Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Затягування війни в Україні не знекровить Росію – історик Ніл Фергюсон

Видання Bloomberg опублікувало статтю шотландського історика Ніла Фергюсона про помилкову стратегію США щодо того, що можна затягнути війну в Україні, і таким чином вдасться знекровити Росію, повалити Путіна та дати сигнал Китаю, щоб він тримався подалі від Тайваню.

Факти ICTV пропонують переклад статті Фергюсона під назвою: Путін неправильно тлумачить історію. Як і США, на жаль.

— Мова, якою люди говорять у коридорах влади, — колись зауважив колишній міністр оборони Ештон Картер, — це не економіка чи політика. Це історія.

У своїй нещодавній статті Фергюсон підкріплює цю тезу на прикладах терактів 11 вересня 2001 року та краху фондової біржі у 2008-му. Світові лідери завжди вдаються до історичних паралелей. Джордж Буш порівняв теракт із Перл-Гарбором, а глава Федеральної резервної системи США Бен Бернанке на зорі кризи 2008 року побоювався повторення великої депресії.

Кореспондент New York Times Девід Сенгер пише, що американські чиновники розходяться щодо того, які уроки проксі-війни з СРСР в Афганістані варто застосувати до України. За його словами, адміністрація Байдена “прагне допомогти Україні замкнути Росію в трясовині, не розпалюючи більш широкий конфлікт з противником із ядерною зброєю та не відрізаючи потенційні шляхи до можливої деескалації”.

Сенгер пише, що поки у Білому домі не бачать сенсу у передачі через ЦРУ зброї, як вони це зробили в Афганістані – тільки якщо Україна не програє традиційну війну.

Фото: Getty Images

Уважно читаючи це, я роблю висновок, що США мають намір продовжити цю війну. Адміністрація продовжить постачати українцям Stinger, Javelin та безпілотники Switchblade. Вона продовжуватиме намагатися переконати інші уряди НАТО постачати більш важке оборонне озброєння. (Остання пропозиція США полягає в тому, щоб Туреччина надала Україні складну зенітну систему С-400, яку Анкара придбала у Москви лише кілька років тому. Я очікую, що це буде йти шляхом зірваного плану щодо польських винищувачів МіГ.)

Вашингтон повернеться до Афганістану після 1979 року щодо забезпечення повстанців лише у тому випадку, якщо український уряд програє звичайну війну.

У мене є докази з інших джерел, які підтверджують це. Єдина кінцева гра зараз, — сказав високопоставлений чиновник адміністрації на приватному заході на початку цього місяця, — це кінець режиму Путіна. Доти увесь період його (Путіна. – Ред.) перебування Росія лишатиметься державою-ізгоєм, яку ніколи не приймуть назад у світову спільноту.

Китай зробив величезну помилку, вважаючи, що Путіну це зійде з рук. Через те, що Росія буде відрізана, їм доведеться переоцінити китайсько-російську вісь. Усе це означає, що демократія і Захід у цілому можуть розглядати це як ключовий момент зміцнення.

Наскільки я розумію, високопоставлені британські діячі говорять так само. Існує переконання, що “варіант №1 для Великої Британії – це продовжити конфлікт, і тим самим знекровити Путіна”. Знову і знову чую таке. Це допомагає пояснити, серед іншого, відсутність будь-яких дипломатичних зусиль з боку США для забезпечення припинення вогню. Це також пояснює готовність Байдена назвати Путіна військовим злочинцем.

Можливо, я занадто песимістичний. Я дуже хотів би поділяти оптимізм Френсіса Фукуями щодо того, що Росія прямує до повної поразки в Україні.

Я розумію, чому так багато західних спостерігачів допускають високу ймовірність цього сценарію (Фукуями. – Ред.). Немає сумніву, що російські сили вторгнення зазнали дуже великих втрат і втрат техніки. Неймовірно, але прокремлівська російська газета Комсомольская правда опублікувала дані російського Міноборони, які свідчать про 9 861 загиблих російських солдатів в Україні та 16 153 поранених. (Її швидко видалили.) Для порівняння, за 10 років в Афганістані загинуло 15 тис. радянських військових і 35 тис. були поранені.

Більше того, є багато доказів того, що їхня логістика – це цілковитих безлад. Прикладом цього є багато вантажівок із поставками, які просто залишили, оскільки їхні шини чи двигуни вийшли з ладу. Такими темпами Україна справді виграє у війні, як стверджують Філліпс О’Браєн та Еліот А. Коен. Історія також містить численні випадки авторитарних режимів, які досить швидко розпалися через військові повороти — згадайте долю Саддама Хусейна та Моаммара Аль Каддафі чи аргентинської хунти, яка вторглася на Фолклендські острови майже рівно 40 років тому.

