Віктор Хижняк: Ми не можемо зупинити смерть, але ми можемо покращити якість життя людей похилого віку

Їхню роботу не помічає більшість людей. Зазвичай про пансіонати для літніх людей дізнаються лише тоді, коли питання гостро постає на порядку денному: потрібен кваліфікований догляд за літніми людьми чи доглядальниця хворому в лікарню або додому.

Віктор Хижняк очолює мережу пансіонатів для людей похилого віку Срібний вік, тому ми вирішили детальніше розпитати про цю сферу діяльності та перспективи її розвитку в Україні.

– Чому ви вирішили відкрити будинки для престарілих? Коли та як виникла ця ідея?

– Ідея виникла, коли я зіткнувся із проблемою у своїй сімʼї. Був час, коли мій батько захворів, не впізнавав нікого, був абсолютно лежачим. Доводилося його доглядати.

Уся моя сім’я виявилася паралізованою: я, брат, мама – усі крутилися навколо нього. Доглядали та робили усе необхідне. Це тривало не один місяць. Спочатку ще вистачало сили й терпіння, але потім почали розуміти, що скоро і ми ляжемо поряд із ним. Це було дуже складно!

– Тоді ми почали шукати пансіонат, але знаходили лише державні. Тоді, у 2011 році, ще не було приватних, із хорошим рівнем обслуговування, тому ми продовжували все робити самі.

У 2012 році батько помер, а я зрозумів, що багато людей стикаються з цією проблемою кожного дня. Я зрозумів, що потрібно організовувати пансіонати з гарним рівнем обслуговування.

Зараз тривалість життя зростає, стареньких людей все більше і більше, а рівень догляду, на жаль, залишається ще на радянському рівні. У 2012 році я полетів в Америку, подивився як там все працює, а потім – до Ізраїлю.

– У тому ж році ми розпочали роботу тут у Києві, відкривши перший будинок. Сьогодні ми розширюємося по всій Україні, є будинки в Одесі, Чернівцях та Вінниці. Так все й розпочалося, це була моя внутрішня мотивація.

– Переглянувши інформацію в інтернеті, ми з подивом зрозуміли, що це справжній напрям діяльності, і ваша мережа приватних будинків для людей похилого віку є однією з найкращих. Як ви оцінюєте цей напрям бізнесу та ваше в ньому становище?

– Це доволі перспективний напрям. Річ у тім, що десь через пʼять років будуть люди пенсійного віку, які в 1990-х роках створили власний бізнес, розвивались і заробили хороші гроші. Тому ці люди зможуть дозволити собі купувати місця й перебувати у приватних пансіонатах.

– У чому важливість пансіонату, запитаєте ви? Вранці, після пробудження, ми міряємо температуру, тиск, запитуємо як самопочуття. Ми стежимо за станом стареньких.

Якщо потрібна якась ургентна допомога, не викликаємо відразу швидку допомогу, наші медичні працівники на місці можуть допомогти. Роблять усе швидко та якісно.

– Ви маєте не один пансіонат. Тобто такі послуги дійсно потрібні в Україні?

– На сьогодні лише у Києві у нашій мережі є 517 людей похилого віку, вони перебувають під постійним наглядом. Я вважаю, що цей бізнес, звісно, має перспективу та важливий для держави.

– Знаєте, коли люди стають старшими, вони думають: де ж я проводитиму старість? Де я матиму підтримку? Хто мене доглядатиме? Якщо ми робитимемо якісні послуги та відкриватимемо більше будинків для престарілих, то літні люди будуть проводити старість із задоволенням, а не доживати життя, відчуваючи себе тягарем для дітей або, ще гірше – для чужих людей.

– Ваші пацієнти – кияни, чи є з інших міст?

– У нас перебувають люди з усієї України та навіть з-за кордону. Зараз у наших будинках близько 35% – це саме люди похилого віку, діти яких перебувають за кордоном. Це пов’язано і з військовими діями зокрема. Часто батьки просто відмовляються покидати країну, бо тут їхній дім, але самі вони вже не можуть доглядати за собою.

– А чим обумовлений вибір місця розташування будинку?

– Наш головний меседж – ми завжди поруч з вами. Це стосується усіх аспектів: психологічна підтримка, довіра до нашої роботи та географічне розташування. Зі свого досвіду можу зробити висновок, що ідеальний варіант – пансіон недалеко від міста, за 5-10 хв.

– Тому ми зробили мережу, майже на кожному виїзді з Києва. У нас є кілька пансіонатів. Із будь-якого району Києва за 20 хв ви можете приїхати та відвідати рідних, перевірити, чи все у них добре, окрім того, ви завжди можете перевірити роботу нашого персоналу, зайти на кухню спробувати їжу, яку ми готуємо для ваших рідних.

