«Я боявся стоматологів, а тепер сам лікую зуби»: історія ніжинського лікаря Єгора Севастьянова

Що змусило дитину, яка панічно боялася стоматологів, обрати цю професію? Як лікар справляється з пацієнтами, які бояться лікувати зуби, кусають лікарів і терплять біль до останнього? Чи дійсно зуби мудрості краще видаляти, і чому стоматологи працюють навіть уночі? Відверта розмова з ніжинським лікарем Єгором Севастьяновим, – розповідає Nizhyn Post.

Фото: Єгор Севастьянов. Автор: Nizhyn Post

“У дитинстві я дуже боявся стоматологів, – зізнається 27-річний лікар-терапевт Ніжинської стоматполіклініки Єгор Севастьянов. – Самі слова “покажемо лікарю зубки” викликали в мені увесь спектр негативних емоцій. Я плакав, кричав, робив нерви батькам і лікарям. І не засуджую себе, дитину, за це, бо ми всі тоді пережили психологічну травму. Згадаймо, яка раніше була стоматологія”.

Єгор Севастьянов працює в Ніжині з січня 2022 року. Родом з Миколаївської області, міста Південноукраї‌нськ. По закінченню Полтавської Української медичної стоматологічної академії (де навчався 7,5 років) деякий час працював у рідному місті. А з Ніжином вже був знайомий, бо доводилося бувати тут в студентські роки. Одного разу, побачивши оголошення на Work.ua, вирішив спробувати все кардинально змінити.

“Довгого процесу адаптації не було, – зізнається лікар. – Та і в колективі мене прийняли, як свого, дуже приязно і лояльно”.

— Чому медицина і чому саме стоматологія?

— Медицина – бо бачив це з дитинства. Батьки на канікули часто залишали нас, малих школярів, під крило до бабусі. А вона вдало поєднувала роботу медсестри і диспетчера у приймальному відділенні лікарні. Тож поки підріс, надивився всякого. Може, чого й злякався, але десь класі в сьомому той страх минув. Тоді й прийшло усвідомлене рішення вступати до медичного закладу. А так, як Полтава – база стоматології, то і тут все вималювалося саме по собі. Почав навчатися у 2014-му році, а в листопаді 2021 закінчив інтернатуру.

— Ніжинці бояться лікувати зуби?

— Так. Не бояться одиниці. Нервову напругу відчувають навіть військові, не дивлячись на те, що їм довелося пережити… Страх «сидить» десь на підсвідомому рівні. Але чоловіки себе стримують. Більш емоційні, зазвичай, жінки та діти. Намагаюся заспокоїти, пояснюю свої дії, спілкуюся з пацієнтом максимально чесно. І завжди наголошую на тому, що на прийом потрібно приходити не тільки, коли нестерпно болить, а кожні пів року!

Найбільш спокійні пацієнти – це люди похилого віку. Сидять, вибачте, як шовкові. Бо звикли за життя, що скаржитися не можна, тільки терпіти…

— Траплялося, що пацієнти не можуть взяти себе в руки на прийомі?

— Було всякого. Хапають за руку, можуть і на лікарняний відправити, вкусивши за пальця.

Завжди попереджаю: «Якщо болить, то підіймайте ліву руку, дуже не стрибайте, бо і ми можемо ненароком зачепити інструментом». У колег траплялися ситуації, коли доводилося накладати шви після укусів пацієнтів. В основному, це коли пацієнт наковтався знеболювальних, намагаючись подолати біль, а коли прийшов на прийом, анестезія вже не діє, бо симпатика бере верх над парасимпатикою, плюс страх, то ж ефекту від знеболення – нуль.

Питаєш у хворого, як довго мучитесь? «А понад тиждень», – каже. Тож залишається тільки терпіти. Бо хоч три анестезії вводь, а вони тільки притуплять відчуття.

— З дітьми домовитися легше, чи навпаки?

— У дітей, в основному, лікую невідкладні стани. Знаєте, з ними легше. Вони слухаються і погоджуються посидіти, а мама може потримати за руку. Звісно, трапляється, що дитина навідріз відмовляється відкрити рота… Фахівці дозволяють вводити знеболююче після 3 років, але ми такого не практикуємо, бо реактивність дітей особлива, їх організм може бурхливо реагувати на ці втручання. А от після 10 років можна знеболювати.

— Лікуєте зуби знайомим, родичам?

— Своїм лікувати найважче. Бо ж вони не бачать в мені лікаря, а на прийомі відчувають таку собі «зону комфорту». Тому, чесно, я часто своїх знайомих направляю на лікування до інших лікарів.