Було б справді чудово, якби поєднання виснаження в Україні та спричиненої санкціями фінансової кризи вдома призвело до падіння Путіна. Захоплююче у цій стратегії те, як вона поєднує цинізм і оптимізм: дозволити бійні в Україні тривати; сидіти склавши руки і дивитися, як героїчні українці “спускають кров з Росії”; розглядати конфлікт як лише підсюжет у другій холодній війні.

Фото: Getty Images/AFP

Оптимізм, однак, полягає у припущенні, що продовження війни обов’язково підірве позиції Путіна; і що його приниження послужить стримуючим фактором для Китаю. Я боюся, що ці припущення можуть бути дуже помилковими і відображати неправильне розуміння відповідної історії.

Затягування війни загрожує не тільки загиблими десятками тисяч українців і мільйонами без даху над головою, а й передачею Путіну того, що він цілком правдоподібно може представити вдома як перемогу. Ставка на російську революцію означає ставку на надзвичайно рідкісну подію, навіть якщо війна продовжує йти погано для Путіна; якщо війна обернеться на його користь, палацового перевороту не буде.

Почнімо із ситуації, яку західні аналітики постійно представляють у надто вигідному для українців світлі. Коли я пишу, це правда, що росіяни, схоже, призупинили заплановане оточення Києва, хоча бої тривають на околицях. Але театри воєнних дій, за якими слід стежити, на сході та півдні.

На сході, за словами військових експертів, яким я довіряю, існує значний ризик того, що українські позиції поблизу Донбасу опиняться під серйозною загрозою найближчими тижнями. На півдні чеченські сили розміром з батальйон наближаються до обложеного та зруйнованого на 80% міста Маріуполя. Українським захисникам не вистачає місць для поповнення запасів і місця для тактичного прориву. Тобто, до падіння Маріуполя може лишатися всього кілька днів. Це, зі свого боку, звільнить російські сили для завершення охоплення фронту на Донбасі.

Наступні великі об’єкти на півдні лежать далі на захід: Миколаїв, який перебуває всередині країни, на північний захід від Херсона, а потім справжній приз — історичне місто-порт Одеса. Захисникам не допомагає й те, що сильний шторм у північній частині Чорного моря у п’ятницю завдав значної шкоди українській морській обороні, підірвавши міни.

Також у п’ятницю, як стверджують росіяни, вони вперше застосували у бою гіперзвукову зброю: ракету повітряного базування Кинжал, яка була використана для знищення підземного складу боєприпасів у Делятині на заході України. Такого ж результату вони могли б досягти і за допомогою звичайної крилатої ракети. Ймовірно, йшлося про те, щоб нагадати українцям про значно вищу вогневу міць Росії. Наразі по Україні випустили близько 1 100 ракет.

Фото: Depositphotos

Звичайно, Путін має владу — на відміну від Саддама чи Каддафі — погрожувати застосуванням ядерної зброї, хоча я не вважаю, що йому потрібно робити більше, ніж погрози, враховуючи, що звичайна війна, ймовірно, обернеться на його користь. Наступний удар буде, коли білоруські війська вторгнуться у Західну Україну з півночі, що, як очікує український Генштаб, станеться найближчими днями, і що може створити загрозу постачанню зброї з Польщі.

Я не бачу в нинішній західній стратегії реального визнання того, наскільки поганою ця війна може стати для України найближчими тижнями. Стимулом для Путіна, очевидно, є створення для себе сильнішої позиції на переговорах, аніж у нього зараз, до початку серйозних переговорів. Українці показали свої карти. Вони готові відмовитися від ідеї членства в НАТО, прийняти нейтралітет, вимагати гарантій безпеки від третіх осіб.

Менш зрозуміло, як вони ставляться до майбутнього статусу Криму та так званих республік Донецька та Луганська. Здається очевидним, що Путіну потрібно не тільки це, щоб мати можливість стверджувати, що він виграв у своїй війні. Не менш очевидним здається, що, якщо вони вірять, що перемагають, українці не віддадуть жодної квадратної милі території. Контроль над узбережжям Чорного моря дасть Путіну основу для того, щоби вимагати подальших поступок.

Водночас переважно фінансові санкції, накладені на Росію, виконують свою роботу, спричиняючи щось на кшталт загальнонаціонального дефіциту споживчих товарів. Оцінки різняться щодо масштабу економічного скорочення — можливо, на третину, згадуючи умови депресії, що настали після розпаду СРСР в 1991 році.

