Що не так із виділенням 400 млн на серіали в Україні

Щоб не плакать, я б’ю на сполох, перефразовуючи цитату твору Лесі Українки. Нещодавно стало відомо, що держава виділила мільйони на виробництво серіалів, які транслюватимуть на різних телеканалах. Суми чималі.

Інформація про виграні тендери почала поступово з’являтися на Prozorro. Хвиля критики вибухнула після оприлюднення кошторису двох телепроєктів: Санаторій Незабудка, на який виділили майже 10 млн грн, та СМТ Інгулець за 33 млн грн. Виробництвом останнього має зайнятися компанія Юрій Горбунова Прототип продакшн.

Крім цього стало відомо, що Міністерство культури ініціювало виділення 400 млн грн на створення фільмів та серіалів під час війни. Сам міністр культури Олександр Ткаченко пояснював, що “культура під час війни важлива, бо це війна не тільки за територій, а за людей, – це наша пам’ять, історія, мова, творчість попри війну”.

Та, на скільки заявлені кінопроєкти про нашу пам’ять та культуру?

Що ж. Всього Мінкульт ініціював виділення на кінотелевиробництво 400 млн грн. Серед переможців конкурсу – 53 проєкти, які планують до показу на телебаченні у 2023 та 2024 роках. Про це повідомив нардеп Микола Княжицький, який зазначив, що інформація про решту ще не з’явилася на сайті Prozorro.

Водночас, минулоріч під час складання держбюджету на кіно було закладено рівно нуль. Всі тоді погодилися – кіно не на часі. Кіномитці, які час від часу потрапляють зі своїми роботами на провідні кінофестивалі, почали шукати кошти на свої майбутні роботи де-інде через іноземні пітчинги та спонсорство.

Та повернемося до телепроєктів, на які виділили кошти, а саме до того, який спричинив найбільшу критику – СМТ Інгулець за 33 млн грн. Нардеп Володимир Ар’єв на сторінці у Facebook припустив, що в одному з персонажів може вгадуватися президент ФК Інгулець Олександр Поворознюк.

— Є сильна підозра, що головним героєм буде улюбленець коломойського телебачення, власник ФК Інгулець, аграрій Олександр Поворознюк.

Щодо опису проєкту, то там таке: Два талановитих айтішники, Максим та Данило, втікають з фронтового Харкова і, дорогою на Львів, опиняються на Кіровоградщині в смт Інгулець, де всім керує фермер Олексій Паровоз по кличці Батя. Програмістів записують до місцевої самооборони і призначають чергувати на місцевий блокпост і час від часу працювати на фермі.

— Як ви вже зрозуміли напевне, Батя – це український фермер, гендиректор ТОВ Агрофірма П’ятихатська і президент ФК Інгулець. Звати його Олександр Поворознюк. Хто ця людина? Типовий авторитет із 90-х. Я зараз не про персонажа, а про людину, який відкрито розповідає, що мав чотири судимості, зокрема одна за розкрадання держмайна, – вказує журналістка Яніна Соколова у своєму YouTube-каналі.

Та це не єдиний нюанс цього телепроєкту. Видання Детектор медіа вказують, що опис цього серіалу дуже нагадує опис російського телепродукту Жуки. Судіть самі:

— Микита, Артемій і Денис, програмісти з Москви, розробили унікальний інтернет-додаток для смартфонів TWIN. Але в останній момент багатомільйонна угода з інвестором зривається, і хлопців призвали на службу в армію. Вони вирішують вибрати альтернативну службу, і для цього вони їдуть у вигадане село Жуки, де намагаються довести свій проєкт до кінця. У Жуках хлопцям доведеться не тільки зіткнутися з сільським побутом, а й докласти зусиль для того, щоб надбати комп’ютер з доступом до інтернету.

Керівник компанії Прототип продакшн Юрій Гобунов не вважає 33 млн грн за 24 серії великою сумою. На його думку, військовим теж потрібен подібний розважальний контент.

— Я знаю, як військові реагують на те, що вони хочуть позитиву, вони хочуть гумору, як вони реагують на анекдоти, на веселі історії, тому я точно знаю, що гумор зараз потрібний, – сказав він.

Горбунов зауважив, що РФ виділяє мільярди доларів на інформаційну війну, на культурну війну, знімають сотні серіалів, фільмів, мультфільмів, де вони пропагують свій “руский мір”.

Водночас журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва зазначає, що військові просять не розважальний контент, а автівки, дрони та опублікувати некролог про їхнього дорогого побратима

— Нам бракує документального кіно про наші битви і наших героїв… Я людина з сильними нервами, але витирала футболкою сльози від 20 днів у Маріуполі. Чернов, Малолєтка і Василіса Степаненко — не кіношники і не Горбунов, але змогли написати літопис нашої гекатомби. Самі, на кількох фотоапаратах. Мають купу світових премій за цю стрічку, – написала вона на своїй сторінці у Facebook.

