Витримав побиття, катування електрострумом, удушення, голод: як чернігівець адаптовується після російського полону

Морпіх та захисник Маріуполя, чернігівець Павло Афісов пробув у російському полоні 920 днів та повернувся в Україну 18 жовтня 2024 року. З того часу пройшов реабілітацію в декількох медичних закладах, працював з психологом, щоб позбутися панічних атак та швидше адаптуватися до цивільного життя. Вже у листопаді 2024 почав долучатися до акцій на підтримку військовополонених у Чернігові та робить це донині.

Павло Афісов розповідає, перебуваючи у полоні він витримав постійні побиття, катування електрострумом, удушення, голод та інші знущання російських силовиків.

“Я думав, що я приїду, які там можуть бути проблеми, що в мене буде все нормально і так далі. Але в перший час. Це були панічні атаки, це були дуже сильні проблеми зі сном”.

У лютому 2025 року в інтерв’ю Суспільному він розповідав, що в певні моменти навіть втрачав віру в обмін, але налаштовував себе на краще.

“Я просто розумів, що мені пощастило вижити в Маріуполі і треба вижити тут. Любою ціною. Я три дні народження там зустрів і вже налаштовувався зустріти там 30-річчя. Бо морпіхів не міняють, плюс офіцер, плюс після Маріуполя”.

Павло Афісов згадує, коли повернувся до України після полону, мав проблеми зі здоров’ям.

“На той момент в мене вже четвертий місяць були дуже сильні рани, які кровоточили на сідницях, на стегнах, на правій нозі. І час лікування зайняв дуже багато, десь близько пів року. Проходив безперервне лікування в різних медичних закладах. Були проблеми з правим коліном, в полоні по ньому дуже сильно прилітало”.

Як тільки лікарі дали дозвіл покинути лікарню, Павло одразу долучився до акції на підтримку військовополонених. Каже, це підтримує його побратимів та українських військових.

“Щосуботи в місті Чернігові проводиться акція на підтримку військовополонених. Кожен свідомий громадянин приходить нагадати про те, що наші досі там. І вони витримують страшні катування та тортури перебуваючи в полоні”.

Такі акції можуть стати елементом реабілітації для полонених та їх родин, каже учасник акції Олександр Барбаров.

“Людей, котрих зараз повертають, їм в автобусі кажуть, що люди кожну суботу за вас стоять, кожен тиждень за вас стоять. Вони бачать, коли їде автобус і люди їх зустрічають. Типу це і є той самий початок реабілітації, коли ми, по факту, простими діями, однією годиною в тиждень, сіємо зернятко надії в голову кожному хлопцю, кого повертають вже. Що вони не залишені, вони не самі, що їх люблять, їх поважають”.

Відтоді як Павло повернувся з полону, пройшло 10 місяців. Чоловік каже, що досі не може їсти хліб.

“Хоч і пройшло вже 10 місяців, спогади, їх не можна стерти, це все досі є в голові. Але я тривалий час працював з психологом, я закривав усі ці проблеми. І мені це дуже допомогло, тому що так, як я себе зараз відчуваю морально, це вже набагато краще, ніж як було на початку.

Вже декілька місяців Павло займається в спортзалі, каже: це допомагає йому відновитися.

“Коли приходжу сюди, я відразу забуваю про всі свої проблеми та негаразди та стараюся повністю зануритися у процес та максимально фізично себе вимотатись, щоб я прийшов просто додому з постою головою і міг переділяти час тільки сім’ї”.

Також Павло намагається не пропускати жодного обміну, щоб особисто зустріти всіх побратимів.

“Я хочу дуже сильно надати ту саму психологічну підтримку хлопцям, які тільки повертаються. Не у всіх рідних є можливість приїхати на цю важливу подію. Я чекаю свого близького друга Марка, який досі перебуває в тій колонії, в якій перебував я, він був в камері напроти. Я чекаю друзів, я чекаю своїх побратимів, я чекаю товаришів, підлеглих. Я чекаю усіх, особливо я чекаю маріупольський гарнізон.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.