Проте, поки країни ЄС відмовляються накладати енергетичне ембарго на Росію, режим Путіна продовжує отримувати близько $1,1 млрд на день від ЄС у вигляді надходжень від нафти та газу. Я залишаюся скептично налаштованим, що санкції у тому вигляді, в якому вони введені, здатні або зупинити російську військову машину, або повалити Путіна. Чому рубль не впав далі і навіть зміцнився до євро минулого тижня?

Фото: Офіс президента

Пам’ятайте, що обидві сторони можуть застосовувати історію. Президент України Володимир Зеленський є майстром слова, ретельно адаптуючи свої виступи до кожного національного парламенту, перед яким виступає, фактично промовляючи одній країні за іншою: Наша історія – це ваша історія. Ми – це ви. Він дав британцям Черчілля, німцям — Берлінську стіну, американцям — Мартіна Лютера Кінга, а ізраїльтянам — Голокост.

Путін застосовує історію діаметрально протилежним чином.

— Президент повністю втратив інтерес до сьогодення. Економіка, соціальні проблеми, пандемія коронавірусу — все це його дратує. Натомість він і його радник Юрій Ковальчук одержимі минулим, – заявив російський журналіст Михайло Зигар у нещодавній статті New York Times.

Я можу бачити це. Нещодавні псевдонаукові праці Путіна — Про витоки Другої світової війни та про “історичну єдність” росіян і українців — підтверджують історичний поворот його думки.

Фото: Depositphotos

Я не згоден із колишнім очільником МЗС Росії Андрієм Козирєвим, який сказав Financial Times, що для Путіна та його друзів “холодна війна ніколи не припинялася”. Це не та історія, яка цікавить Путіна. Як розповів Der Spiegel болгарський політолог Іван Крастев, Путін “висловив обурення тим, що анексію Криму порівняли з анексією Судет Гітлером у 1938 році. Путін живе в історичних аналогіях і метафорах. Ті, хто є ворогами вічної Росії, мають бути нацистами”. Крім того:

Лицемірство Заходу стало його одержимістю, і це відображається у всьому, що робить російський уряд. Чи знаєте ви, що у частинах своєї декларації про анексію Криму він майже дослівно взяв уривки з декларації незалежності Косова, яку підтримав Захід? Або що напад на Київ почався зі знищення телевежі так само, як НАТО атакувало телевежу в Белграді у 1999 році?

Але така недавня історія менш важлива для Путіна, ніж набагато давніша історія російського імперського минулого. Цей аргумент я висловлював тут раніше. Новим доказом того, що проєкт Путіна є не воскресінням СРСР, а оглядом царського імперіалізму та православ’я, стала його промова на фашистському мітингу, що відбувся в п’ятницю на Лужниках. Завершальний натяк на царського адмірала Федора Ушакова, який зробив собі репутацію перемогами на Чорному морі, здався мені зловісним для Одеси.

  • Я згоден: вторгнення в Україну багато у чому нагадує вторгнення Північної Кореї в Південну Корею в 1950 році.

Я би сказав про це так: друга холодна війна схожа на дивне дзеркальне відображення першої холодної війни. Тоді старшим партнером була Росія, молодшим був Китай — тепер ролі помінялися. У першій холодній війні гаряча точка була в Азії (Корея) — тепер вона в Європі (Україна). У першій холодній війні Корея була лише першою з багатьох конфронтацій з агресивними прорадянськими маріонетками — сьогодні за кризою в Україні, ймовірно, послідують кризи на Близькому Сході (Іран) та Далекому Сході (Тайвань).

Але є один дуже вражаючий контраст. Під час першої холодної війни адміністрація президента Гаррі Трумена змогла очолити міжнародну коаліцію з мандатом ООН для захисту Південної Кореї. Тепер Україні доводиться задовольнятися лише поставками зброї. І причиною цього, як ми бачили, є сильний страх адміністрації Байдена, що Путін може вдатися до ядерної війни, якщо підтримка України США зайде занадто далеко.

У 1950 році це не викликало занепокоєння. Хоча “совєти” провели своє перше атомне випробування 29 серпня 1949 року, менш ніж за рік до початку Корейської війни, вони жодним чином не були готові до помсти, якби США використали атомні бомби, щоби перемогти у Корейській війні.

Історія розмовляє в коридорах влади. Але говорить різними голосами, відповідно до того, де розташовані коридори. На мій погляд — і я дуже хотів би помилятися в цьому — адміністрація Байдена припускається колосальної помилки, думаючи, що вона може затягнути війну в Україні, знекровити Росію, повалити Путіна і дати сигнал Китаю триматися подалі від Тайваню.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-03-28 21:57:04

Магазин Автозапчастин м.Ніжин