Підліток із синдромом вцілілого: як поводитись батькам, чиї діти відчувають провину через війну

З початку повномасштабного вторгнення до психологів дуже часто звертаються люди різного віку із так званим синдромом вцілілого: почуттям провини за те, що війна не забрала у них дім чи близьких, коли інші зазнали трагічних утрат. Найболісніше цей стан переживають підлітки.

Що робити батькам і чи можуть вони допомогти дітям? З цими питаннями Факти ICTV звернулися до психологині фонду Голоси дітей Інни Князевої.

Що таке синдром вцілілого

– Інно, з чим найчастіше пов’язане зараз, у війну, почуття провини у підлітків ?

– У мене й колег було багато випадків, коли діти звинувачували себе у смерті тата на війні. Казали, що вони могли не відпускати його, втримати вдома. Часто в таких ситуаціях мама сама перебуває у важкій депресії і дитині навіть немає з ким про це поговорити.

Дуже важливо не закривати очі на ці проблеми й звертатися по допомогу там, де батьки не справляються самотужки.

– А як поводиться в таких випадках дитина, плаче?

– Навпаки, дитина може бути занадто агресивною, надто емоційною, відповідати імпульсивно, може, навпаки, закриватися.

Агресію помітити найпростіше, бо вона завжди лежить на поверхні й прикриває якісь глибші почуття.

Також серед ознак — тривала відсутність настрою, самоушкодження (діти можуть різати себе), гостре відчуття справедливості —дитина не може змовчати, якщо, на її погляд, щось робиться нечесно.

Часто почуття провини —цілий комплекс, частина загального хаосу, в якому загубився підліток. І цей клубок важливо розмотувати разом із дитиною, не залишати її сам на сам зі складними змішаними почуттями, які вона не спроможна ані зрозуміти, ані переварити.

Щоб вчасно помітити, що з дитиною щось не так, батькам важливо постійно тримати з нею емоційний зв’язок. І це не про контроль. Варто підтримувати зв’язок якимись ритуалами, наприклад, пити чай ввечері разом і спілкуватися.

 Що робити батькам, чиї діти мають синдром вцілілого

– А якщо батьки вже втратили емоційний зв’язок з сином чи дочкою?

– Якщо батьків самих мучить почуття провини і вони дозволяють йому керувати своєю поведінкою, діти, звісно, залишаються без допомоги.

Дорослим необхідно набиратись ресурсу, бо вони завжди є прикладом і опорою для власних дітей.

Якщо відновлювати ресурс не виходить тривалий час, батькам самим варто звернутися по допомогу. Важливо пропрацювати зі спеціалістом. Є безоплатна допомога, тож завжди можна зателефонувати на гарячу лінію.

Наголошу, важливо не примножувати почуття провини ще й думками, що ви не справляєтесь як батьки.

Війна — це не норма, кожен по-своєму долає її складнощі та перебуває в дуже різних умовах. Ви — хороші батьки вже тому, що вам не байдуже.

Коли почуття провини – токсичне, а коли – конструктивне

 – Почуття провини може бути конструктивним чи воно завжди токсичне?

– Кожне почуття, яке у нас виникло — важливе, бо воно дає нам можливість орієнтуватися в просторі. Почуття провини може бути конструктивним, якщо воно виникло там, де ми справді завинили або могли когось образити.

Це почуття спонукає до дії: переконатись, що все гаразд, вибачитися, якщо необхідно тощо.

Для дитини у цьому дуже важливий приклад батьків: якщо ви зірвались, накричали — підійдіть до дитини і скажіть, що вам прикро за те, як ви відреагували. Так дитина навчиться й сама виходити зі складних ситуацій через спробу поговорити і визнати свої помилки.

Коли ж йдеться про синдром вцілілого, відчуття провини стає токсичним. Ми нічого не можемо вдіяти з тим, що ситуація склалася саме так, і це точно не наша провина.

Щоб допомогти нашій психіці з цим впоратись, можна спробувати також перевести почуття у певну дію. Дуже важливо кожну окрему ситуацію розбирати разом із дитиною і підказувати варіанти того, як краще вчинити.

Відчуття провини формується в дитинстві

– Звідки взагалі береться і як формується почуття провини?

