Свідків і потерпілих від воєнних злочинів ми триматимемо за руку на всьому шляху до оголошення вироку – Плотнікова

26 Липня, 2023

103 5 хвилин читано

В Україні почав діяти Координаційний центр підтримки потерпілих і свідків – новий підрозділ в Офісі генпрокурора. 11 липня завершився перший етап конкурсу на зайняття вакантних посад.

Керівниця Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків Вероніка Плотнікова розповіла Фактам ICTV про мету створення та завдання, які стоять перед спеціалізованим підрозділом, що з’явився завдяки суспільному запиту на системний захист потерпілих і свідків.

– Що саме спонукало Україну зайнятися формуванням такої структури? Чи можна сказати, що ми посилюємо захист потерпілих і свідків через велику кількість воєнних злочинів, з якими зіткнулися під час повномасштабної війни?

– Почну з того, що на території Європи нині діють дві схожі системи підтримки потерпілих і свідків, вони створені у Хорватії та Боснії і Герцеговині. Обидві ці країни мають великий воєнний досвід, але почали створювати означені структури після завершення активної фази бойових дій – під час відновлення країни після війни.

Ми ж перша країна, що започаткувала таку складну роботу – і в моральному, і в організаційному, і в юридичному сенсі – під час воєнного стану. Коли щодня у нас реєструють декілька сотень нових фактів вчинення воєнних злочинів, а відтак зростає кількість потерпілих і свідків. І держава бере на себе відповідальність за підтримку своїх громадян і всіх осіб, які перебувають на її території та стають жертвами військової агресії.

– Чому було вирішено, щоб цим опікувалися органи прокуратури? Адже, приміром, у тій же Хорватії система захисту й підтримки свідків і потерпілих діє при судах.

– Ми вважаємо доцільним, щоби в Україні цим опікувалися органи прокуратури. Бо саме прокуратура перебуває у контакті з усіма учасниками провадження як на стадії досудового розслідування, так і під час судового процесу. Це по-перше.

А по-друге, ми ставимо амбітну мету: окрім притягнення воєнних злочинців до кримінальної відповідальності на національному рівні, притягнути до відповідальності вищих посадовців Росії у міжнародних судових інституціях і спеціалізованих трибуналах.

А для цього, упродовж усього цього марафонного шляху і свідки, й потерпілі повинні бути спроможні до роботи. Без кваліфікованої підтримки досягти цього дуже складно. Адже участь і в кримінальному провадженні, й у самому процесі для осіб, які психологічно та фізично травмовані, – важка робота. Бо для такої особи не раз і не два повторювати свідчення – це як укотре спускатися у своє особисте пекло.

Кваліфіковані працівники нашого Центру якраз, що називається, і триматимуть її за руку у цьому пеклі, щоб було не так страшно й нестерпно. Вони ж допоможуть потім людині звідти повернутися. А ще – покажуть, що світ продовжує існувати, і їй є місце в цьому світі.

Треба розуміти, що робота з потерпілими і свідками воєнних злочинів – це лише перший щабель у роботі нашого Центру. У майбутньому система захисту та підтримки, що нині створюється, опікуватиметься також потерпілими від кримінальних злочинів.

– Формування штату нового державного органу відбувається публічно і прозоро. Ви озвучили, фахівці яких спеціальностей знадобляться, щоби Центр зміг виконати поставлені перед ним завдання. Серед них – психологи, аналітики, фахівці у сфері міжвідомчої комунікації… А от ви, як керівник, кого хотіли б бачити у своїй команді? Молодих чи зрілих, енергійних чи поміркованих, готових виконувати будь-яке розпорядження чи тих, хто буде доводити правильність своєї власної думки?

– Як ви знаєте, є низка формальних вимог до кандидатур на озвучені нами посади. Ці вимоги передбачені Законом Про державну службу. Крім того, є ще й специфічні вимоги щодо професійної компетентності.

