Новини Чернігова

Усе летіло та палало: як жителі вулиці Толстого пережили обстріли

Будівельні матеріали м.Ніжин

Найбільше руйнувань у Чернігові зазнали околиці міста, одне з таких місць – мікрорайон по вулиці Толстого. Тут пошкоджені освітні заклади, приміщення котельні, гуртожитки та багатоквартирні будинки.

Ольга Куц мешкає в одному з таких. Як і більшість, вона до останнього не вірила, що буде війна, але вибухи зранку змінили її життя.

Якраз 24 числа я прокинулась як ніколи рано, о 5-й годині. Захотілося насмажити млинців для дітей. Вийшла на кухню, от вона, на п’ятому поверсі. Коли була на кухні, то почула вибух, і перша думка була – війна, це одне слово, яке пронеслося в моїй голові,” – каже Ольга.

Разом із чоловіком і двома дітьми вони вирішили поїхати до приватного будинку в Трисвятській Слободі.

Зібрали всі речі необхідні, поїхали, ніби було спокійно. Ми тільки чули те, що відбувається в місті, багато вибухів. Бачили дим, дивилися новини, здалеку було чутно сирену. А вже через кілька днів ми прокинулися від того, що здригається будинок, а зі стелі сиплеться пісок”, – розповідає далі жінка.

Із кожним днем лінія фронту наближалася до будинку, тож, знову склавши речі, під обстрілами вони повернулися до міста.

Мене лякав п’ятий поверх і, коли були сильні обстріли, ми жили в сусідів на першому поверсі. Більше тижня спали в коридорі на підлозі, де три стіни повинні були нас захистити”.

Із 10 березня в будинку зникли газ, вода та світло, їжу готували у дворі. Та найстрашніше виявилося попереду – поїхавши знову по залишки продуктів, дізналися, що приватного будинку більше немає.

“Наче трохи все притихло, ми вирішили поїхати, але побачили – будинку немає. Залишився погріб і догорала одна стіна, – ділиться пережитим Ольга.

Це було великим ударом для нас, 20 років мрії, 4 роки ми будували все. Радувало те, що нас там не було і ми залишилися живі. І що тут залишилася кімнатка, що не зовсім ми без житла”.

Але цей будинок на сьогодні визнано аварійним. Найбільше постраждали два під’їзди на третьому та четвертому поверсі.

Оце ж воно тут усе побило, там повиривало, люди от позабивали. Осколки летіли, побите все. Це був перший приліт тут, навіть залишилось щось від снаряду”.

Її та сусідів непокоїть майбутнє будинку та чи не залишаться вони сам на сам зі своїм горем. А поки, каже, навчилася жити одним днем:

“Тому що ти розумієш: ти прокинувся вранці – дякую за тиху ніч. День закінчується – дякую за день. І тільки знову сподіваєшся на тиху ніч”.

Альона Хорошок проживає в сусідньому будинку, він зазнав менше пошкоджень, але вікна не вціліли. Її чоловік на другий день повномасштабної війни пішов служити до Збройних Сил України. А вона разом із двома дітьми перебувала вдома, молодшій дівчинці ще немає року. Тому на 9-й день ухвалили рішення поїхати з міста, а коли все заспокоїлося – повернулися.

“Одне вікно є, а іншого немає. Ми все заклеювали, як нам казали, навхрест. Але ударною хвилею вирвало. Оці двері також вирвало. Тут також скла немає”, – розказує Альона про своє помешкання.

Осколки з вікон вона прибирає й досі. Каже, дякувати Богу, що в момент обстрілу діти були далеко.

“Я не знаю, куди осколки полетіли б у той момент. Маленьке дитятко одне, другому – сім років. І якби осколки попали на дітей… коли я прибирала в кімнаті, їх було дуже багато, до половини кімнати. Більше двох днів прибирала, отакі вони маленькі”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Орки розстрілювали худобу і нищили техніку: розповіді фермерів Чернігівщини про окупацію

Катерина Сташевська – мати трьох діток. Три тижні вони ховалися від обстрілів у підвалі школи, бо в їхньому будинку нема бомбосховища. Їжу готували надворі, воду набирали з озера, а медикаментами обмінювалися з усіма сусідами.

Воно все тремтіло, літало, дітям було дуже страшно. В підвалі не було світла, тому ми виходили, щоб хоч подивитися на сонце. А воно знову починає грюкати, літати з усіх сторін. Палало все, ми знову поверталися туди”, – каже Катерина, мешканка мікрорайону по вул. Толстого.

На місяць із родиною вони виїхали до Черкаської області, а коли повернулися додому – не впізнали свого району.

“Коли приїхали, дивлюся на район і хочеться ще раз відкрити очі. Щоб побачити картинку, яка була до. Але цього немає, люди дуже перелякані, морально важко зараз жити, не те життя, яке було раніше. І воно не буде таким, як раніше, але все налагодиться, це питання часу”.

Попри всі незручності та жахіття, вона сподівається на краще.

Воно закінчиться, ми відродимося, піднімемо наш моральний дух і все має бути добре”, – впевнена жінка.  

В одному всі мешканці одностайні: головне, щоб москальська бридота більше ніколи не повернулася. Вони вірять у нашу перемогу та Збройні Сили України.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

20.05.2022
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Магазин Автозапчастин м.Ніжин