Вона зауважила, що нам бракує фільмів про звільнення Херсона, про Харків та бій на окружній, про Бучу та Ізюм, Азов, музейників, які ховали експонати від окупантів, про пілотів, які загинули у повітряних боях. За її словами, найменше вона хоче “розважальної прутні” про Поворознюка, Арестовича чи ще когось.

Деякі продюсери запевнили Миколу Княжицького, що фільми не лише комедійні, а є й справді на патріотичну тематику. Він повідомив, що Ткаченко пообіцяв надати усі сценарні заявки, бюджети та запевнив, що усі продукти патріотичні. Водночас, він каже, що інформації про те, що проєкт СМТ Інгулець про Поворознюка – вони так і не отримали.

За його словами, міністр переконував, що ми повинні підтримувати українських виробників, оскільки на інтернет-платформах в Україні знову серед лідерів переглядів російські антиукраїнські серіали. Логіка тут є. Він зауважує, що немає логіки в іншому, а саме в тому, чим зараз займається Держкіно, яке мало підтримувати українських кіномитців через прозору систему пітчингів, і яке вивели зі сфери управління МКІП.

То що там з кіно про війну?

У вересні минулого року стало відомо про відібрання сценарію про Азовсталь від Олега Сенцова до Грантової Програми розробки сценаріїв від Української кіноакадемії у співпраці з Netflix.

— Насправді у мене є хороша ідея зняти про Азовсталь велике кіно, – сказав Сенцов раніше в інтерв’ю DW.

Водночас, він додав, що знімання зараз не на часі, і запевнив: Поки війна не закінчиться, я до камери не стану і знімати нічого не буду. Тільки після перемоги. Це однозначне моє рішення.

Та й в принципі зараз про війну не кожен зважиться знімати. Для українців ця тема настільки болісна та інтимна, що має пройти певний час, щоб тверезо взятися за подібний матеріал для художнього кіно. Це має бути філігранно зроблена робота, яка показуватиме весь наш біль, ненависть до ворога та злочини окупантів. Без прикрас. Нашвидкоруч робити таке кіно – це зробити собі сепуку.

Але й годувати населення шароварщиною під соусом розважального проєкту – вже б мало відійти у минуле. Безперечно, іноді хочеться посміятися, але не з українців, як вони падають об шкірку банана або нап’ялюють національні костюми та в такому вбранні роблять безглузді вчинки.

Бо поки у нас зніматимуть про СМТ Інгулець, щоб “розважити військових”, кремлівський режим вже видав трейлер пропагандистського кіно про Бучу для іноземної аудиторії. У кінотеатрах РФ цей “фільм” Свідок вийде вже 17 серпня.

Перша думка після перегляду трейлеру росіян – це те, що це не низькосортне пропагандистське треш на кшталт Солнцепека чи Кримського мосту. Це цілком пристойний візуал, на який у жовтні 2022 року виділив гроші російський Мінкульт, а до виробництва фільму долучилися пропагандисти з НТВ та кінокомпанія Централ Партнершип.

Сміємо сказати, що це не претендент на Оскар, але явна картинка для Z-пропагандистів за межами Росії також. У трейлері звучить ламана українська мова, є “жорстокі українці”, “звірі бандерівці”. Головний герой фільму — скрипаль з Бельгії Деніель Коен, який виривається із нелюдських умов та в інтерв’ю з ведмедиком у руках розповідає про “жахливих” українців. Словом, комбо-десерт для російських z-патріотів.

Що маємо у підсумку?

Поки залишається безліч питань: чи був конкурс прозорим та хто оцінював претендентів на державні кошти. Немає висновків хоча б якоїсь комісії, чому саме вони стали переможцями.

20 серпня на виділення мільйонів та виробництво телевізійного продукту Мінкультом відреагував президент України Володимир Зеленський. Він попросив прем’єра Дениса Шмигаля розглянути заміну міністра культури Олександра Ткаченка. Зеленський запропонував главі уряду два кроки – знайти позабюджетні кошти на проєкти, які зараз потрібні.

Після цього Ткаченко заявив, що написав заяву про відставку. 21 липня спікер Верховної ради Руслан Стефанчук повідомив, що до парламенту надійшла заява про відставку Ткаченка.

Та тут варто зауважити. Кіно — не менш стратегічно важлива галузь, зокрема і для позиціонування України за кордоном. Росіяни у цьому напрямку працюють у поті чола, доносячи свою пропагандистську позицію. Зважаючи на силу кіно, саме кіноіндустрія перш за все повинна розвиватися, а не телевізійний продукт.

Скільки б не зневажали злочинний режим нацистів, стрічки пані режисера Лені Ріфеншталь, спонсоровані фюрером, досі у списках рекомендованих до перегляду у провідних кіношколах світу. А вони програли.