Я не міг уявити, що станеться з родиною: Едуард Синьковський про бомбардування Маріуполя та загибель матері його синів

Але трапився другий приліт. Сусіда розірвало, тому він загинув відразу. Чоловіку сестри відірвало ногу. Тая отримала страшну контузію – її відкинуло ударною хвилею. Але до них приїхала швидка допомога, а поранених забрали у лікарню.

У той же день в клініці Таїсія отямилась. Вона кричала від болю, а потім померла від травм, несумісних з життям. Лікарі сказали, що у неї весь хребет був розтрощений, жодної вцілілої кістки. Жінці було всього 37 років.

Дізнавшися про смерть Таїсії, її сестра через інших людей, які змогли виїхати з міста, передала послання для Едуарда.

Дві доби крізь окупаційні блокпости

– Ми прожили 10 років у шлюбі. Насправді непогано жили, хоча останні два роки були край турбулентними. У мене почалися проблеми в бізнесі, грошей не вистачало, а дружина пішла на роботу, тож ми поступово втрачали спільну мову. В якийсь момент вона вирішила їхати в Маріуполь до рідних. Взяла дітей і поїхала, а я за деякий час потрапив у реанімацію з інсультом, – розповів чоловік.

Фото надав Едуард Синьковський

Але тоді ніхто знав, що його попередня операція на серці та хвороби врятують йому життя.

На багатьох блокпостах окупанти роздягали Едуарда: шукали татуювання або слід від зброї, а знаходили лише здоровезний шрам після операції на серці. Їм було важко повірити, що він – людина з інвалідністю.

Едуард проривався далі, щоб потрапити в Маріуполь. Він знайшов волонтера, який віз людей у містом.

– У кожному окупованому селі стояли російські блокпости. Мене усюди пропускали. Розумів, що ризикую, можу потрапити в полон, мене можуть кинути кудись у підвал, застрелити – що завгодно! Але їхав, бо не було інших варіантів. Я фаталіст, від долі не втечеш, – пригадує Едуард.

Він їхав два дні, пройшовши понад 30 ворожих блокпостів.

Сини не знали, що мами вже нема

Карту міста з розташуванням будинку Едуард тримав в голові: свій телефон сховав, а користувався стареньким кнопковим, щоб не викликати підозр.

– Я одразу їх побачив, як тільки ми в’їхали у двір. Мої сини стояли біля вогнища у дворі, були брудними й голодними. Побачили мене і зовсім не здивувалися, наче так і має бути, – розповів чоловік.

Сини Мирослав і Єгор. Фото надав Едуард Синьковський

Дітям не сказали, що їхня мама померла, тому що не знали, як це зробити. Вже потім Едуард розповів синам всю правду. Таїсію потім поховали на місцевому Старокримському цвинтарі.

Вже у Києві Едуард показав дітей психіатру, тому що вони багато чого пережили у Маріуполі, а також втратили матір.

– Піднімати дітей самому – дуже непросто. Для мене – це життєвий урок, що маю пройти. Як людина, чоловік, батько, – зазначив Едуард.

За минулі два роки старший Мирослав спробував себе у 12 різних спортивних секціях, Єгор – у 10.

Молодший син, якому зараз сім років, досі не змирився з втратою мами. Він важко йде на контакт і не довіряє малознайомим людям.

Едуард пригадав, як нещодавно їздив з хлопцями в Одесу, планував короткі поїздки іншими містами України. Він вірить, що вони з хлопцями все подолають разом.

Тетяна Постольнікова

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.