Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Новини Чернігова

Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі

  • Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі
  • Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі
  • Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі
  • Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі
  • Уродженка Чернігівщини, сумуючи за рідним краєм, пише пейзажі

Доля – непередбачувана, і часто так стається, що доводиться виїжджати з рідних населених пунктів і будувати нове щастя в інших областях нашої держави чи за кордоном. Так склалося і в Галини Андрусенко, яка народилася в селі Городище, що на Менщині. Тут блискавично промайнуло дитинство і роки шкільного навчання. А далі було доросле життя – вже далеко від батьківського дому.

«Із рідного села виїхала десь 40 років тому, бо вийшла заміж. Нині живу в Миколаївській області. Щоправда, чоловіка на жаль, уже немає, і я живу сама. Працюю завідувачкою дитсадка.

І все в мене, ніби добре, але я дуже сумую за Чернігівщиною, за своїм 50-м кілометром, де рідне село Городище розташовується», – розповіла пані Галина.

Коли трапляються хвилини такого смутку і коли є час, жінка береться за пензлики і фарби та пише пейзажі.

«Я – самоучка, художньої освіти не маю. Олексій Маркович Прищепа викладав у нас малювання в сільській школі, він навчив мене азів: як зображати яблуко, глечик, як тінь покласти. Усе це я пам’ятаю донині. Я малюю на рівні сприйняття, так, як відчуваю», – пояснює жінка.

Як уже зазначалося, Галина Андрусенко надає перевагу пейзажам. Хоча по роботі, коли ще була простою вихователькою в дитсадку, довелося помалювати з дітьми різне: зокрема, зайчиків, лисичок, інших тваринок та всього іншого, чого вимагала навчальна програма.

«У дитсадку, де працюю, і вдома стіни прикрашені моїми картинами – авторськими роботами. Ось у гімназії мене попросили, то я подарувала свою картину. Багато картин у мене немає, але до 15 штук назбирається. А старі своїх роботи я вже давно пороздаровувала, це ті, які малювала років 20 тому», – зізнається Галина Андрусенко.

Із часом бажання малювати нікуди не зникає.

«Ось за місяць намалювала 5 чи 6 картин. Я малюю з уяви. Малюю на полотні олійними фарбами. Картини виходять об’ємними, зображую берізки здебільшого. Майстерні в мене немає. Малюю, коли хочеться на Чернігівщину і, звісно, коли настрій маю. Тоді сідаю, і за півгодини чи годину може картина народитися. А потім уже ходжу, штрихи підмальовую», – зазначає пані Галина.

До речі, в рідному Городищі жінці доводиться бувати нечасто.

«Років п’ять тому востаннє. А до того бувала раз на рік. Приїжджаю в село своє, поплачу. Адже дуже шкода, що я звідти поїхала. Тут, де нині живу, зовсім інша природа – тут вітер, каміння, суховії. Дуже сумую за чернігівськими краєвидами, берізками, снігом. Дуже хотілося б на батьківщину повернутися. Але, ймовірно, цього не станеться вже. Батьки в мене померли, а хата в Городищі стоїть пуста. І це не тільки у мене так. Багатьох людей, які повиїжджали, хати порожні стоять, бо батьків уже немає.

Через Facebook із односельцями спілкуємося, але не дуже тісно, бо вже я давно із села виїхала. Хочеться, звісно, все покинути і поїхати на Чернігівщину. Але тут у мене діти живуть. То, мабуть, не судилося мені повертатися.

У Чернігові живе моя сестра, у Мені – рідний брат. З ними я спілкуюся. А от із односельцями не дуже. Хіба ото у соцмережах вподобайки одне одному ставимо», – розказала Галина Андрусенко.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

23.03.2021
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова