У Ніжині відкрили Алею Надії – місце, що поєднує біль, пам’ять і незламну віру в повернення тих, хто боронив місто та країну від північного агресора і нині вважається безвісти зниклим. На чотирьох стендах обличчя ніжинців, чиї героїчні історії продовжують жити у серцях рідних і громади.

Під час відкриття панувала щемлива атмосфера: сльози на очах матерів і дружин, діти, загорнуті в українські прапори, що міцно тримали світлини своїх татусів. Нестерпна туга від невідомості перепліталася з тихою надією, яку ніхто не полишає.

До присутніх звернулася Олександра Козинець, дружина одного з безвісти зниклих захисників. Її руки тремтіли, коли вона виходила до мікрофона, а біль змушував голос дрижати. Вона сказала слова, які неможливо було слухати без сліз:

“Ми живемо надією щодня. Для нас кожен ранок – це молитва, а кожен вечір – очікування. Ми просимо лише одного: поверніть нам наших чоловіків, наших синів. Ми не перестанемо шукати. Ми не перестанемо вірити. Поки вони не повернуться додому.”

Промова міського голови доповнила загальну атмосферу єдності й сили: “Шановні рідні, близькі, дорогі наші ніжинці! Сьогодні ми відкриваємо Алею Надії — простір, присвячений нашим захисникам, які зникли безвісти. Сімдесят одне ім’я. Сімдесят одна історія відваги, вірності та боротьби. Це наші земляки, наші герої, люди, про яких Ніжин говоритиме завжди…

Пам’ятаємо. Чекаємо. Віримо. І разом рухаємося до Перемоги.”

Алея Надії – це місце сили. Місце, де громада стоїть поруч із родинами, де кожне ім’я промовляє: “Ми не здаємося”. Тут пам’ять перетворюється на обіцянку – шукати, чекати і вірити, доки кожен захисник не повернеться додому.