Будівельні матеріали м.Ніжин
Місто і регіон

Волонтери Ніжина: «У нас немає чужої біди. Вона – одна на всіх!»

Волонтерський фронт, який відкрився у Ніжині з перших днів повномасштабної війни України з російськими окупантами, об’єднав сотні людей. Зазвичай це були пересічні громадяни, в яких прокинулося миттєве бажання допомогти іншим. Такий ми народ, українці, – мужній, відчайдушний, терплячий. А ще – дуже чуйний. У нас немає чужої біди. Вона – одна на всіх.

Як все розпочиналося? Яким чином одна з волонтерських команд вибудовувала свою роботу? Хто протягнув руку допомоги? На ці та інші запитання ми попросили відповісти ніжинських активісток Ольгу Орел та Наталію Радченко.

Дівчата попередили відразу: подробиці, прізвища всіх волонтерів, помічників розкриють тільки після війни. Не на часі. Наразі – про роботу їхньої команди загалом.

«Для нас повідомлення про початок військового протистояння російському агресору стало такою ж несподіванкою, як і для всіх українців. Ми знали, що українсько-російська війна триває з 2014 року. Переживали. Підтримували  бойовий дух наших захисників, які воювали на Донбасі. Але ніхто не очікував, що росіяни здійснять повномасштабний наступ на мирну Україну… 

У перші години не розуміли, куди бігти і що робити. По обіді міський голова Олександр Кодола провів нараду з активом Ніжина, разом визначились із вектором руху. Олександр Михайлович попросив: головне – без паніки! Треба працювати далі, вирішувати питання життєзабезпечення громади. Ми заспокоїлися, почали думати, як налагодити волонтерську роботу.

Створили спеціальний чат. Взялися допомагати плести сітки у Покровській церкві. Ближче до вечора нам повідомили, що київські електрички висаджують пасажирів на нашому залізничному вокзалі, бо далі не йдуть.

Людей тимчасово розмістили у 9-й школі (велика вдячність Управлінню освіти та педагогам, які з перших днів розгорнули у навчальних закладах пункти підтримки громадян). Ми приготували їжу приблизно на 150 чоловік. Незабаром виявилося, що їх 400. Довелося побігати. Так закінчився наш перший день війни», — зазначила Ольга Орел.

Зранку закипіла робота. Спочатку згуртувалися 8 дівчат. Поступово долучалися чоловіки, які мали автівки. Вони самі пропонували допомогу.

Серед охочих виявилося чимало молоді. Почало працювати сарафанне радіо: передавали один одному замовлення від військових і пересічних ніжинців, робили запити, відшукували необхідне, потім доставляли.

Ліки, речі, продукти надходили не тільки з України, а й з-за кордону. Налаштувати логістику довелося нелегко, адже пересуватися окупованими територіями було небезпечно. Крім того, вороги зруйнували мости і дороги. Але, об’єднавшись з волонтерами України та закордону, ніжинці зробили неймовірне!

Через відсутність громадського транспорту, закриття поштових відділень населені пункти фактично опинились ізольованими від Ніжина та інших міст. Саме волонтери стали тією ниточкою, яка поєднувала жителів даних населених пунктів зі світом. Зокрема, була налагоджена тісна співпраця з Талалаївською (окрема подяка голові громади) та Лосинівською громадами. 

Аналогічна ситуація спостерігалася і в самому Ніжині: люди просили волонтерів доставити посилки на Мигалівку, Фрунзівку, Гуньки, Вітхе, вул. Космонавтів, адже не кожен мав можливість передати її особисто. Особливо самотні та пенсіонери.

Щира подяка чоловікам, які з першого дня приєдналися до команди. Це Даніїл, два Романи, Віктор, Михайло, Ілля, Максим, два Сергія, Віталій, Олександр, Ігор, два Андрія, Олег.

Під час активних бойових дій телефони ніжинських волонтерів майже не замовкали: хтось просив допомоги, інші хотіли допомогти. Чимало людей підключилися до приготування їжі. У Територіальному центрі організували збір необхідного для військових.

Допомагали всім, хто звертався. Не було такого, щоб ділили на місто чи район, не звертали увагу на те, установа це чи людина, зазначають дівчата.

Низький уклін – селянам з Перемоги, Чистого Колодязя, Крут, Володькової Дівиці, Лосинівки, Богданівки, які передавали нашим захисникам продукти харчування.

«Передаємо, наприклад, людині з села скромний пакуночок з ліками, а у відповідь отримуємо цілу коробку з домашніми заготовками. Ви тільки уявіть, наскільки наш народ чуйний та щиросердий!» — зауважує Наталія Радченко.

На прохання журналіста «УН» дівчата пригадують один з яскравих прикладів чіткої та злагодженої співпраці зі столичними «колегами». Ніжинка Наталія Забіла звернулася до волонтера з Києва Аліни Шапран, яка є членом волонтерської організації «Печерські котики». Дана організація співпрацює з Фондом Сергія Притули. У Києві ніжинців почули і відгукнулися на їхнє прохання: буквально за декілька днів до міста прибув дорогоцінний вантаж з касками, спальниками, карематами та двома тепловізорами. Все це передано нашим захисникам.

Приємні емоції викликали несподівані речі у гуманітарних вантажах, які прибували із Західної України та з-за кордону. Приміром, одного разу ніжинські волонтери віднайшли інсулінові шприци, саме їх на той час потребувала хвора дитина; каскам з Польщі дуже зраділи місцеві рятувальники. І таких прикладів чимало.

А був ще випадок, не пов’язаний із безпосередньою діяльністю волонтерів. Скоріше, з їхньою людяністю. Десь на четвертий день до бомбосховища, де влаштувалась дана команда, «прибився» песик. Звичайна дворняжка. Волонтери почали песика підгодовувати.  

«Він відчував, коли будуть обстріли, і ховався з нами у бомбосховищі. Днем гуляв вулицею, а ночував з нами. Цей пес жив до самого кінця нашого перебування в підвалі», — згадують дівчата. Тепер тваринку по праву вважають бойовим другом.

Наразі ситуація у Ніжині стабілізувалася, волонтери вийшли на офіційну роботу. Але, як зазначають дівчата, волонтерство не відпускає: вони надалі продовжують допомагати тим, хто цього потребує. Бо українець – це назавжди. Це у серці.

Автор: журналіст сайту «УН» Валентина Савчук

Фото надано О. Орел та Н. Радченко

Джерело: uezd.com.ua
2022-05-06 15:48:03

Магазин Автозапчастин м.Ніжин