Як «Гая» і «Мері» на «Вампірі» палять ворогів. Фоторепортаж

«Гая» і «Мері» — екіпаж важкого бомбера «Вампір». Вони служать у зведеному загоні «Асгард» 14-го окремого полку безпілотних авіакомплексів.

АрміяInform познайомилася з військовослужбовцями на одному із важких напрямків фронту, де екіпаж виконує бойові завдання.

«Це великий нічний бомбер „Вампір“. Він, залежно від батареї, може „тягнути“ до 20 кг на відстань від 7 до 12 км. Ми його доукомплектовуємо великими бімбами і скидаємо їх кацапам на голову: на місця їхнього накопичення, місця зв’язку, на ворожих мавікістів», — кажуть вони про свою «пташку».

Борт важить приблизно 10 кілограмів.

— Зручно носити його вдвох, бо він великий. Але можна одній людині підняти та перенести. Там є «лапки», за які можна взятись. Але вдвох краще нести не тому, що він важкий, а тому що об’ємний, і важливо нічого не пошкодити. З нами також працює «Металург» — кріпкий хлопець з Кривбасу, який дуже добре поводить себе з вибухівкою: він її поважає, любить, розбирається, дороблює, досить посилює бімби нам, робить їх ще ефективнішими. Тому наш екіпаж в три людини не дає життя кацапам, — говорить «Гая».

Цілі, по яких відпрацьовує екіпаж, — різні. Це і райони накопичення особового складу, і місця зберігання БК, зосередження мінометних підрозділів, підрозділів БПЛА тощо.

У ворога, зі слів військовослужбовиць, теж є важкі бомбери — але в рази гірші, бо абияк скопійовані з українських бортів:

— Це так званий «Кузя». Він повністю скопійований, злизаний з нашого «Вампіра», набагато гірший. Взагалі, чула тільки на одному напрямку про них, працюють на Покровському безпосередньо. Бо росіяни ж, як завжди, все злизують, копіюють і роблять гірше.

Ганна з позивним «Мері» — головний сержант взводу, оперативний офіцер, другий пілот-навігатор.

— Знайти ціль — це частина моєї роботи. Я оперативний офіцер, протягом дня переглядаю стріми, аналізую дорозвідку та прослуховування, розумію, де відбувається накопичення ворога. Збираю до вечора цілі — і ми їдемо та відпрацьовуємо по них. Це командна робота, — ділиться «Мері».

Загалом же зона відповідальності «Мері» — це і загальна ситуаційна обізнаність на полі бою, і робота із суміжними підрозділами, і аналіз РЕБ, РЕР, перехоплення розмов росіян.

— Зокрема, організація роботи під час, наприклад, контрнаступу. Із суміжниками ми спілкуємося і домовляємося, хто, коли і які засоби буде випускати: коли FPV, коли бомбери, коли «Мавіки». Тобто це, в принципі, керування боєм. Для того, щоб виходило якісно, треба багато чого розуміти й бачити взаємодію всіх служб між собою. Це і робота в Дельті, і робота із супутниковими знімками… Як бачите, інструментів для того, щоб був ефективний бій, дуже багато, — говорить «Мері».

Їхній екіпаж виконує широкий спектр завдань: працюють і по ближньому краю, унеможливлюючи ворожі штурми, і вибивають ворожий тил, щоб не дати росіянам створити зони накопичення техніки та живої сили.

Плідно працюють із суміжними підрозділами ППО чи артилеристами, які мають на озброєнні HIMARS. Тоді інформацію передають їм для завдавання вогневого ураження.

— Ми постійно працюємо із цією інформацією. Все має бути ефективно. Чим краще ми будемо взаємодіяти із суміжними підрозділами — тим ефективнішою буде і їхня робота, і моя робота. Дуже важливо подружитися. Наприклад, у суміжника немає таких крил, як у нас. Але в них є інші засоби. І коли ми приїжджаємо на нову землю, то основна робота — це перезнайомитися з усіма, отримати доступ до РЕР, РЕБ, подружитися у «Вежі», щоб бачити стріми один одного тощо, — резюмують військовослужбовиці.

А ще дівчата запрошують до своїх лав.

— Головне в будь-якій специфічній роботі — це бажання. Бажання навчатися, бажання вникнути в питання, бажання бути ефективним. Маю таке вузькоспрямоване бажання: управління дроном, картографія тощо. Важливо розуміти свої риси характеру і те, де ти їх можеш застосувати. І все тоді однозначно вийде.

Кажуть, що до їхнього підрозділу переводяться і з інших військових частин. Утім, цінними будуть також фахівці й із цивільного життя.

— Важливо не боятися. А потім — знайти нашу анкету, заповнити й прийти до нас. А далі вже до ТЦК. Плюс у тому, що ми супроводжуємо і до навчального центру та забираємо звідти, щоб випадково не відправили в штурмовики. Ми ті люди, які роблять лінію зіткнення глибшою та ширшою, — саме завдяки підрозділам БПЛА лінія зіткнення стала не кілометровою, а в 3 кілометри, наприклад. Тобто, якщо ви навіть захочете побачити кацапа і стрельнути в нього, то треба ще постаратися до нього дійти і стрельнути. Бо ми цю лінію зіткнення розтягнули від 3 до 5 кілометрів, і, власне, прикриваємо піхоту, щоб її не розстріляли зі стрілецької зброї або гранатами не закидали. Тому треба не боятися проходити і цю відстань, між нашою та ворожою піхотою, робити ще більшою, глибшою і далі відкидати ворога.

А ще пілотеси запрошують до свого підрозділу жінок.

— Дівчата чудово працюють у картографії, дешифруванні. Жінки більш уважні, відповідальні, у них гостріший зір, вони більш посидючі. Жінки підходять до виконання завдання більш скрупульозно. У нас є багато роботи, де не треба тягати нічого важкого, а, наприклад, обробляти інформацію, розшифровувати знімки, дивитися супутники, прокладати маршрути, бути «на телефоні». Тобто, якщо жінка за своє фізичне здоров’я переживає, то в неї буде така робота, яка їй не буде фізично некомфортною. Вона буде в теплі, комфорті, однак теж буде виконувати важливу роботу для того, щоб наш пілот влучив бімбою, яку зробив споттер. Той самий алгоритм, що і для чоловіків… Та й чоловіків треба теж поберегти: у нас жінки з власної волі йдуть у військо, а у чоловіків — це обов’язок”.