Від командира корпусу до військового міністра: генерал-поручник Сергій Дядюша на службі Україні
Уродженець міста Хорол на Полтавщині, кадровий офіцер з ґрунтовною військовою освітою та багатим бойовим досвідом Сергій Дядюша пройшов шлях від імперського штабіста до творця модерного українського війська.
Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового міністра Української Народної Республіки.
З нагоди 155-річчя від дня народження Сергія Дядюші АрміяInform розповідає про життєвий шлях видатного українського військовика.
Випускник академії Генерального штабу
Сергій Дядюша народився 8 жовтня (26 вересня за старим стилем) 1870 року в місті Хорол на Полтавщині. Походив із давньої полтавської дворянської родини, для якої служба у війську була традицією.
Обравши військову кар’єру, Сергій Дядюша здобув класичну для російської імперії військову освіту. Здобувши початкову освіту, хлопець вступив до Петровського Полтавського кадетського корпусу, який закінчив у 1887 році.
Далі навчався у 1-му військовому Павлівському училищі в Санкт-Петербурзі, яке закінчив 1889 року у чині підпоручника. Розпочинав службу в 2-й артилерійській, а згодом перевівся до 35-ї артилерійської бригади.
Бажання стати штабним офіцером спонукало його продовжити навчання в Миколаївській академії Генерального штабу — одному з найпрестижніших військових закладів російської імперії. У 1900 році він закінчив академію за першим розрядом, що свідчило про високі здібності й давало право на службу в Генштабі.
Офіцер і викладач
Після випуску з академії обіймав низку штабних посад у Варшавському та московському військових округах, де швидко здобув репутацію компетентного офіцера. Згодом розпочав викладацьку роботу.
З листопада 1904-го до 1908 року Сергій Дядюша викладав у московському піхотному юнкерському училищі, де готував молодих офіцерів. Цей період став для нього не лише школою педагогічного досвіду, а й часом осмислення новітніх підходів до тактики та стратегії.
Згодом військовий повернувся до штабної служби. У жовтні 1908 року Сергія Дядюшу призначили штаб-офіцером для доручень штабу Гренадерського корпусу. Тоді ж він отримав звання полковника.
Поступове сходження щаблями військової кар’єри вивищило офіцера до посади начальника штабу 1-ї гренадерської дивізії. Цю посаду Сергій Дядюша обійняв 1913 року — напередодні Першої світової війни.
Учасник Першої світової війни
Під час Першої світової війни Сергій Дядюша командував 2-м гренадерським Ростовським полком. Офіцер відзначився під час бойових дій на Західному фронті, зокрема проявив мужність та компетентне командування в бою 7 листопада 1914 року, за що був нагороджений Георгіївською зброєю.
У липні 1915 року військовий зазнав важкого поранення, проте після лікування повернувся до строю. З січня 1916 року він виконував обов’язки начальника штабу 84-ї піхотної дивізії й уже 10 квітня того ж року отримав чин генерал-майора.
У 1917 році став начальником штабу 4-го армійського корпусу, а на початку 1918-го — начальником штабу 6-ї армії Румунського фронту. У лютому 1918 року, після розформування російської армії, він був демобілізований.
Цей крок збігся з розпадом імперії та часом формування військових структур модерних українських збройних сил, у створенні яких Сергій Дядюша невдовзі відіграв важливу роль.
Від Волинського корпусу до Генерального штабу Армії УНР
17 квітня 1918 року Сергій Дядюша вступив до лав Армії Української Народної Республіки, де очолив Волинський (згодом 1-й) корпус. На цій посаді він продовжив службу і після здобуття влади гетьманом Павлом Скоропадським, коли корпус діяв у складі Армії Української Держави.
Під час повалення Гетьманату генерал підтримав повстання і з грудня 1918 року перебував у розпорядженні штабу військ Директорії УНР. Певний час проживав у Житомирі, а з 27 січня 1919 року обійняв посаду головного інспектора піхоти Дієвої армії УНР.
Посада, яку обіймав Сергій Дядюша, була однією з ключових в системі військового управління, адже саме інспектор піхоти відповідав за організацію, підготовку, озброєння та бойову дисципліну основної частини армії.
7 квітня 1919 року його призначили отаманом-квартирмейстером Холмської групи — з’єднання, яке діяло на західному напрямку. Того ж року він став отаманом для особливих доручень Головного управління Генерального штабу.
На службі в Генеральному штабі
Під час служби в Генеральному штабі Дієвої армії УНР Сергій Дядюша виконував штабні завдання найвищого рівня, пов’язані з реорганізацією військових частин та забезпеченням фронтів.
Зокрема, у березні 1920 року він став начальником Головної управи Генерального штабу УНР — фактичним керівником усієї штабної структури армії. Це призначення засвідчувало довіру уряду й Головного отамана Симона Петлюри до досвідченого штабіста, який мав системне бачення військової справи.
У червні того ж року Сергій Дядюша став виконувачем обов’язків другого генерал-квартирмейстера Генерального штабу, а з липня — затверджений на посаді офіційно.
Військовик залишався одним із головних організаторів оборонних операцій УНР у 1920 році, координуючи мобілізаційні та тилові заходи у складних умовах війни з більшовицькою росією. Його діяльність мала також політичне значення — саме він відповідав за узгодження дій між фронтовими командирами та урядом.
Військовий міністр УНР
Коли в лютому 1921 року уряд Української Народної Республіки опинився в екзилі, Сергія Дядюшу призначили виконувачем обов’язків військового міністра. Він обіймав цю посаду від 12 лютого до 12 квітня 1921 року.
Це був важкий час, коли військове керівництво намагалося зберегти організаційну структуру армії для майбутньої боротьби.
На посаді військового міністра Сергій Дядюша займався реорганізацією інтернованих підрозділів та збереженням військової дисципліни серед еміграційних контингентів.
Його ініціативи сприяли тому, що українська армія зберегла дух і традиції визвольної боротьби попри поразку й еміграцію.
На сторожі тяглости української військової традиції
3 серпня 1921 року постановою Гонорової (Головної) ради УНР Сергію Дядюші було присвоєно звання генерал-поручника (відповідник звання генерал-лейтенанта) — найвище в армійській ієрархії українських військ того часу. Це звання стало визнанням його заслуг як одного з небагатьох професійних стратегів українського війська.
Після поразки збройних сил УНР військовий опинився в Польщі, де разом з іншими старшинами перебував у таборі інтернованих у Каліші. Там він став одним із засновників старшинських академічних курсів, що діяли для підготовки молодих офіцерів і підтримки військової освіти серед еміграції.
У Каліші Сергій Дядюша брав участь у діяльності Українського військово-історичного товариства під керівництвом генерала Миколи Капустянського, яке збирало документи та спогади про визвольні змагання.
Для багатьох Сергій Дядюша залишився моральним орієнтиром, який уособлював вірність присязі, професіоналізм і стриману гідність військового інтелігента. Серед його учнів і співробітників були офіцери, які продовжили українську військову традицію.
Вшанування пам’яті українського військовика
Сергій Дядюша помер 23 травня 1933 року в місті Каліш, де й був похований. Його могила збереглася на місцевому цвинтарі серед поховань старшин УНР.
Після десятиліть забуття ім’я видатного військовика повернулося до українського народу.
Репортаж про відкриття меморіальної дошки Сергію Дядюші на каналі «mistotvpoltava»
У 2020 році з нагоди 150-річчя від народження генерала в Хоролі відкрили меморіальну дошку на його честь, а згодом, у липні 2024 року, ім’ям Сергія Дядюші назвали одну з міських вулиць.
