«Завжди є ті, хто тягнуть самотужки великі збори»: розмова з волонтеркою з Ніжина

Війна, безумовно, докорінно змінила нашу реальність, і, щоб жити й творити далі, повинні були змінюватися і ми самі. Сьогодні, коли Україна змушена відстоювати свою незалежність, щоденно стикаючись із викликами та смертельною небезпекою, неможливо не помітити ту надзвичайну силу духу, яка таїться в кожній українській жінці.

Зараз ми говоримо про волонтерів і сьогодні в гостях у MYNIZHYN волонтерка з Ніжина, яка допомагає військовим.

Знайомется – Віта Нікітка.

– Розкажіть, скільки ви вже займаєтесьь волонтерсовом? Що саме робите, чим допомагаєте? Який ваш основний вид діяльності? Хто ви за фахом?

– За фахом я вчитель історії та правознавства. Але в школі не працювала жодного дня. Мала за честь працювати в 2005-2007 роках в Полтавському Центрі охорони та досліджень пам’яток археології.  Наразі я дизайнер схем для вишивки, а ще займаюся виготовленням заготовок для вишивки.

Перший збір на допомогу армії я організувала у травні 2022 року. Тоді вся сума, а це 40000 грн., була передана у фонд Притули.

Потім я натрапила на збори Костянтина Смалія, побачила, що не медійним волонтерам закриття запитів даються дуже важко, і з тих пір це дружні збори для моїх товаришів по волонтерці.  Всі вони абсолютно різного напрямку. Так як я сама безпосередньо контактую з дуже невеликою кількістю військовослужбовців, але маю в оточенні безліч людей, до яких звертаються з запитами, та це завжди дружні збори на автівки, на РЕБ, на антидронові рушниці. А ще є “під крильцем” товариш чоловіка, який дуже довго не звертався по допомогу, але коли вичерпав всі власні ресурси, звернувся по допомогу. Він бойовий медик, і ми купували йому найнеобхідніше для збереження життя хлопців в польових умовах – це і тактичні ліхтарики, і набори  хірургічних інструментів, і м’які ноші, і елементарні ліки, які наче дешеві, але їх треба багато. Особливо в осінньо-зимовий період.

– З якими труднощами зараз стикаються волонтери, щоб ави сказали з цього приводу, з власного досвіду?  

– Труднощі стандартні для всіх, у кого я бачу збори. Людям набридло ці збори бачити. Їх ігнорують, їх прогортують. Коли просиш про поширення, і не кого попало, а тих, кого знаєш особисто, в основному чуєш відповідь – все одно на них ніхто не буде переходити. Коли людина організовує лотерею на користь збору, знаходить раритетний набір для вишивки, а лотерею настільки провальна, що її результат не покриває вартості подарунка, просто спробуйте уявити, як опускаються руки, як тій людині важко дивитися в очі військовим, які розраховували на цю допомогу. А вона просто відкладається на невизначений термін. І протягом цього терміну їх щодня стає менше.

– Чи є у вас такі історії, які найбільше запа’яталися або надихнули вас Тобто що Вас найбільше вразило за час волонтерства? Можете поділитися?

– Так, така історія є, але вона, на жаль не на користь деяким людям, з якими ми живемо в одному місті. Дуже потрібно було придбати автомобіль для евакуації з зони бойових дій поранених військовослужбовців. В пошуках якогось цікавого подаруночка для лотереї я звернулася до однієї з ніжинських майстринь. І попросила невелику знижку на її вироби. Я не просила геть безкоштовно, тому що я сама виробник і розробник, і цілком розумію які сили і ресурси вкладаються в те, щоб зараз працювати в сфері хендмейду. Але я не очікувала того що мене продинамлять геть повністю. Їй це було нецікаво.

А потім була переписка з автором однієї чудової книги, з поезіями з якою він провів два поетичних тури Україною, під час яких ми мали задоволення тричі бачитися і спілкуватися. Людина відома на весь світ, про яку писали міжнародні видання, людина яка знаходиться в зоні бойових дій. Він підписав мені книгу, яку я просила, на додачу прислав свій шеврон, знайшов час відправити це мені з Донеччини, навіть оплатив доставку.

Така от наглядна прірва між двома світами. Як чхати може бути на збори жінці яка є матір’ю, і як людина яка знаходиться в пеклі, може знайти час для того щоб підтримати збори на користь людей, до яких він особисто не має жодного відношення. На відміну від жінки, яка ходила з цими людьми одними вулицями. Можливо, навіть навчалася в одній школі, а потім просто начхала на їх критичні проблеми під час війни.

– Які особисті зміни ви відчули, працюючи волонтером?

– Мене щиро зворушують діти, які допомагають в зборах – приносять поробки, збирають в школі кришки від пляшок… Діти, маленькі, які стоять поруч з батьками на колінах, коли везуть загиблого військовослужбовця… І то, мабуть тільки тому, що так не повинно бути.

Не такого дитинства ми хотіли своїм дітям. Стосовно натхнення – його в війні немає. Я готова сперечатися з кожним, хто в тому що відбувається зараз бачить хоч якесь натхнення. Ми живемо в період, сповнений крові, бруду, болі, страждань, і що найгірше, хабарництво знаходиться на своєму піку. Я починаю і закриваю збори не тому, що знаходжу натхнення, а тому що можу аналізувати наслідки, які будуть, якщо це запити хлопцям не будуть закриті.

Знаходити в чомусь із теперішніх подій натхнення – для мене це рівносильно тому, що ми почнемо романтизувати війну. А цього ні в якому разі не можна допустити. Швидше є те, що дає сили рухатися далі. Але це не натхнення, це те що просто бере і штовхає тебе під зад, щоб ти далі йшов вперед. Це надзвичайно велика кількість митців і майстринь, які зараз популяризують українське, який допомагають волонтерам своїми виробами. Колосальна кількість талановитих музикантів і стрімкий розвиток поезії військового часу.

Це вселяє надію на майбутнє, і дає усвідомлення того, що музичні та літературні смаки наших дітей будуть формуватися в правильному середовищі, вселяє надію на те що ми нарешті відкинемо російське, не будемо вбирати їх культуру, як губки. Бо нарешті, нарешті, саме з початком повномасштабного вторгнення, ми почали популяризувати і розвивати своє.Реклама:

– Що спонукає вас займатися волонтерством? І що найважче, на вашу думку, у волонтерській діяльності, а що – найлегше?

– Я стала зібраніша та організованіша. Оскільки коли відкриваєш збір – його введення в соцмережах перетворюється на чорну діру. Багато хто говорить – то що ви там робите? Відкрити банку будь-який дурень може. Але ж крім того щоб її відкрити, потрібно бути постійно активним, щоб вона наповнювалася. А це дійсно чимало часу. Якщо його правильно не оптимізувати, то це мінус сон, мінус сніданок, мінус прогулянка з дитиною. А ще я стала жорстка.

Я не використовую красивих фраз про “разом ми сила” про “єдиний народ”… Бо сила і єдиний – це коли збори підтримують не військові з фронту, а цивільні в містах. Як у мене з цим було, я  вже розповідала вище. Тому я прямим текстом людям пишу що без їх репостів збір падає, що наші хлопці в чергово поїхали по тіла загиблих військовослужбовців, і їх так багато виключно тому що ці збори стоять. Стоять милістю тих, хто їх прогортує. Я неодноразово в досить грубій формі писала дописи про людей, які підрізають колону з автомобілем  “На щиті”, тому що якщо на четвертий рік повномасштабного вторгнення людям що треба пояснювати, що це за колона і чому її треба пропустити, то тоді, вибачте за каламбур, їм вже не треба нічого пояснювати. Вони вже не зрозуміють. Звісно, це не всім подобається.

Тому дуже чудово почистилося коло спілкування. Очистилося, доречніше сказати. Це не може не накладати свій відбиток . Зараз переважаючими рисами в спілкуванні з людьми у мене є сарказм та чорний гумор. А поруч лишилися люди, які розділяють таку точку зору і таке відношення до життя.

Зібрати насправді думки в купу дуже складно. Є якесь внутрішнє відчуття, яке  сформулювати у одну зв’язну думку не вдається з першої спроби… Це залежить від характеру людини, тому узагальнювати тут не можна. Особисто для мене найважче було відмовити у відкритті збору. Зробила я це тому, що після попереднього статистика облікового запису була настільки мінусова, що ніякого толку з нього не було б. Перегляди опустилися буквально до десятків, замість сотень і тисяч. Але легше в цей момент від цього мені не було.

А найлегше комунікувати з людьми. Я не боюся просити, тому за цей час в моїх лотереях було розіграно книги з автографами Жадана, Павла Вишебаби, Настасії Семенюк, Когдани Казанжи, Руслана Горового.

Все це люди, які мають багатотисячну аудиторію, і збирають повні зали на своїх заходах. Крім Жадана, я  комунікувала особисто з усіма перерахованими авторами. З двома з них мала за честь спілкуватися вживу, а не через соцмережі.

Важко передати словами які це прості і чудові люди, які щодня працюють на нашу перемогу, на популяризацію українського. З ними справді дуже легко, набагато легше ніж з багатьма людьми, які мають впливу нас в місті, мають аудиторію, але все це у них працює виключно на їх благо. Коли я до них зверталася, то йшла з думкою,  що найгірше що може статися – мені просто відмовлять. А мені не відмовили. І сукупно ці книги зібрали лотереями близько 350 тисяч гривень. 

З одного боку, в сукупній кількості запитів – це крапля в морі. З іншого боку, кілька лотерей з книгами, і майже 350,000 грн. Для мене, як для людини яка ніколи не була публічною, це здається чудовим результатом.

– Що б ви порадили молодим волонтерам? Як стати волонтером?

– Як стати? Та просто вирішити допомагати. Проаналізувати, що ви можете робити. Якщо немає прямого контакту із військовими, завжди є ті, хто тягнуть самотужки великі збори, і допомога дружніх банок їм завжди критично важлива, які хлопцям, які чекають результатів цього збору.

І звісно, проаналізувати свою аудиторію. Якщо вона не відгукується на сучасні виклики, які ставить перед нами життя, то з нею закривати збори легко не буде. Але ж поки не спробуєш – не дізнаєшся. Ну і бути готовими до розчарування. Буквально у всьому – у швидкості зборів, у відношенні аудиторії до цього збору, іноді навіть до зміни відношення до себе. А ще,  вміти відповідати на дуже багато дурних питань. Але їх я вже перераховувати не буду, в мене на сторінці у facebook є допис “Як задовбати волонтера”, от там переважна більшість таких перлів і зібрана. (Сміється – автор).

Але найголовніше – тут потрібна  цілеспрямованість, і усвідомлення того, що всі люди різні, і всім хорошими ми не будемо. 

Але займатися цим потрібно, бо народ який не забезпечує свою армію, неодмінно рано чи пізно забезпечуватиме чужу.

Фото з архіву

Читайте також: У Ніжині відзначили 107-му річницю Червоного Хреста: волонтерів назвали силою добра

Вас може зацікавити: у Ніжині волонтери двічі на місяць надсилають на передову сотні кілограмів м’ясної продукції. Одним із тих, хто активно допомагає в цьому напрямку є Володимир Рубель, який безкоштовно надає м’ясо для приготування смаколиків для військових.