Творець козацької армії: як Гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький створив збройну українську державу
Президент, Верховний Головнокомандувач та почасти Міністр оборони в одній особі — саме так можна визначити місце та роль гетьмана Богдана Хмельницького у Війську Запорозькому — ранньомодерній українській державі середини XVII століття.
Видатний український військовий і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького та лідера козацької революції 1648–1657 років Богдан Хмельницький відіграв в історії України унікальну роль, ставши фактично батьком-засновником ранньомодерної української державності та ідентичності, видатним воєначальником і творцем зародку регулярних збройних сил.
З огляду на це цілком слушно почесне найменування «імені гетьмана Богдана Хмельницького» мають дві бригади Збройних Сил України — це Окрема президентська бригада імені гетьмана Богдана Хмельницького Сухопутних військ та 14-та радіотехнічна бригада Повітряних Сил.
З нагоди 430-річчя від дня народження Богдана Хмельницького про його роль у творенні українського війська АрміяInform розповів кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України та засновник Youtube-каналу «Історичний вебінар / Historical Webinar» Владислав Яценко.
Очільник держави та верховний головнокомандувач
Гетьман Богдан Хмельницький був верховним правителем держави Військо Запорозьке у статусі короля, бо саме таку роль він перебрав на себе в тогочасних реаліях. У цьому плані його владу можна порівняти із владою Олівера Кромвеля — англійського державного діяча, полководця та ключової постаті Англійської революції XVII століття.
Це було вперше, коли козацьке повстання, яке переросло в революцію, набуло такого масштабного розмаху і включило такі значні сили. Вперше козаки вийшли за межі Запоріжжя та взяли під сталий контроль територію Волості — значну частину українських воєводств, що належали до Корони Польської, Речі Посполитої Обох народів.
У цьому контексті у Хмельницького була, з одного боку, певна можливість скористатися моделлю реєстрового козацтва, яке існувало вже до 1648 року. Реєстровці були організовані за полками і саме ця полкова структура була перенесена на підконтрольні Чигирину, який на той час був столицею, українські терени.
Також у Богдана Хмельницького були полковники, які на місцях почали виконувати адміністративно-військові функції, створюючи полки та залучаючи до них місцеве населення. Робилося це насамперед під час ведення військових дій.
Головнокомандувач збройних сил Війська Запорозького
До 1654 року гетьман Богдан Хмельницький особисто брав участь в усіх вирішальних битвах у роль головнокомандувача козацького війська. Саме у них повною мірою розкрилися його талант і досвід полководця та воєначальника.
Також у 1655 році Богдан Хмельницький особисто брав участь у поході на Львів. Після цього, в останні роки свого правління, він передоручив безпосереднє командування козацьким військом довіреним особам.
Це були полковники, які діставали посаду наказного гетьмана. Таких було декілька і слід наголосити, що вони впроваджувалися з самого початку творення збройних сил Війська Запорозького.
За твердженням Івана Стороженка, чия книга «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття» дістала у 1996 році визнання найкращої книги в Україні, існували два наказних гетьмани — правобережний і лівобережний.
Вони, відповідно, виконували такі опції для військових походів чи то на правому, чи то на лівому берегах Дніпра. Наказним гетьманом час від часу, наприклад, ставав той же Іван Богун — один із найталановитіших українських полководців доби Козацької революції.
Булаву Наказного гетьмана у різний час обіймали і кум Хмельницького Михайло Кричевський, Іван Золотаренко, Антін Жданович. Останній командував козацьким корпусом, який спільно із шведами і трансильванцями діяв на території власне польських земель Корони у 1656‒1657 роках.
Будівничий армії ранньомодерної України
Водночас Богдан Хмельницький мав також фактичний статус Верховного Головнокомандувача. Він був особою, яка очолювала та згуртовувала військо — збройні сили Війська Запорозького. Саме за його правління одночасно з розбудовою ранньомодерної держави почався рух у напрямку створення регулярної армії.
Насамперед у цьому контексті слід згадати створення артилерії. До часів Богдана Хмельницького козаки не мали виокремлених арсеналів, оскільки кількість артилерійського озброєння була незначною. Запорожці мали гармати невеликих калібрів, які можна було встановити на чайки чи вози.
Натомість за часів Богдана Хмельницького у козацькому війську починають застосовувати гармати великих калібрів — як у якості польової артилерії, так і при обороні чи облозі фортець. З огляду на це було створено новий артилерійський арсенал, який сягав кількох сотень гармат, переважно захоплених у ворога в якості трофеїв.
Частину гармат виготовляли та відновлювали самі козаки. Насамперед йшлося про артилерійські стволи, які розривало вибухом. Їх відновлювали і повертали на озброєння до козацької артилерії.
Також за часів Богдана Хмельницького почалося створення козацької кінноти. