свідок теракту РФ в Оленівці розповів про перші хвилини після вибуху

Минає рік відколи Росія влаштувала цинічну розправу над військовополоненими. У ніч з 28 на 29 липня на території колонії в Оленівці окупанти вчинили теракт у бараці, в якому перебувало дві сотні оборонців Азовсталі.

Тоді загинуло щонайменше пів сотні бійців, а понад 130 захисників отримало поранення. Досі на місце злочину не допущено жодну міжнародну організацію для розслідування масового вбивства. І поки РФ приховує сліди розправи, правду про теракт в Оленівці розповідають ті, хто став очевидцем цієї трагедії.

Микита Шастун на позивний Матрос із Маріуполя. До початку повномасштабної війни був цивільним. Але відчуваючи, що ситуація загострюється, домовився із братом азовцем, приєднатись до захисту рідного міста. Так і сталось, 24 лютого, чоловік приїхав у підрозділ, а перші бої для нього відбулись на п’ятий день вторгнення російських військ. А уже 30 березня під час потужного артобстрілу гине рідний брат Микити.

– Це стало таким дуже сильним ударом для мене, тому що брат мені, як батько був. Я дуже пав, але почав думати можливо ще моя дружина жива і на цій думці пройшов весь цей шлях боїв за місто Маріуполь, – сказав він.

З Азовсталі боєць вийшов 17 травня, тоді разом з усіма захисниками Маріуполя вони потрапили у полон. Більшість азовців відвезли одразу до Оленівки.

– Роздягли повністю, перебрали всі речі, казали, що можна аптечки з собою брати, але все позабирали. І потім десь через днів 5 мене перевели до бараків, де був лише Азов. Умови утримання були не дуже. Двоповерхових ліжок на всіх не вистачало. На одному поверсі спали троє, четверо, хто як. Хто мав каримати або спальники лежали на вулиці або просто в проходах. Потім хлопців почали  розвозити до Донецька, Горлівки, але я залишався на Оленівці, – розповідає Шастун.

Так минуло два місяці. Микита каже, азовців утримували у кількох бараках і одного дня у кожен прийшли зі списком, в якому було дві сотні імен бійців. Коли сказали взяти речі і вийти, думки були про можливий обмін. Але виявилось, їх ведуть на страту.

– Якось не так було на душі. З мого барака до цього списку потрапило приблизно 70-80 людей. Нас вивели на промзону та поселили у цеху металопрокату. Всередині були залізні ліжка без матраців, 200 ліжок і прохід був між ними дуже малий. Якось було просто підозріло, що взяли людей і просто запхнули у інше місце, сказали лише, що це доки триває ремонт у якомусь бараку, але всі бараки були зайняті, ми розуміли, що просто не існує ніякого, який ремонтують. Через деякий час такі ж військовополонені почали рити окоп охороні російській і вже тоді стало дуже підозріло. Я про себе подумав, але як кажуть, не хотів наврочити, що буде якась акція, – каже він.

Теракт під час сну

Перша доба минула спокійно, але думки, що відбувається щось підозріле не залишали бійця. Микита пригадує, побачив, як загородження довкола починають обкладати додатковим колючим дротом поверх старого. Вибух стався другої ночі.

– Вже починав засинати, але нам встановили ліхтарі, які дуже били в очі і я переліг на іншу сторону ліжка. Напевно, це врятувало життя, тому що головою ліг під сходи другого поверху, це була кімната майстра цеху. Я був десь в шести метрах від самого епіцентру вибуху, усі ліжка та двері повиносило, в іншу сторону. Я отримав контузію, декілька осколків у ноги та декілька опіків. Це було диво, тому що хлопці, які були за мною – вони загинули. У тих ліжках, що були довкола – хлопці не прокинулись, – згадує військовий.

З барака він вибрався через вікно. Йому допомогли знайти хоч якесь взуття, а далі потрібно було рятувати інших. З кожною хвилиною пожежа була сильнішою. Гасити полум’я самостійно уже не було сенсу.

– Хлопці двохсоті лежали, я подивився на це відро, зрозумів, що нічого не зроблю, потрібна пожежна машина. Почав бігати до хлопців кричати: там вихід, прорвав, хлопці, виходимо звідси! Але коли ми вибігали, почались постріли під ноги, охорона колонії кидала шумові гранати, вони злякались, що ми далі прорвемось, – розповідає боєць.

Перші кілька годин працівники та охоронці колонії просто спостерігали, каже Микита. Для порятунку важкопоранених із кровотечами та сильними опіками дали лише шматки простирадла.

– Вони кричали не підходьте до воріт, ми будемо стріляти. Медики виїхали, чекайте. Все, це всі слова. Дехто з них просто сміявся. Лише через дві години привели полонених військових медиків. І до самого ранку ми перев’язували хлопців, перевантажувати їх на КАМАЗи, вивозили. На моїх очах, чоловік 6-7 просто так загинули, тому що стекли кров’ю без турнікетів. Швидкої допомоги я не бачив, це просто були військові КАМАЗи, УРАЛи і вони просто черга за чергою, черга за чергою їхали та вивозили поранених до лікарні, – згадує захисник України.

Удар проти Азову

Порятунок завершили о 8 ранку. Боєць Микита залишився в колонії разом з іншими легкопораненими після теракту азовцями.

– Я вважаю, що це була спецакція проти Азову. Ми чули, що планували створити групу, яка буде розслідувати те, що сталось у бараці Оленівки. Але з міжнародних організацій, які хотіли потрапити на територію, тоді нікого не впускали і досі не пускають. Зараз ще питання чи не знесли цей барак повністю, щоб замести усі сліди злочину. Я впевнений, якби упав HIMARS туди, то там нічого не залишилось в принципі. Це була скоріш за все якась артсистема, тому що поруч впав один снаряд, я почув на свій слух три прильоту. Один подалі, другий поближче, третій вже по нас, – каже він.

Зз вересня 2022-го на кілька місяців бійця доправили до російської тюрми, а вже 31 грудня 2022 року під час обміну він повернувся додому. Після пережитого пекла, військовий досі відновлюється, але певен, зараз найважливіше зробити усе можливе, щоб повернути усі полонених до України.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.