Місто і регіон

«Він був найкращим», – кажуть бойові побратими про підполковника Романа Литвинова з Ніжина

У кожного з нас серце крається від жалю та болю, коли вкотре читаємо про захисника, який загинув, відвойовуючи незаліжність країни в українсько-російській війні. Важко уявити, що переживають у цей час їхні рідні, друзі, бойові побратими.

Кожний загиблий захисник заслуговує на наші глибокі вдячність і пошану. Кожний захисник – це окрема доля, про яку можна розповідати годинами…

Ледь не щодня Ніжин втрачає своїх героїв. На початку серпня ніжинці попрощалися з підполковником Романа Миколайовичем Литвиновим, який загинув поблизу м. Курахове Донецької області.

Журналіст Nizhyn Post поспілкувалася з другом, класним керівником і сестрою загиблого підполковника. Відбулися не прості розмови з людьми, які нині переживають тяжку втрату. Цей біль невимовний…

Щира подяка близьким за те, що погодилися на цю розмову. Завдяки їм ми з вами дізнаємося, яким був підполковник Роман Литвинов.

ДРУГ В’ЯЧЕСЛАВ ПАДАЛКА: «РОМАН ЗАЯВИВ, ЩО СТАНЕ ОФІЦЕРОМ. І СТАВ»

У перший клас Ніжинської ЗОШ №15 ми з Ромчиком пішли разом. Він був дуже спритним. Спочатку ми знаходилися в «опозиційних» хлопчачих командах. А десь у класі шостому почали дружити. Наша компанія складалася з Валери Костянка, Андрія Ільїна та нас двох.

Ми з Ромою сиділи на «гальорці» — за останньою партою. Пам’ять у нього була ідеальною: з легкістю міг переказати прослуханий матеріал. Взагалі він дуже багато і швидко читав. Міг сторінку прочитати за хвилину. Читав будь-яку літературу: класику, детективи. Навіть «Війну і мир» усю прочитав.

До нас, друзів, Рома був уважним. Якось помітив, що мені подобається Ремарк (я тоді читав “Чорний обеліск). І на мій День народження подарував мені аж 12 томів Ремарка! Нам тоді було років 16–17.

В’ячеслав і Роман у молоді роки

Вже тоді він надавав перевагу військовій літературі, полюбляв читати про гонки і про людей, які знаходилися на межі та хапалися за життя.

Коли ми підросли, у нас з’явилася своя компанія на «Кіровці» (колишня вул. Кірова, тепер Незалежності). Збиралися у дворі, співали під гитару, слухали рок-музику. Батько Романа, який працював на нафтопромислі у Туркменістані, подарувув йому «Панасонік». Магнітофон Ромчик носив на плечі.

Він був душею компанії. Швидко сходився з людьми. Пригадую такий випадок: до нас пристали розбишаки на вулиці, я подумки вже готувався до бійки. Але раптом ситуація якимось чином повернулася у другий бік: Роман почав розмовляти з хлопцями, ніби з давніми друзями.

З друзями на Новий рік

Свята компанією відзначали у Вертіївці. Роман дуже смачно готував. Полюбляв домашніх тваринок.

Котики були його слабкістю

Коли закінчували школу, треба було робити вибір. Роман відразу заявив: «Хочу стати офіцером» і вступив до Одеського інституту сухопутних військ. Вийшов капітаном. Потім служив в ЗСУ у м. Славута.

З лютого 2015 року Роман був мобілізований в 12-й батальйон м. Київ, де прослужив два роки. Згодом потрапив до Головного командного центру ЗСУ. З початком війни два місяці пробув в ТРО м. Київ. Потім призначений на посаду начальника бойової підготовки 66-ї бригади.

Він знав про підлеглих все: хто, звідки, сімейний стан. Бійці не хотіли собі іншого командира і дуже поважали підполковника Литвинова. Був безвідмовним. Допомагав кожному, хто звертався.

Київ. Пасха, 2021 р.

І що найголовніше — Роман ніколи не відрізнявся войовничістю. А от на захист країни став одним з перших.

