Автозапчастини магазин AvtoBot м.Ніжин Автозапчастини магазин AvtoBot м.Ніжин
Новини Чернігова

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Освіта в селах увесь час у реформах. І, на жаль, ці реформи здебільшого стосуються всіляких скорочень – скорочують класи, скорочують школи, скорочують фінансування тощо. Сільські діти не можуть вільно відвідувати різноманітні публічні місця – музеї, кінотеатри тощо, коло спілкування менше і, як підсумок, роботи вчителю з мінімумом технічного забезпечення вистачає. Але людяність, розуміння та професіоналізм вчителів допомагають достойно впоратися з усіма негараздами. Людмила Левченко – це один із прикладів прогресивного сільського вчителя.

Людмила Левченко працює вчителем хімії та біології в Прогресівській загальноосвітній школі вже майже 25 років. Крім цих предметів, уже кілька років викладає географію. Цей навчальний заклад налічує майже 200 дітей.

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Родом пані Людмила з сусіднього села Чемер. У 1996-му закінчила Чернігівський педагогічний університет і прийшла працювати за скеруванням у Вовчківську школу, пропрацювавши там кілька років, перейшла до Прогресівської школи, де викладає і досі.

«До душі найближча мені хімія. Це мій предмет. Взагалі я і вчителькою стала через те, що ще ученицею вподобала викладацьку роботу нині заслуженої вчительки України Авраменко Катерини Григорівни. Вона викладала хімію, я її найкраще в школі знала, тому й пішла в педагогічний виш саме на цю спеціальність. Та й взагалі, думаю, це моє – навчати дітей. Адже перед тим я спробувала вступити вчитися на інженера цукрового виробництва в Інститут харчових технологій, але не пройшла співбесіду, тому в останній день подала документи у педуніверситет і туди поступила, вивчилася», – розповідає Людмила Левченко.

Людмила Михайлівна зазначає, що вже зараз розуміє: вчитель – це така професія, що змушує тримати себе на хвилі життя, не дає занепадати духом, змушує бути завжди в русі, оскільки, коли ідеш до дітей, хоч що було б на душі, а тебе зустрічають дитячі очі, які хочуть щось знати або не хочуть щось знати (сміється) і ти повинен віддавати їм частинку своєї душі, емоцій, знань.

«Я завжди намагаюсь знайти ключик до кожного учня, дати йому максимум знань. Така робота передбачає, що вчитель живе і своїм життям, і дитячим, тому що ми інколи знаємо більше про діток, ніж їхні батьки, адже деякі діти більше відкриваються вчителям у школі, аніж батькам удома.

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Мені подобається розвивати дитяче мислення, творчість, оскільки я ще працюю додатково з дітками – готую їх до олімпіад. Знаєте, з сильними у знаннях дітьми працювати легко, а от робота з дітьми, які не хочуть або не можуть легко засвоювати предмет, – це наш показник і для мене це пріоритет», – пояснює пані Людмила.

Серед труднощів сільської освіти Людмила Левченко називає обмежений навчальний день для дітей із навколишніх сіл, у яких немає школи, і їх підвозять до «центрального» навчального закладу. У дітей немає часу залишитися після уроків, додатково попрацювати, відвідати гурток тощо. Автобус від’їжджає і дітям треба їхати. А ще проблема, притаманна всім школам, – це відсутність бажання в багатьох дітей навчатися або опановувати точні науки. Діти віддають перевагу телефону, комп’ютеру, іграм. А от важко працювати, навчатися вони не хочуть.

Запитуємо Людмилу Михайлівну, з огляду на її стаж роботи, чи відчула вона зміни в поколіннях дітей, тобто чи стали наші діти іншими.

«Діти не змінилися, змінилося їхнє мислення. Сучасні діти мислять зовсім інакше. Вони вже не сприймають інформацію в тому форматі, в якому її давали 10-20 років тому. Їм потрібна візуалізація – слайди, фото, відео, картинки. Оце вони сприймають краще.

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Також поменшало «сильних» дітей, можливо, це пов’язано з тим, що люди, молоді люди, виїжджають із сіл і молоді тепер дедалі менше», – пояснює вчителька.

Людмила Левченко згадує одну історію, яка запам’яталася їй на все життя. Вона є показовою, що негативна поведінка, погане ставлення до навчання дитини – це не причина ставити на ній «хрест», буцімто нічого з неї не виросте.

«Навчались у мене два хлопчики, близнята. Вони були бідові, порушували дисципліну, вчитись не хотіли. Я їх виховую і кажу: «Хлопці, ну, слухайтесь, не говоріть поганих слів, треба навчатися. Ви що, будете тільки на тракторі їздити, як підете на роботу?». А вони слухали, слухали і один із них каже: «Ні, ми будемо ходити в білих сорочках і галстуках. Що ви нам таке кажете, що ми будемо трактористами?» Вже зараз сучасним дітям я розказую: «Мені не соромно за цих хлопців. Вони пройшли війну на Донбасі, створили свої родини, працюють, дуже порядні люди. Можна сказати, що вони виросли гідними чоловіками».

Учителі Чернігівщини: про труднощі та реалії освіти в селі

Щодо концепції нової української школи Людмила Левченко відгукується добре, проте каже, що у вчителя, зокрема в селі, не так багато підтримки від держави. А ще старша школа, порівняно з початковими класами суттєво менше забезпечена. Тож роботи на освітянській ниві в усіх напрямах предостатньо.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на нашу сторінку в Facebook

 

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

03.10.2020
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова