усе, до найменших деталей. Професія екскурсовода – це не просто робота. У ній присутнє дещо значно цікавіше…

З нагоди дня екскурсовода (21 лютого), журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з науковим співробітником Меморіального музею імені Юрія Лисянського, директором бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, членом Національної спілки краєзнавців України Олександром Морозовим.

– Як давно ви працюєте екскурсоводом? З чого починалась Ваша професійна діяльність?

– Я займаюсь цим видом діяльності з 1990 року. Як тільки почав працювати у Ніжинському краєзнавчому музеї імені Івана Спаського, так і розпочалась моя екскурсійна діяльність по музеях та Ніжину.

У 1990 році я несподівано перейшов на українську мову, бо я людина – російськомовна, вихована у російськомовній сім’ї. Українську чув лише від бабусі. Відтоді почали приїздити українці з-за кордону, з діаспор. Я почав спілкуватися з ними українською, і з того часу не тільки розмовляю, а й пишу виключно українською.

Фото: Олександр Морозов

– Пам’ятаєте свою першу екскурсію в якості гіда. Якою вона була?

– Чесно кажучи, ні. Була вона по історичному відділу Краєзнавчого музею імені Івана Спаського в Ніжині. Їх було стільки, що важко порахувати… У найкращі часи, до пандемії Covid-19 та до початку повномасштабного вторгнення росії, було порядком 100-120 екскурсій на рік.

– На Ваш погляд, якою є основна задача екскурсовода?

– Треба любити те, що розповідаєш, досконало його знати, і передати своє захопленням цим саме аудиторії. Тому, скажімо, екскурсія – це не просто лекція, бо лекція – односторонній потік інформації, а екскурсія – спілкування. Був такий парадоксальний досвід: треба було записати ролик на камеру. Здавалося, як на екскурсії «вийшов, розповів», але виявилось, що це набагато складніше, оскільки немає зорового контакту з адресатом повідомлення, немає зворотнього зв’язку. Екскурсія – це завжди взаємне спілкування.

Фото: Олександр Морозов

– Чи готуєтесь Ви до проведення екскурсій чи це вже механізм, який працює безвідмовно?

– Якщо це оглядова екскурсія, то до них я не готуюсь. Це не означає, що коли проводиш екскурсію, то говориш постійно одне й теж. Кожна екскурсія – це імпровізація. Коли вона тематична, і ти готуєшся до певної події, то там треба начитуватися і продумувати план, а така «повсякденна» екскурсія вибудована переважно на імпровізації.

Зазвичай у моїй практиці 80% оглядових екскурсій, і лише п’ята частина – тематичні.

«Робота екскурсовода – творча, а не механічна. Це не просто відтворити текст», – Олександр Морозов.

– Що було найскладніше на початку Вашої професійної діяльності екскурсовода? І що найскладніше у професії екскурсовода взагалі?

– Найскладніше, коли проходить екскурсія, то треба віддаватися на повну, попри те, в якому ти стані: втомлений, хворий, подавлений, немає настрою тощо. Бувають негаразди вдома або будь-які інші проблеми, але треба абстрагуватися і працювати. Примусити себе, налаштуватися – найскладніше.

Я не уявляю, як людина може прийти зі сторони і провести екскурсію… Для того, щоб уміти подати цей матеріал якісно та легко, треба досконало знати експозицію, матеріал, історію. Для початку зазвичай вистачає й поверхневих знань, але для більш глибинної екскурсії треба певний проміжок часу на дослідження та вивчення матеріалу.

– Вам легше працювати з дітьми чи дорослими? Скільки треба пристосовуватися до аудиторії?

– Оскільки я – науковець, то мені легше спілкуватися зі студентами та науковцями. Розмова з ними відбувається ніби «на рівних». Щодо дітей – треба шукати підходи для різного віку. З ними однозначно важче.

Щоб звикнути до аудиторії, достатньо двох-трьох екскурсій: перша тестова, друга – підправити деякі моменти, виокремити тези, а третя вже йде значно легше.

Фото: Екскурсія в Меморіальному будиноку-музею Юрія Лисянського 

– Чи траплялося таке, що люди свідомо йшли з Вашої екскурсії? Може були такі випадки, коли ви не змогли зацікавити слухача?

– Такого я не пам’ятаю. Був випадок, коли приїздили з Києва старшокласники з ліцею. Зайшли до музею і перший коментар «не цікавий музей». Починаєш розповідати, їх більше і більше зацікавлює процес і, зрештою, у кінці вони аплодують тобі за екскурсію.

Щоб свідомо йшли з екскурсії – такого не було.

– Чи витіснить Вашу професію сфера гаджетів та інтернет, Ваші думки з цього приводу?

– Зараз застосовують такі технічні засоби як аудіогід. Він може говорити різними мовами. Штучний інтелект може скласти конкуренцію. Буває й таке, коли людина йде в музей, і хоче подивитися, роздивитися сама. До речі, також полюбляю це робити. Там технічні засоби могли б стати в нагоді, але я переконаний, що живе спілкування ніколи не витіснить будь-який гаджет.

Фото: Олександр Морозов (Музей рідкісної книги, Ніжин)

– Чи відвідуєте інші екскурсії?

– Дуже люблю побути не тільки екскурсоводом (посміхається – авт.). Намагаюсь чотири-п’ять разів на рік з’їздити подивитися на інші місця. Це як спосіб відпочинку: походити мовчки, послухати інших екскурсоводів. Тут і обмін досвідом присутній. Найбільше запам’яталася екскурсія у перший рік війни: у жовтні 2023 року, разом з іншими музейниками, ми організували поїздку по низці музеїв та відвідали Державний дендрологічний парк у Тростянці. Ця екскурсія додала мені п’ять років життя (сміється – авт.).

– Яка зараз ситуація в Ніжині з туризмом? Чи відвідують музеї?

– У Ніжині дуже погана ситуація з відвідування музеїв. Навчальний процес переважно «онлайн». Музей рідкісної книги, наприклад, у нього основна категорія відвідувачів – студенти університету. Тут і заняття проводились, і першокурсників усіх водили сюди.

Студентів практично зараз немає, і туристичні групи теж зі зрозумілих причин не їздять. Якщо в кращі часи 100-120 екскурсій було, то зараз п’ять-сім… Групи з двох-п’яти осіб. Уже такого, щоб були групи з 40 людей, останні років п’ять не було.

Фото: Екскурсія в Меморіальному будиноку-музею Юрія Лисянського

– Оцініть рівень культурних фортифікацій Ніжина. Тут є на що подивитися для пересічного українця? Варто їхати в Ніжин у туристичних цілях?

– Ніжин – унікальне місто. Я його дуже люблю, хоча сам прилучанин, але родина моя з Ніжина. З 1983 року живу в Ніжині.

Проблема у тому, що з кожним днем Ніжин втрачає автентичність. Дуже багато невеличких старовинних будиночків у центрі міста втрачають фасади, оскільки люди надають перевагу більш економічному варіанту ремонту даних споруд. Для того, щоб Ніжин зробити туристичним об’єктом, треба було хоча б зберегти історичний центр міста, докласти зусиль і зробити проєкт відновлення фасадів. Зрозуміло, що в середині не заборониш будувати, але бодай зовнішній вигляд треба було б зберегти.

Є деякі зрушення у цьому питанні, але зусиль місцевої влади недостатньо. Це має бути рішення на рівні законодавства держави. Закон про збереження історичних пам’яток в Україні, на жаль, на сьогодні не працює.

– На Вашу думку, чи доцільно зараз відвідувати музеї в період війни?

– Чомусь у суспільстві є така думка, що музей – це нудно та скучно. Я вважаю, що музей – це цікаво. Він може бути сучасним, але для цього треба відповідне обладнання (укриття – ред.), сучасні технічні засоби візуалізації, які могли б пожвавити інтерес аудиторії, фінансування музейних установ.

На мою думку, доцільно, адже одним з чинників війни є культурна складова, а кожен народ має свою культуру та традиції знати, поважати й цінувати.

– Ви розповідаєте з захопленням про історії з минулого. Якби б у вас була можливість подорожувати часом, з ким би Ви хотіли зустрітися?

– Якби у мене була можливість зустрітися з діячами минулих літ.. Я нині займаюся перекладом морського щоденника мореплавця Юрія Лисянського, то хотів би власне поспілкуватися з ним, щоб він особисто розповів мені про свої мандри.

Фото: Олександр Морозов

– Щоб хотіли побажати ніжинцям?

– Перемоги! Щоб на нашій землі якнайскоріше настав переможний мир. Скорішої відбудови зруйнованих міст та сіл. Відродження нашої української культури.

Як повідомляв MYNIZHYN, окрім пам’ятко-охоронної, дослідницької, пізнавальної та науково-просвітницької, сучасний музей виконує ще одну важливу функцію – реабілітаційну. До вашої уваги віртуальна екскурсія до ніжинського Музею Юрія Лисянського.