Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Місто і регіон

Як боролися з епідеміями у Ніжині у минулих століттях: історичні паралелі

Епідемії були частим явищем, їх виникненню сприяли складні умови життя і праці, відсутність санітарно-гігієнічних знань. Ніжинський краєзнавчий музей на своїй сторінці у фейсбук опублікував цікаву статтю під назвою: “Історичні паралелі: Ніжинське міське громадське управління у боротьбі з епідеміями (остання чверть ХІХ – початок ХХ ст.)” – вона про те, як боролися з епідеміями того часу у Ніжині.

Враховуючи потреби городян у покращенні медичного обслуговування та санітарного стану міста, у лютому 1879 р. міська дума прийняла рішення щодо створення постійної санітарної комісії з 6 членів – гласних думи. « Ее обязанностью есть сохранение народного здоровья» – як було зазначено у журналі засідань міської думи. Головою санітарної комісії був обраний думський гласний полковник Жердєв П.Н., членами комісії стали Кушакевич П.Ф., Росланевський Я.П., Миловидов В.П., Струсевич П.О., Кордюков П.Ф. та Руфін К.Н.

Епідемії були частим явищем, їх виникненню сприяли складні умови життя і праці, відсутність санітарно-гігієнічних знань. Кінець 70-х рр. ХІХ ст. позначився єпідемією дифтериту. Статистика захворювань в повіті невтішна: смертність серед захворівших дітей 10–річного віку складала 26 %, серед дітей до 5–ти років – 68 %. У 90-х рр. ХІХ ст. поширювались віспа та тиф. Наприкінці 1890 р. у засіданні міської думи вирішувалось питання закупівлі рідини Коха. Приватний лікар Розенгарт намагався отримати повноваження на придбання у Берліні новітнього засобу в боротьбі з віспою. На засіданні розгорнулась дискусія про доцільність закупівлі та застосування лімфи Коха. Заслухали думку гласного О.Г.Гржимайло: «Коховская лимфа есть новость в науке. Существует распоряжение правительства, где говорится, что опыты с лимфой Коха могут быть допущены лишь под строгим контролем правительства и личной ответственностью врача в правительственных и общественных заведениях, коих научная обстановка вполне гарантирует применение средств и надлежащее наблюдение за результатами. В Нежине ж, коего научное богатство заключается в земской больнице и частной больнице Розенгарта, не дает права считать себя вполне вооруженными для применения лимфы Коха». Враховуючи незаперечність аргументів, приватному лікарю Розенгарту було відмовлено у його клопотанні.

Церковнослужителі виступали союзником органів місцевого самоврядування у справі санітарної просвіти, запобігання та боротьби з епідеміями інфекційних захворювань. Священникам доручалось складати відомості про кількість народжених та померлих немовлят. Духовенство залучалось віспяним комітетом до боротьби з забобонами та відмовою або ухилянням від щеплення. Всі приходські священники переконували парафіян своїх церков робити щеплення дітям у перші шість тижнів після народження. А під час виконання треб, обходячи дома, пересвідчитися, що діти прищеплені. В протилежному випадку треба було переконувати батьків або попечителів зробити це. Інформацію про родини, де є неприщеплені діти, священники зобов’язані були передавати віспощеплювачам. Звертався повітовий віспяной комітет і до єпископа Чернігівського та Ніжинського щодо його архіпастирського настановлення, яке б певним чинов вплинуло на парафіян, щоб вони «не пренебрегали целебною силою ея (прививки) по упрямству, предрассудкам и невежеству, не отягощали бы свою совесть и душу тяжким грехом, подвергая младенцев опасности лишиться жизни».

У перше 10–річчя ХХ ст. відбувались спалахи холери та тифу. Звичайною була сезонна епідемія дизентерії. Влітку 1901 р. міський лікар М.П.Галицький інформував управу про початок у місті епідемії – з 8 до 17 липня близько 60-ти хворих. При цьому міська лікарня могла надати для таких хворих лише 8 ліжок. На час епідемії вирішено було облаштувати тимчасові бараки на 10 ліжок кожний. Прийом хворих та їх лікування було доручено інститутському лікарю І.М. Самойловичу із штатом фельдшерів, яких запрошували на час епідемії. Влітку 1901 р. від дизентерії у місті та передмістях померло близько 30 людей з 300 захворілих, тобто кожен 10-й.

Близько 1905 р. в місті розпочалась епідемія холери, яка загасаючи та знову спалахуючи тривала до 1911 р. Містом були створені холерні бараки, під час піків захворювання винаймались приміщення у городян для лікування хворих. На окремих умовах доглядати холерних хворих залучали слухачок старших курсів фельдшерсько-акушерської школи П.Буштедта. А саме, під час епідемії медичні сестри отримували платню у розмірі 35 крб. на місяць (при догляді за незаразними хворими – 25 крб.). До того ж життя кожної з них під час епідемії було застраховане на 1000 крб.

Губернська влада час від часу надсилала керівні рекомендації, а іноді пропонувала допомогу у вирішенні практичних питань – проведення бактеріологічних досліджень в лабораторіях великих міст у разі виникнення труднощів діагностування холери або чуми. Пропонувались курси підвищення кваліфікації міських лікарів в Інституті експериментальної медицини стосовно бактеріологічного діагностування холери та проб місцевої води. Але за рахунок місцевого бюджету.

Цінним джерелом у дослідженні питання організації медичного обслуговування населення є «Программа для собирания сведений о врачебно-санитарной организации и санитарном благоустройстве городов Черниговской губернии». Документ містить значний статистичний матеріал. Станом на 1910 р. у місті працювало 11 лікарів – 2 земських, 1 міський, 4 урядових, 4 приватних (населення міста становила понад 30 тис. осіб). Видатки на медчастину з міського бюджету рік від року збільшувались, але сума становила не більше 10-11 % від всього бюджету (1908 – 13286 крб., 1909 – 15281 крб., 1910 – 16982 крб.). Лікування було безкоштовним. Програма також надавала відомості щодо кількості інфекційних хворих: у 1908 – не було, 1909 – 46 хворих на дифтерит, 61 на тиф; 1910 – 1 хворий на кір, 4 на скарлатину, 220 на дифтерит, 3 на віспу, 75 на тиф та 24 хворих на туберкульоз.

В місті на початку ХХ ст. у дев’яти школах міста навчались 847 учнів. Це вимагало від керівництва учбових закладів співвідносити учбовий план з можливою небезпекою масового захворювання учнів. Занепокоєння стосовно поширення скарлатини висловлювала власниця приватного учбового закладу Л.Родіонова: «Узнала, что на окраинах города появилась эпидемия скарлатины. Покорнейше прошу уведомить меня, не имеются ли больные скарлатиной в тех районах и домах, где проживают ученики школы. Список при сем прилагается».

Наталія Дмитренко, заступник директора музею з наукової роботи

Ніжинський краєзнавчий музей ім. Івана Спаського

Джерело: mynizhyn.com
2021-10-27 10:35:10

Магазин Автозапчастин м.Ніжин