Юні ніжинські тайбоксери – про свій шлях у спорті

Сьогоднішні гості
#Обличчя_громади_Ніжина – ніжинські тайбоксери Григорій Дворський, Володимир
Приходько, Павло Солонець, Платон Анікєєнко. 

Володимир Приходько і Григорій Дворський – чемпіони України і світу, члени збірної України, кандидати у майстри спорту.

Павло Солонець – чемпіон України, багатьох областей і міста Києва з кікбоксингу. Переможець Всеукраїнського турніру найсильніших школярів з тайського боксу.

Платон Анікєєнко – призер чемпіонату України, чемпіон м. Києва.

У кожного хлопця своя історія, але вони спільні у бажанні й надалі підкорювати ринги і прославляти рідне місто. А ще вони всі – учні  Ніжинської гімназії № 17. Володимир – уже дев’ятикласник, а Платон, Павло і Григорій – цьогорічні випускники.   

Тож наша розмова з хлопцями і їх педагогами – про перші кроки у тайському боксі, роль тренера і особливості підготовки до боїв.

Кожен з вас має свій шлях до секції тайського боксу. Розкажіть про нього.

Володимир. До секції мене привів старший брат. Починав я з трьох занять на тиждень. Потім поступово збільшував навантаження, а згодом просто полюбив тайський бокс і дисципліну. Я поставив собі цілі у спорті й поступово рухаюся для їх досягнення.

Павло. На секцію я прийшов з футболу. Григорій Дворський – мій найкращий друг, і він запросив мене ходити разом з ним на тайський бокс. Я вирішив спробувати. У мене стало потроху все вдаватися, і я вирішив, що буду продовжувати тренування.

Платон. На секцію я прийшов в 11 років. Звісно, розумів необхідність постійних тренувань, але на початку їх пропускав. Зараз я жалкую, що так ставився до цих занять.

Григорій. Максим, тренер, часто проводив заняття біля нашої школи. Я їздив повз них на велосипеді, спостерігав, адже мене вони зацікавили. Потім ми з товаришем вирішили теж записатися до цієї секції. Я просто ходив на тренування і навіть не думав, що все настільки далеко заведе і я матиму значні досягнення. Хоча й мав мрію стати чемпіоном.

Як ви поєднуєте спорт і навчання?

Платон. Якщо на вихідних були змагання, де я щось неправильно зробив під час бою чи програв, то у понеділок мені важко зосередитися на навчанні. Я переглядаю й аналізую ці бої, шукаю свої помилки і визначаю, як діяти наступного разу. Але самі тренування навчанню не заважають. Вони більше забирають саме вільного часу, коли б я міг просто десь гуляти з хлопцями. Також я працюю над розвитком власного інтернет-бізнесу. Тому, як бачите, можна встигати все, якщо є бажання і мотивація до таких занять. 

Володимир. Я намагаюся гарно навчатися, також займаюся додатково з деяких предметів. Основне – це самоорганізація, уміння поєднати тренування, виїзди на бої і навчання у школі. Тому заняття у секції з тайбоксу не заважають мені у навчанні.

Павло. Це все йде паралельно. І якщо є бажання – все можна поєднати.

Григорій. Спорт у навчанні не заважає. Я роблю акцент на математиці й англійській мові, і якщо це треба, то займатимусь і пізно увечері після тренування.  

Психологічна і фізична підготовка до бою: що важливіше?

Володимир. Багато що залежить від настанов тренера і твого правильного сприйняття цих слів. Треба робити все, що він сказав, і виходити на ринг з холодною головою. Треба розуміти, для чого ти це робиш, і показати у бою все, чого навчився. Спочатку я сильно переживав, але з часом психологічно налаштувався, звик до цього і зараз виходжу на бої, як на спаринг.

Платон. Після змагань тренер розбирає наші помилки і пояснює: «От якби ти зробив так, то обов’язково виграв би». Безпосередньо перед боєм, коли ми вже надягли рукавиці, ми стаємо голова до голови, він підбадьорює, дає гарний настрій на поєдинок. Буває й таке: «Зараз зробиш класний бій – і йдемо їсти бургери».

Павло. На перших змаганнях був внутрішній острах, адже я не розумів, що це і як мені діяти. Але з часом я став набагато спокійнішим – і страх зник.

Григорій. На мою думку, психологічна підготовка навіть важливіша за фізичну. Мене перемагали суперники, які були підготовлені менше за мене, але були більш рішуче налаштовані на бій. Тренер завжди нас націлює на перемогу, але ми інколи його підводимо.

Коли вже немає сил – як далі битися на ринзі?

Володимир. Саме в такі моменти виявляється характер спортсмена. Це вже воля до перемоги. І в кого вона більша – той і стане переможцем. 

Володимир і Григорій вибороли титули чемпіонів світу. Хлопці, розкажіть про свої відчуття у той момент?

Григорій. Максим налаштував мене, що ми йдемо битися за тих хлопців, яких уже немає серед нас, – за полеглих. Ми виходили на ринг з прапором із фотографіями наших друзів і спортсменів з Ніжина, які загинули на війні. У першу чергу я бився заради них. Коли переміг і зрозумів, що не підвів їх, – це була радість. І ще, звісно, дуже важливо, що я не підвів тренера.

Володимир. Мені тоді було 14 років. Я не відразу усвідомив, що став переможцем, а потім дуже зрадів такому досягненню. Через деякий час до мене прийшло розуміння, що можу досягти й більшого, адже лише розпочав свій шлях у тайському боксі.

Що допомагає продовжувати тренуватися, коли стає складно і ви вже втомлені?

Павло. Має бути самодисципліна. І дуже допомагає тренер: він контролює, стимулює, спрямовує.

Григорій. У першу чергу треба поставити собі мету. Спочатку маленьку: виграти змагання, підтягнутися певну кількість разів. Кожен сам її вибирає. А потім від неї вже йти до більшої.  

Платон. Згадую, як було важко після першого тренування, боліли всі м’язи. Треба витримати один тиждень, другий… Тоді стає трохи легше. А якщо ти займаєшся кілька років, навантаження вже не так відчуваються. Хоча бувають настільки складні такі тренування, що з нетерпінням чекаєш їх завершення. Але головне у цьому – розуміти, заради чого ти це робиш.

Що ви можете розповісти про свого тренера Максима Татаренка?

Григорій. Ми з ним на «ти». Він до нас ставиться у першу чергу як друг, а вже потім – як  тренер. Але це авторитетний друг, якого ми поважаємо, з ним цікаво спілкуватися.  

Платон. Він нас мотивує, знаходить правильні слова, щоб налаштувати на бій. У нас до нього велика довіра, і ми з ним на одній хвилі. Максим розповідає про себе у підлітковому віці, ділиться з нами своїм досвідом. Ми прислухаємося до його порад. 

Володимир.  Усі наші досягнення – завдяки тренеру. Він і тренує, і мотивує. Ми показуємо гарні результати завдяки тому, що Максим нас навчив правильно думати та діяти. 

Заворотня Анжеліка Станіславівна, учителька англійської мови. Максим також навчався у нашій гімназії, він і мій учень. Йому вдається знаходити для багатьох своїх хлопців слова, які вони чують, і це їх змінює на краще. Крім того, Максим цікавиться навчанням вихованців, телефонує і розпитує про їх успіхи та поведінку. Для своїх хлопців він і професійний тренер, і старший досвідчений товариш.

Майже щомісяця ви проводите бої у турнірах різних рівнів. Який досвід ви отримуєте від участі в них?

Платон. У нас були періоди, коли навіть щотижня їздили на змагання.  Це новий досвід і нові друзі. Коли ти приїжджаєш на якійсь турнір і бачиш там уже знайоме обличчя, це підтримує.

Павло. Після вдалих виступів маю відчуття задоволення від того, що не підвів тренера.

Мовчан Юрій Валентинович, вчитель фізичної культури. Як учитель фізкультури хочу зазначити, що змагання бувають навіть кращі за тренування. У боях на ринзі хлопці бачать розвиток суперників, свої сильні і слабкі сторони. І усвідомлюють: якщо збавити обороти, ризикуєш програти. Турніри не дають їм розслабитися і пишатися тим, що вони чемпіони. Завтра ти вже можеш ним не бути, бо тебе переможе інший.

Що у вас твориться у душі, коли програєте на ринзі?

Григорій. У мене відразу ж іде аналіз того, де я недопрацював. А потім переглядаю бій і бачу, що десь побоявся, десь не зорієнтувався, обмірковую, що можна було б зробити. Максим завжди нас налаштовує показати гарний бій. Важливо думати про гру, а не результат.

Поради охочим займатися у секції?

Платон. Коли йдеш у спорт, потрібно визначити мету і йти до неї. Без цього не буде мотивації і самодисципліни. І не обов’язково ставати чемпіоном світу – на заняттях можна покращувати свій загальний  фізичний розвиток.

Як заняття у секції з тайського боксу вплинули на загальний фізичний розвиток хлопців?

Мовчан Юрій Валентинович. Завдяки тренуванням вони мають високий рівень фізичної підготовки, тож усі нормативи їм здавати просто. Хлопці дуже багато тренуються у позаурочний час, і те навантаження не співвідносне зі шкільними уроками фізкультури. Перед змаганнями вони проводять ще й ранкові тренування, тому я інколи дозволяв їм не відвідувати мої уроки – їм теж потрібен невеликий відпочинок.

Спортивні ігри і заняття різними видами спорту розвивають не лише фізично, а й інтелектуально. На жаль, багато хто вважає, що спорт не потребує розумової активності. Але ж потрібно прорахувати свої дії і суперника, передбачити наперед усі варіанти бою, розрахувати свої сили і виробити за секунди тактику бою…

Заворотня Анжеліка Станіславівна, класний керівник учнів-спортсменів, теж має що розповісти про них.

6 червня учні мого 9-го класу отримали свідоцтво про базову середню освіту. Вони вже дорослі, з ними можна вирішити і обговорити всі питання. Школа позаду – попереду нове життя, у якому важливо обрати свій шлях і правильні пріоритети. А показовим щодо Григорія, Платона і Павла стало те, що вранці після випускного вони вже були на тренуванні. Хлопці сильні, мотивовані і йдуть до мети, яку на сьогодні визначили для себе.   

Дякуємо нашим гостям за розмову. А талановитим спортсменам бажаємо впевненості у своїх силах і подальших яскравих перемог!