— А самі де лікуєте?

— У колег. Я їм довіряю. Лікую в Ігнатюка Олександра, Міцкевич Людмили.

— Боретесь за напівзруйнований зуб пацієнта?

— До останнього. Сумна правда, але ніжинці часто звертаються вже з вкрай запущеними проблемами. Терплячість наших людей вражає – сидіти до останнього, скільки можна витримати. Часто чую від пацієнтів: «Та нащо те «планово». Воно ж не болить». Наче не розуміють, що зберегти зуби набагато простіше (і дешевше), ніж лікувати.Реклама:

Звісно, рятуємо зуб як можемо. Не завжди виходить, бо кожен організм реагує на маніпуляції по-своєму. В когось напівзруйнований зуб піддається лікуванню, а в когось – ні. Однак відсоток врятованих набагато більший, ніж тих, що йдуть на видалення.

— Чи можна визначити за станом ротової порожнини які ще в людини в організмі є проблеми?

— Так. Стоматолог бачить стан опорно-рухового апарату за тим, чи немає змін у прикусі, проблеми з шиєю і хребтом.

— Любите свою роботу?

— Дуже! Проте не думав, що буде настільки важко. Може, хтось скаже: та що там, сидиш в теплі, в добрі… Воно то так, але ваші зуби, дорогі пацієнти, то наша величезна відповідальність…

— Вам сниться робота?

— Знаєте, так! Іноді мені здається, що я більше переживаю за той зуб у роті пацієнта, ніж він сам. Сниться робочий процес, прокидаєшся посеред ночі й починаєш аналізувати: а чи все я зробив, як слід, може треба було інакше?..

— Ви даєте пацієнтам свій номер телефону, щоб у разі чого…

— Намагаюся цього не робити, хіба що постійним пацієнтам. Бо нема такого, що після 19:00 тобі ніхто не подзвонить. Дзвонять і в 12 ночі, і в 4 ранку…

Береш телефон і чуєш змучене: «Алло, зуб болить!». «Скільки?» «4 дні, лікарю. Щось робіть!!!».

А ще є така тема, як ургентна допомога. Це коли на «швидку» надходить виклик з невідкладної стоматологічної допомоги. Тоді викликають нас. З дому везуть в поліклініку. Це вже в ті часи, коли поліклініка не працює (пізній вечір, ніч). Були такі випадки і за моєї практики, але, в основному, тоді вже потрібні хірургічні дії. Я можу зробити надріз, щоб вийшов гній, поставити дренаж, призначити антибіотик, і попросити потерпіти до ранку… Що там уже – з трьох годин ночі до семи… А тоді – бігом до хірурга!

— Яка Ваша думка щодо зубів мудрості?

— Я — за видалення. У 70 відсотків, вважаю, це потрібно. Але все індивідуально. Трапляються випадки, коли щелепа дозволяє їм розміщуватися вільно, вони не тиснуть на зубний ряд і не непокоять. Тоді нехай будуть. А взагалі я б радив після 15 років робити КТ, щоб побачити навіть ті зуби мудрості, які ще не прорізалися, і оцінити ситуацію.

— А свої зуби мудрості видалили?

— О так, усі чотири (посміхається. – Авт.). Мені їх видалили мої викладачі, коли я ще був студентом. Менше лиха нароблять.

— У процесі роботи траплялися «сюрпризи»? 

— Звісно. Іноді дивують анатомічні особливості будови зуба, коли у всіх зазвичай там два корені, а виявляється більше. Я помітив, що в українців все, як то кажуть, як книжка пише, а от, наприклад, у пацієнтів східних країн інша анатомія і розташування.

— У вас є хобі? Чим займаєтеся у вільний час?

— Моє єдине захоплення – це медицина, і навіть у вільний час я читаю і дізнаюся про щось нове у цій сфері.

— Що б побажали колегам з нагоди професійного свята, та з чим би звернулися до пацієнтів?

— Колегам – терпіння, здоров’я, наснаги. А пацієнтів хотілося б попросити приходити на прийом планово.

Справді, ви ж свої авто на СТО до майстра возите кожні пів року, бо вам їх шкода. А про здоров’я, виходить, не дбаєте?.. Це насправді потрібно. Тому заплануйте собі, будь ласка, найближчим часом візит до стоматологічної поліклініки!

Як повідомляв MYNIZHYN, на основі інтерв’ю з ніжинським онкологом – Олександром Гавядіновим та статистичних даних, ми розглянули сучасні методи лікування, важливі рекомендації для жінок та особливості обстежень у місцевій лікарні.