– Загалом почуття провини формується у молодшому дошкільному віці, коли дитина починає себе усвідомлювати.

Це ознака нормального розвитку, проте цим почуттям можуть зловживати батьки, часто критикуючи якісь дії сина чи доньки. Дитиною із постійним відчуттям провини легше маніпулювати, навіть не спеціально, не усвідомлюючи.

Почуття провини накопичується, і якщо мама завжди або часто реагує певним чином на проблемну поведінку дитини, та відчуває, що вона якась не така. І це закріплюється, впливаючи на самооцінку.

Дитина починає підлаштовуватись під інших, намагаючись завжди бути зручною, на шкоду собі. Батьки можуть цього не помічати або ж радіти тому, що з дитиною стало простіше. Проте низька самооцінка — дуже небезпечний симптом, який точно не веде до щасливого дорослого життя.

Синдром вцілілого і самооцінка

– Чи правда, що почуття провини у підлітків загострено юнацьким максималізмом?

– Так, у підлітковому віці почуття можуть бути загостреними, адже накладається вікова криза. Діти перебувають у природному процесі відділення від батьків, щоб стати дорослішими, формують власні цінності, межі, прагнуть ухвалювати власні рішення. Підлітки починають відбудовувати поняття про себе: який я/яка я, що для мене важливо.

Відповіді можуть не збігатися з цінностями батьків, тож з цього приводу підліток також може відчувати провину. Тут дуже важлива комунікація й розуміння самими батьками того, що відбувається.

Якщо комунікації не вистачає і дитина вже відчуває себе винною у тому, що батьки для неї втратили колишній авторитет, то синдром вцілілого може ще сильніше знизити її самооцінку.

“Я почуваюсь не дуже, але ж є ті, кому гірше за мене, хіба я можу жалітися”, — так міркує дитина. І починає відчувати провину за власні почуття, що лише погіршує психологічний стан. Бо ж відчуття провини не скасовує тих почуттів, за які стало соромно — це така пастка.

Також важливо врахувати, що підлітки зараз переживають дуже багато складних для них процесів через війну: онлайн-навчання, відсутність друзів поруч, брак спілкування, втрата звичного ритму життя, адаптація до нового середовища, якщо довелося поїхати з дому.

Підлітки понад усе потребують нашого прийняття та підтримки, їх важливо запевняти у тому, що вони мають право на всі почуття, які в них виникають, і що вони не винні в несправедливості цього світу.

Коли потрібна допомога психологів

– Як зменшити токсичний вплив відчуття провини і як допомогти підліткам у воєнний час?

– Війна негативно впливає на всіх і на все, це постійне відчуття небезпеки забирає сили, у багатьох людей є втрати — це системна хмара, яка висить над нами усіма. Варто насамперед знизити очікування від себе й один від одного, бо ми й так робимо все, що в наших силах.

Ми розуміємо, що коли у когось із однокласників сина чи доньки хтось загинув на війні, дитині може бути некомфортно від цього, вона може відчувати провину за те, що у неї все гаразд.

Підтримати можна так: “Дуже прикро, що таке сталося у твого однокласника. Як в цій ситуації ти можеш підтримати його? Що ми можемо зробити?”. Тоді фокус зміщується на дію, а це завжди полегшення.

Також потрібно уникати оцінок та узагальнень типу “всім погано”, “всі страждають”. Варто визнати, що так, цій дитині справді погано, неспокійно, вона переживає горе. Називати все своїми іменами, але не оцінювати і не заперечувати, що ми зараз в безпеці.

У жодному разі не можна порівнювати, казати щось на кшталт “Дивись, Улянка така життєрадісна, хоча вона втратила дім, а у тебе все є і ти так себе поводиш”. “Руки-ноги на місці, а ти такий ледащо”. Це знецінення. Транслюючи такі повідомлення, батьки випадають з діалогу з дитиною.

Проте, можливо, батьки самі перебувають у такому стані, що не мають сил говорити на складні теми, пояснювати, витримувати складні дитячі емоції.

Тоді найкращим і єдиним виходом буде звернутись по кваліфіковану допомогу — і з цим не можна зволікати.