Від ескізу до фронту: як створюється жіноча військова форма

Інна Лоїк — не просто виробниця військового одягу. Вона — одна з тих, хто почув голос жінок на війні і відповів не словами, а справою.

Її підприємство стало майданчиком для переосмислення того, який вигляд матиме і як працюватиме жіноча військова форма. Не як компроміс, а як повноцінний бойовий інструмент.

Це розмова про тканини, які тримають удар. Про крій, який враховує анатомію, а не ігнорує її. І про те, як бізнес стає частиною великої боротьби — за гідність, комфорт і ефективність на передовій.

— Пані Інно, як виникла ідея створення жіночої військової форми саме на вашому підприємстві?

Ідея з’явилася дуже природно — через реальну потребу. З початком широкомасштабного вторгнення ми побачили величезну кількість жінок, які стали на захист України. Проте разом із цим стало очевидно: забезпечення ЗСУ практично не враховує потреби жінок. Стандартна військова форма — суто чоловіча, і це створює чимало незручностей. Жінки змушені купувати чоловічий одяг і перешивати його, щоби він хоч якось відповідав їхній фігурі. А часто — просто миритися з дискомфортом.

У нас на підприємстві ця тема стала предметом окремої розробки. Ми почали досліджувати, як підходять до цього в інших країнах, де жіноча форма вже введена. Зокрема, як вигляд вона має, які проблеми вирішує. Відтак почали працювати над створенням якісного продукту для жінок. З початку 2024 року ми системно взялися за це — і вже маємо вдалі рішення.

— Як змінилося ставлення до теми жіночої форми після 2022 року?

Після початку широкомасштабного вторгнення увага до потреб жінок у війську суттєво зросла. Проте зміни відбуваються повільно. У 2023 році Міністерство оборони України презентували перші зразки форми для жінок (костюма літнього польового — КЛП. — Ред.). Але, окрім презентацій зразків, процес не було запущено. Це радше стало сигналом, що можна діяти. Знизу. З боку бізнесу та виробників.

Відтак наше підприємство саме звернулося до відповідальних структур Міноборони з пропозицією створити спеціалізований одяг для жінок. У нас було розуміння, що інакше жінки так і будуть власним коштом підшивати собі форму, у той час, як держава мала б це забезпечувати. До травня 2024 року ми вже мали повноцінний зразок літньої польової форми для жінок.

— Які конкретні проблеми виникають у жінок у разі носіння стандартної чоловічої форми?

— Жінки й чоловіки мають принципово різну анатомічну будову, і це важливо враховувати. У чоловіків, наприклад, ширші плечі, більш розвинена грудна клітка, інші пропорції талії й стегон. Жінки мають виражену талію, ширші стегна, інші об’єми в грудях. Через це чоловічі штани просто не «сідають»: у талії — великі, у стегнах — вузькі. Військовослужбовиці змушені брати розмір на 2–3 більший, аби хоч якось «влізти», але тоді все спадає, труться шви, що заважає під час виконання бойових завдань.

Аналогічно — з верхньою частиною. Якщо груди більшого розміру, форма вже не застібається знизу або висить мішком. Окрім дискомфорту, це ще й заважає ефективно діяти в бойових умовах. Для підрозділів, де багато жінок, необхідність окремої форми — це питання не естетики, а безпеки.

— Чи враховувалися специфічні потреби жінок на фронті — зокрема гігієна, багатошаровість, особливості експлуатації?

— Так, це один із ключових моментів. Важливо не просто адаптувати «жіночу версію» чоловічого КЛП, а враховувати реальні запити від жінок. Їхній зворотний зв’язок слід чути.

Нас, зокрема, під час розробки цікавила кожна дрібниця: як сидить форма, як поводиться під час тривалого носіння, як реагує на зміну температури, чи легко її прати, як вона працює з бронежилетом, чи не натирає тіло.

— Як відбувається тестування форми в реальних умовах?

— Ми передаємо наші зразки жінкам, які перебувають на бойових позиціях. Вони носять форму, виконують у ній повсякденні завдання, потім надають свої пропозиції нам. Відгуки ми збираємо, аналізуємо, вносимо правки.

Що стосується процедур у Міноборони — всі зразки після періоду розробки проходять «тестову носку», під час якої всі зауваження та пропозиції збирає Центральне управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони (ЦУРМЗ). Опісля ці пропозиції передають виробникам для врахування й доопрацювання продукції.

А відтак знову період «тестової носки». Такий цикл може повторюватися неодноразово. Через значне навантаження ЦУРМЗ ці процеси можуть займати значно більше часу. Також, на жаль, процес затягується й через велику кількість бюрократії та погоджень.

Я гадаю, що в цьому аспекті Міноборони має частіше комунікувати з виробниками та й подекуди просто між своїми підрозділами. Чітка система зворотного зв’язку — єдиний ефективний шлях до якісного результату.

— Хто працював над дизайном жіночої форми? Та як ви вирішували питання балансу між естетикою та функціональністю?

— Ми маємо внутрішню команду конструкторів, технологів та дизайнерів. Особисто я теж є дизайнеркою за освітою та маю роки досвіду, тому підходжу до процесу системно. Естетика проявляється не в красі, вона — у правильному конструюванні.

Гадаю, першочергово мають повністю враховуватися всі лінійні розміри відповідно до градації конструкції. Якщо КЛП правильно розроблений, побудований та підібраний, чи то на чоловіка, чи то на жінку, то форма сидітиме чудово.

