Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Їхати по мінному полю після Маріуполя було вже не страшно. Історія порятунку Євгена Бляхмана

Переживши жахи бомбардувань, життя в підвалі на межі фізичного виживання, Євгену Бляхману дивом вдалося вирватися з кошмару, який принесли на нашу землю російські окупанти.

Про те, що довелося пережити одному з десятків тисяч маріупольців і його родині журналісти Фактів ICTV дізналися з бесіди з Євгеном, який сьогодні перебуває у відносній безпеці на території України.


– Після перших бомбардувань Маріуполя постраждала дружина. Вона отримала осколкові поранення в обидві ноги. Евакуювалися на особистому транспорті. Слава Богу вийшло.

Майже дві доби ми їхали до Дніпропетровська. Там, завдяки нашому рабину Менахем Мендель Коену, нас прийняли, розмістили. Лікарі надали дружині допомогу, після чого її евакуювали до Ізраїлю. Вона зараз там на лікуванні разом з дочкою.

Мене розмістили тут, в пансіонаті, на базі. Чудова природа, все, що потрібно для того, щоб прийти в нормальний стан і видихнути на повні груди.

– Як ви вибиралися? Чи складно було виїхати з Маріуполя? Коли це було?

– Ми виїжджали 15 березня. Сказати, що складно – нічого не сказати. Тому що зв’язку в місті не було. Неможливо було дізнатися, чи є можливість виїхати. Все йшло через сарафанне радіо. Люди один одному передавали.

У кого була можливість і бажання виїжджати, зібралися біля драмтеатру. Звідти колоною машин поїхала на Бердянськ, на Запоріжжя і на Дніпропетровськ.

Їхали двома колонами орієнтовно десь близько 150 машин кожна колона. Їхали дуже довго. Ночували в полі. Там у Василівці був підірваний міст. Одна колона пройшла, а друга відстала, не встигла пройти.

Ми всю ніч стояли біля мінного поля в очікуванні ранку, щоб можна було проїхати між мінами. Бо через підірваний міст іншої дороги не було.

Вночі йшли постійні обстріли, снаряди летіли в обидві сторони. Але в порівнянні з Маріуполем страшно вже не було. Там це відбувалося кожні 10-15 хвилин. І літаки теж 10-15 хвилин літали через все місто. І бомбили. Зносили житлові квартали, не звертаючи уваги, що там немає ніякої техніки військової.

– Ви знаєте, що сталося з вашим житлом?

– До нас прилетіло 1 березня. Перша партія снарядів прилетіла саме до нас у двір. У квартирах повилітали вікна. Скло побило. Дружина якраз в цей час перебувала на вулиці, гуляла з собакою. Осколками від снаряда її покалічило. Син потім вискочив на вулицю, знайшов матір. Побіг до лікарні, в швидку допомогу. Її забрали і відразу прооперували. Спасибі величезне, що в таких умовах змогли це зробити. В принципі, лікарі врятували життя дружині.

З першого по п’яте березня вона перебувала в лікарні. Потім ми її забрали з лікарні. Бо почали бомбити саме лікарняні корпуси. І шостого розбомбили нашу лікарню.

Перед цим лікарі просили всіх, у кого є можливість, покинути територію лікарні.

…Коли ми вже їхали вже по дорозі з Маріуполя, практично ніде перешкод не було. По приїзду в Запоріжжя, в центрі реєстрації нас запитали, чи готові ми залишитися, щоб нам могли надати допомогу. Ми відмовилися. Тому що ми розуміли, що на нас в Дніпропетровську вже чекають і нададуть повноцінну допомогу.

Ми поїхали далі. У цьому плані на українській території було комфортно: чай-кава, якийсь продуктовий наборчик, щоб можна було перекусити і рухатися далі.

Скоро буде велике свято для єврейського народу – Пейсах. Потрібно їсти мацу в пам’ять про наші традиції, про вихід з Єгипту.

До речі, маца не тільки в той час врятувала життя людям, коли вони виходили з Єгипту. У Маріуполі у нас була минулорічна маца, яка дуже багатьом людям, не тільки євреям, врятувала життя. Їли ту мацу, бо хліба не було.

І взагалі їсти нічого було. Збирали дощову воду, воду з снігу, що розтанув. На вулиці у дворі варили супи, юшки на вогнищах. Під бомбардуванням. І їли мацу в підвалах, запалювали ханукальні свічки.

– Можна провести таку паралель, що тоді євреї звільнялися від гніту єгиптян, а сьогодні від гніту Росії?

– Абсолютно ідентичні ситуації. У тому плані, що одна держава поневолила інше. І сьогодні так звані російські визволителі намагаються захопити український світ і поглинути його.

Різниця лише в тому, що з Єгипту в основному виходили одні євреї. А тут хочуть повністю здійснити геноцид над усім українським народом, який знаходиться на цій території. Причому незалежно від національності. Кожен вважає себе повноцінним громадянином України.

– Хтось із ваших рідних постраждав від нацистів під час Другої світової війни?

– По батьківській лінії бабуся з дідусем загинули під час війни великої вітчизняної. Дідусь по мамі не загинув, Слава Богу. У нього було п’ять ліжок в клініці. Лікував Сталіна. Потім, коли оголосили єврейську змову проти вождя народів, його відправили на Соловки. І він до 53-го року перебував у вигнанні, у в’язниці. Після смерті Сталіна звільнили всіх. І він продовжував жити, допомагати людям.

– А як ви сприймаєте слова росіян, коли вони називають українців нацистами? Серед українців теж багато євреїв…

– Про який нацизм в Україні йдеться, взагалі неможливо зрозуміти. Якщо Україна для всіх однакова, незалежно від національної приналежності. Нацизм – це там. Де не можуть нічого толком сказати. Де слухають вождя, який обманює всіх. І намагається нав’язати свою волю іншим. Ось це нацизм!

– Ось ця підтримка, збереження культури єврейського народу, наскільки вона важлива саме зараз?

– Споконвіку єврейський народ намагався і, спасибі йому, що він зберіг ці традиції, які передавалися з покоління в покоління. Завдяки цьому культура єврейського народу збережена. І під час війни це відчуваєш ще більше, усвідомлюєш, що традиції необхідні. В ім’я майбутніх поколінь.

У мене двоє дітей – син і дочка. Син теж евакуювався разом з родиною. Вони знаходяться в Бердянську. Звідти зараз немає можливості виїхати. А дочка разом з дружиною, як я вже говорив, в Ізраїлі.

– Чим ви займалися в Маріуполі?

– Я пенсіонер, тому як міг допомагав рабину, громаді, євреям похилого віку. Розвозили продуктові набори, готові обіди тим, хто опинився у важкому становищі. Особливо, коли був коронавірус, і багато хто не міг вийти з дому через хворобу.

Сьогодні потрібна інша допомога. Тепер нам треба зберегти тих людей, які встигли евакуюватися. Допомогти їм десь знайти собі притулок.


Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-04-20 20:50:47

Магазин Автозапчастин м.Ніжин