Останній раз ми бачилися у червні. Роман приїжджав на джипі, який на замовлення йому привезли з-за кордону. Пофоткалися на згадку. Він був щасливий. Ні, ми обидвоє були щасливі. Таким він мені і запам’ятався.

Остання зустріч друзів. Червень 2022 р.

УЧИТЕЛЬКА ГАЛИНА ПЕТРІВНА СМЕЯН: «БЕЗМЕЖНА ПОДЯКА БАТЬКАМ ЗА СИНА!»

Вперше побачила Романа у четвертому класі, коли прийшла до них класним керівником. Був такий собі малий розбишака: міг і урок прогуляти, і домашнє завдання не зробити. Звичайний хлопчисько, яких тисячі.

Згодом між нами встановився контакт. Я могла звернутися до Роми з будь-яким проханням. Він був надійним, простим у спілкуванні. До своїх друзів, знайомих ставився з великою повагою. Природу любив.

Біля Остра

В наступному році буде 30 років, як цей клас закінчив школу. Протягом цих десятиріч Роман завжди знаходив вільну хвилинку і приносив мені квіти.

Роман з ромашками

Перебуваючи у такому чині, підполковник Литвинов спокійно міг сидіти десь у штабі, подалі від бойових дій. Але він обрав інший шлях.
І я не здивована, бо добре знаю їхню сім’ю. Це дуже порядні та скромні люди. Тому не дивно, що Роман виріс саме таким. Безмежна подяка батькам за сина.

Вічна і світла пам’ять нашому Роману!

СЕСТРА ОЛЬГА ІВШИНА: «НАШІ ХЛОПЦІ ЗАГИНУЛИ ЗАРАДИ ПЕРЕМОГИ»

На Чернігівщину з Туркменістану, де працював наш батько, ми переїхали в далекому 1978 році. В сім’ї нас було троє дітей: я, Оксана і Роман.

Чому обрали саме Ніжин? Наша мама Олександра Григоріївна родом з Вертіївки (згодом у Ніжині вона працевлаштувалася бухгалтером на завод «Сільмаш»). Жили ми на вул. Авіації. Колись це було містечко нафтовиків.

Коли переїхали до Ніжина, Роману було лише два рочки. Ходити в дитсадочок не хотів, вередував. А виріс зовсім іншою людиною, якою наша сім’я дуже пишається…

З мамою і сестрами

Зі слів бойових побратимів, Роман піклувався про те, щоб бійці були ситі, мали потрібне обмундирування. Завжди намагався підтримати, розрадити. Кажуть, про кращого командира і мріяти було годі.

З бойовими побратимами

Нещодавно побачила у телефоні брата номер відомого ведучого і волонтера Сергія Притули, який опікується нашими захисниками. Зрозуміла, що вони спілкувалися. Значить, була у цьому потреба.

Джип, на якому Роман приїжджав у червні, був не новим. Авто потребувало суттєвого ремонту. Брат вклав у придбання машини чимало своїх коштів, окремо купував запчастини.

Коли Роми не стало, побратими об’єднались з матушкою Дарією Якубів, зібрали певну суму і передали нашій мамі на ліки. Цю машину освятили, і вона знов поїхала не передову. Ми дуже раді, що вона служитиме нашим захисникам.

Той самий джип. На Донеччині

Наша родина й надалі перебуває на зв’язку з бойовими побратимами Романа. Окрема подяка — капітану Максиму Судаку, з яким спілкуємося з того часу, як він доставив нам загиблого брата.
Нещодавно зібрали хлопцям на передову гостинців, але передати поки що не дозволяє ситуація. Передамо. Обов’язково! Вони ж тепер нам як рідні.

Наш біль невимовний. Клята війна відбрала у нас дорогу людину. Ми всі з нетерпінням чекаємо на Перемогу. Вона має бути нашою. Інакше — ніяк. Заради Перемоги загинули наші хлопці. Пам’ятаймо це!

Автор: журналіст сайту Nizhyn Post Валентина Савчук
Фото надано В. Падалкою, О. Івшиною

Джерело: uezd.com.ua
2022-10-05 09:10:04

Магазин Автозапчастин м.Ніжин