Тут важливо, щоб КЛП був правильно посаджений на тіло згідно з фігурою, лінійними розмірами, тоді все буде естетично. Тоді це буде нормально і гарно дивитися. Проте найважливіше, що за таких умов буде й комфортніше цю форму використовувати.

Наразі — суто чоловіча форма налічує понад 100 розмірів на 8 типів зросту. Жіноча форма буде ще більш варіативною. Відтак військова амуніція й одяг повинні бути вивірені під зріст, комплектацію та бойову специфіку. Тільки так можна досягти балансу між виглядом і зручністю.

Проте не можемо оминути, що присутній у нашій діяльності і чинник браку кадрів. Через широкомасштабне вторгнення кількість військових значно зросла. Легка промисловість, яка давно уже не працює у великих масштабах, ледве адаптується до потреб армії. Тканинного внутрішньоукраїнського виробництва практично немає. Більшість виробників речового майна стикаються з великою нестачею технічних кадрів.

Держава недостатньо вкладається в розвиток легкої промисловості. А часто навпаки — ставить перепони для українських постачальників, яких зобовʼязують впроваджувати локалізацію. Для участі в державних контрактах нерідко продукт має становити 25–30% матеріалів, які виготовляються в Україні. Але що робити постачальнику, якщо сировину в нас не виготовляють в необхідних обсягах, яких потребує армія? Питання риторичне, звісно.

— Чи планується впровадження окремих стандартів жіночої форми для різних родів військ — зимової, парадної, офіцерської?

— Це було б логічно. Ми вже розробили польову жіночу форму, але на державному рівні так і не запроваджено її технічну специфікацію. А отже, держзамовник не може торгуватись за жіночу форму. Насправді це потребує політичної волі та чіткого замовлення.

Те саме стосується зимових варіантів, офіцерських зразків, форми для різних бойових умов. Але поки що немає системного руху в цьому питанні.

— Які відгуки ви отримали від військовослужбовиць, які вже носять нову форму?

— Скільки військових, стільки й думок. Ми чуємо чимало позитивних відгуків, враховуємо фідбеки та вносимо зміни.

На жаль, іноді трапляються і спроби формального підходу в Міноборони — наприклад, коли презентується «жіноча» зимова куртка, яка насправді є перешитим чоловічим варіантом з мінімальними несуттєвими змінами. Жіноча форма — це окрема розробка, а не перешив, бо є дуже багато нюансів, які слід враховувати.

— Чи враховується досвід інших країн під час створення української форми?

— Наша компанія провела глибоке дослідження наявних світових прикладів. Мабуть, найбільш показовим є досвід Ізраїлю, де жінки служать з моменту створення Армії оборони Держави Ізраїль у 1948 році. Проте там займати бойові посади жінкам дозволено тільки з 2000 року, а офіційна жіноча форма почалась розроблятись у 2009-му, а затвердили її у 2011 році.

Тобто якщо ізраїльська армія, яка вже 77 років існує і з перших днів там служили жінки, відносно тільки недавно запровадила бойову жіночу форму, то що ми можемо очікувати від української армії? Тим паче, що в нас дуже багато нормативно-правових документів радянського зразка залишилось. Ми тільки минулого року змінили технічні специфікації 60-х років для курток пілотів і відмовились від журналу обліку видавання мила.

Тож Міноборони і ЦУРМЗ має чимало роботи в цьому напрямі.

Те, що ми вивчали, Ізраїль — інша кліматична зона, інші вимоги, але також є цікаві моменти, які можна використовувати для форми наших військових за різних погодних умов. Окрім конструкцій, варто дивитись і на тканини, бо знову ж таки має бути комфортно проводити більшість часу в цій формі.

Також вивчали особливості жіночої форми деяких країн НАТО, зокрема США. На що слід звернути увагу, це на підходах до всього екіпірування як чоловіків, так і жінок Армії США. Є що переймати, але не варто сліпо слідувати всьому.

Нам варто пам’ятати: наші умови інші. Інший клімат, інші типи бойових дій. Проте певні технологічні рішення, тканини, конструкції — ми аналізуємо й пропонуємо для затвердження.

Особисто я вважаю, що українські виробники мають потенціал виготовляти форму не гіршу за натовську. Ми насправді можемо багато в чому дати фору іншим країнам. Питання — у державній підтримці. Бо наразі в нас практично немає повного циклу виробництва тканин, фурнітури тощо.

Закон про локалізацію вимагає 25–30% українських матеріалів, але в реальності навіть бігунки та липучки ми закуповуємо за кордоном. Без розвитку легкої промисловості нічого не буде. Тому варто шукати проміжний варіант, де, з одного боку, максимум коштів — спрямовувати на пріоритетні витрати, а з іншого — не забувати про стимул розвитку української економіки, що власне працює також на потреби Сил безпеки і оборони України.

— Як ви бачите майбутнє жіночої військової форми в Україні?

— Потрібна державна стратегія. Не можна ухвалювати рішення в кабінетах без фахової експертизи та без зворотного зв’язку тих, хто цю форму носить. Тканини мають проходити лабораторні дослідження, а матеріали — підбиратися під конкретні завдання.

А найголовніше — всі виробники мають працювати не як конкуренти, а як партнери. Якщо ми будемо ділитися досвідом, технологіями, ресурсами, спільно інвестуватимемо в розвиток — створимо продукт, який перевершить багато західних зразків.