Вбивці квіткової повні (2023) – рецензія на фільм Мартіна Скорсезе

У легендарному фільмі Мартіна Скорсезе Славні хлопці 1990 року є вислів: “Твої вбивці приходять із посмішками. Вони приходять як твої друзі”. Ці слова сказав Генрі Гілл перед тим, як один із його друзів, якого зіграв Роберт Де Ніро, намагався обманом втягнути його у поїздку в один кінець.

Ці слова не лунають у новій стрічці 80-річного режисера Вбивці квіткової повні, але вона має відлуння цих слів. Фільм Скорсезе, що вийшов у прокат, розповідає історію людської жадоби, зради, смерті та геноциду корінного народу Америки. У ньому вбивці приходять до своїх жертв із тією самою посмішкою і як друзі.

Стрічка є адаптацією однойменної документальної книги журналіста Девіда Ґренна про серію вбивств у 1920-х в індіанському поселенні осейджі, де відкрили поклади нафти, що збагатило місцевих жителів. Ця історія є маловідомою не лише для українців, а й для самих американців. Детальніше з нею можна ознайомитися на сайті ФБР або ж просто погортати сторінку в англійській Вікіпедії. Після цього стане зрозумілим, що основні факти цієї історії Скорсезе залишив незмінними.

Якщо коротко, то у 1870-х федеральний уряд змусив осейджів залишити свої землі у Канзасі та переселитися на “нікчемні” в Оклахомі. Але завдяки покладам нафти вони на початку XX століття раптово виявилися найбагатшим народом на планеті. Гроші та статки передавалися у спадок. Тоді білі чоловіки почали одружуватися із жінками з племені й теж ставали у чергу на спадщину.

Незабаром жінки та чоловіки із племені осейджів стали раптово зникати безвісти та помирати: від загадкових хвороб, самогубства чи були вбиті. Розслідування обставин результатів не давало, поки за справу не взялося нещодавно створене ФБР, а тоді просто Бюро розслідувань.

Стрічка Скорсезе розпочинається із похоронного ритуалу над люлькою, яка символізує спосіб життя індіанців племені осейджі. Це також уособлює втрату цього самого способу під тиском асиміляції.

Сам фільм розгортається довкола трьох головних героїв: заможного власника ранчо Вільяма Гейла (Роберт Де Ніро), який просить називати його Королем, його племінника Ернеста Буркхарта (Леонардо Ді Капріо), який нещодавно повернувся з Першої світової війни та прагне заробити, а також Моллі Кайл (Лілі Ґледстоун) – заможної жінки з племені осейджів, з якою одружується Ернест.

Кожна з цих акторських робіт однаково прекрасна. Де Ніро створив настільки невимушеного та водночас дволикого персонажа, який заявляє себе як справжнього друга для індіанців, називає їх зі щирою усмішкою найкращими людьми на землі, а потім із тією ж невимушеністю замовляє їхні вбивства. Герой Ді Капріо з його викривленою щелепою та кривими зубами постає тугодумом. Він ні риба, ні м’ясо – боягуз, і це найбільша огида, бо саме такі емоції викликає дії та поведінка Ернеста. Через власну помисливість у поєднанні з жадобою до грошей, він – банальна маріонетка.

Справжнім відкриттям для глядача є робота Лілі Ґледстоун. На перший погляд, Моллі, чия сім’я багата на нафту, – надто розумна та впевнена у собі жінка, щоб закохатися у такого шахрая, як Буркхарт. Вона знає, що Ернеста цікавлять гроші, але все ж робить це – закохується у нього. Достеменно незрозуміло, чи довіряє вона йому повністю, але її слова щодо почуттів щирі.

Якщо порівнювати Вбивці квіткової повні з попередніми роботами Скорсезе, то переусім фільм вирізняється тим, що у ньому відсутній центральний чоловічий герой. Безперечно, Ді Капріо та Де Ніро – очевидні зірки цього фільму та вперше грають разом у роботі режисера, але ковдру центрального не перетягує жоден із них, тому що його немає.

Майстер Скорсезе у новій картині робить глядачів, які зручно вмостилися у крісла перед екраном, мовчазними свідками замовчуваного расизму та жорстоких планів убивств. Ба більше, деякі сцени фільму містять діалоги рідною мовою осейджів без субтитрів і перекладу – це створює відчуття відчуженості. Занурюючи у культуру та церемонії індіанців, режисер демонструє, що ви там – чужинці. І цей ефект незвичний і по-своєму зачаровує.

Він також не робить із представників Бюро розслідувань якихось супергероїв. По-перше, їхня поява надто пізня, а по-друге, надто багато осейджів загинуло, перш ніж влада звернула на це увагу. Цього ефекту немає, навіть попри наявність серед ФБРівців одного з перших агентів з індіанців Джона Рена (Татанка Мінз).

Хронометраж стрічки чималий: 206 хвилин або 3 години 26 хвилин і це міг би бути найдовший за часом фільм режисера, якби не Ірландець (на 3 хвилини довший). Фільм справді вартий уваги, але якщо ви не можете висидіти стільки часу у кінотеатрі, то пізніше картину можна буде подивитися, зокрема, на платформі Apple TV+.

Через фільм Вбивці квіткової повні Скорсезе демонструє, що минуле власного народу треба не просто знати, а й ретельно вивчати. Наприкінці стрічки сам режисер з’являється у невеличкому епізоді, застосовуючи прийом оповіді завершення історії у вигляді радіоп’єси. У цих кількох миттєвостях він спонукає до роздумів – яку страшну роль інколи відіграє банальне мовчання.

Здається, членам Кіноакадемії буде непросто зробити вибір між новою картиною Скорсезе і Оппенгеймером Крістофера Нолана. Хоча, хтозна, раптом до битви оскарівських перегонів долучиться й Рідлі Скотт.