Уперше для органів прокуратури ми шукаємо не тільки юристів, а й фахівців із соціальної роботи, психологів, спеціалістів з міжвідомчої комунікації і системного аналізу – відповідно до напрямів роботи Координаційному центру.

Що ж стосується особисто мене, як керівника, то я високо ціную психологічну стабільність у колективі, емпатичність. Щоб команда могла справлятися з великим обсягом завдань, які не є стандартними, щоби швидко приймалися рішення. І завжди враховувався баланс між інтересами держави і кримінального судочинства з інтересами конкретної особи, якій може бути завдано повторної травматизації під час проведення слідчих дій.

Кому б я віддала перевагу – молодим чи більш досвідченим? Скажу так, я б хотіла, щоб діяла синергія між досвідом, яким можуть поділитися зрілі люди, і завзятістю молодих. До речі, зазначу, в наших вимогах передбачено, що отримати посаду в Координаційному центрі можуть навіть ті, хто щойно залишив студентську лаву. Звісно, за наявності об’єктивних підстав.

Я б хотіла бачити у нашій команді людей, які не бояться брати на себе відповідальність, людей, які розуміють свій внесок у велику справу боротьби з ворогом, і свій внесок у те, щоб для кожного або для кожної з потерпілих і свідків їхня особиста війна, що точиться у них в голові після травматизації, хоч трохи їх відпустила.

Я б хотіла бачити людей, які здатні зрозуміти, що наша робота на юридичному фронті та в цій системі підтримки – це не спринтерська дистанція, де ти можеш побачити результат одразу, а тривалий марафон, який не завершиться навіть після перемоги.

– Як відбуватиметься розбудова регіональних підрозділів Центру, і чи вона взагалі планується?

– Наразі у нас триває перша фаза – це створення підрозділу у центральному апараті, навчання нових працівників і налагодження взаємозв’язку наших координаторів з органами державної влади, створення мінікоманд із прокурорами, налагодження системи інформування потерпілих і свідків. Після завершення цього процесу ми налаштовані оголошувати набір для роботи в регіонах.

Попередньо, це спершу стосуватиметься прифронтових регіонів і тих обласних прокуратур, де вже працюють прокурорські підрозділи по роботі з воєнними злочинами. На сьогодні в нас є 9 таких регіонів.

Такі підрозділи мають бути і в регіонах, де найбільша кількість внутрішньо переміщених осіб, яким довелося рятуватися від бойових дій з окупованих територій, і які також потребують нашої допомоги.

Також ми ведемо перемовини з нашим колегами – представниками громадянського суспільства, недержавних громадських організацій, які опікуються українцями, що виїхали за кордон, але мають статус потерпілих. Адже вони також мають право на нашу допомогу.

– Ви якось дуже влучно сказали: Для свідків і потерпілих війна може закінчитися лише тоді, коли будуть справедливі рішення у національних судах і міжнародних судових інституціях. Скажіть, пані Вероніко, які можливості щодо цього та які повноваження є у Координаційного центру?

– Хотіла б наголосити на такому моменті: Координаційний центр займатиметься роботою з тими особами, які вже набули процесуального статусу у конкретних кримінальних провадженнях – потерпілих і свідків.

Проте ми налаштовані й на взаємодію – як із представниками громадського сектору, так і з нашими колегами, стосовно надання правової допомоги тим людям, які ще вагаються: чи заявляти про воєнні злочини, вчинені проти них, чи ні. Носять в собі важкий і болючий тягар. Усі розуміють, як важко їм прийняти відповідне рішення, тому дуже важливо допомогти цим людям подолати неймовірні психологічні травми, завдані агресією РФ.

Ми розуміємо, що постраждалій людині говорити про те, що вона, приміром, зазнала сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, або вона є потерпілою від дій місцевих колаборантів, чи до неї застосовувалися тривалі катування – означає, що їй доведеться ще і ще раз переживати весь жах заново. Не всім це під силу.

Саме тому ми й пояснюємо, що лише отримавши свідчення постраждалих і свідків, Україна може притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах, вчинених на нашій землі проти наших людей.