Мені здається, це дуже важливо. Ми завжди відкриті до будь-яких ваших питань і побажань.

– У вас проводять реабілітацію хворих. З якими діагнозами найчастіше перебувають люди похилого віку у ваших будинках?

– Так, у кожному відділенні нашого пансіонату працює професійний реабілітолог, оскільки близько 40% наших клієнтів – це люди після інсульту. Для них дуже важливо, щоб із ними проводилася професійна реабілітація з використанням сучасних методик.

Ми їздили з персоналом у Швецію, навчалися, як за допомогою реабілітації та цікавих методик максимально відновити стан людини і навіть налагодити роботу нейронних зв’язків.

– Ми багато приділяємо часу навчанню, наш персонал постійно працює над підвищенням кваліфікації.

– А чи займаєтеся ви госпіталізацією? Допомагаєте доставити людей до ваших будинків? Бо часто це можуть бути лежачі люди.

– Так, звичайно. Але завжди оцінюємо рівень своєї компетентності, якщо це гострий випадок, де ми не впораємося, завжди викликаємо профільних лікарів. Це можуть бути кардіологи, невропатологи, психіатри, ендокринологи. Згодом ми направляємо пацієнта в спеціалізовані установи.

Якщо ж можемо самостійно прийняти людину, усе відбувається за процедурою: спершу людина чи її рідні телефонують до нас, ми розповідаємо, чим ми займаємося. Зазвичай, люди приїздять до нас на консультацію, дивляться пансіонат, знайомляться з персоналом, та людиною, яка доглядатиме за особою похилого віку.

– Кожну людину похилого віку, яка перебуває у нас, ми розглядаємо як інвестора, якщо можна так сказати. Ми зацікавлені, щоб наші пацієнти були задоволені. У нас також працює психолог, виступають різні музичні гурти. Наш колектив намагається робити усе, щоб люди перебували в комфортних умовах.

Звичайно, ми не можемо зупинити смерть, але можемо покращити якість життя цих людей. Тим паче я завжди думаю що, мине 20 років – і нам самим може знадобитисч такий догляд. Що краще зараз усе зробимо, то впевненіше зможемо дивитися у майбутнє.

– Як професіонал, розкажіть, наскільки зараз необхідні будинки для престарілих? Чи багато людей потребують перебування в таких закладах?

– Коли людина чує про будинок для похилого віку, завжди уявляє це як пансіонат, де старі доживають останні дні та ледве ходять. Це такий стереотип ще з часів Радянського Союзу.

Ми намагаємося робити все можливе, щоби ці стереотипи зламати. Коли ми облаштовували пансіонати, враховували навіть висоту сходинок і колір стін, щоб він не був агресивним. Навіть тарілки повинні підбиратися з урахуванням особливостей пацієнта.

Здається, що це дрібниці, але усе це дуже важливо. Більшість моментів ми зрозуміли самі, але дуже багато чому навчились у шведських партнерів, вони давно з цим працюють. Просто мало хто розуміє, наскільки це важливо.

– Я вважаю, що такі пансіонати повинні існувати та виходити на хороший рівень. Звичайно, контроль за ними повинен бути обов’язково, мають бути державні структури, які контролюють такі пансіонати, роблять перевірки. На сьогодні, на жаль ця діяльність не регламентується державними органами.

– На вашу думку, що потрібно робити, щоб ситуація в цьому напрямі змінилася?

– В умовах війни складно вводити якісь інновації чи ідеї, але я точно знаю, що після війни нам потрібно буде цим займатися набагато більше. На мою думку, потрібно у співпраці з державою виходити на хороший професійний рівень у цьому напрямі роботи.

Варто залучати фахівців з-за кордону задля розвитку. Ми планували зустріч з партнерами зі Швеції, але почався коронавірус, а потім – війна, тому цей проєкт поки що на паузі.

Також хочеться, аби держава долучилася до цього процесу, щоб переймали досвід кращих у цій сфері, обов’язково створили регламентну документацію та контролюючі органи.

Я вважаю, що це справа дуже шляхетна. Мені приємно, коли родичі людей похилого віку, приїжджаючи до нас, кажуть – дякуємо, завдяки вам ми почали жити, змогли приділити час нашим дітям, змогли більш ефективно віддатися роботі, бізнесу та найголовніше – наші батьки доглянуті й щасливі.

До речі, до нас також приїжджають дівчатка та фарбують бабусям волосся, роблять манікюр і навіть make up. А всім іншим займаються професіонали – вони миють, доглядають, надають професійні послуги.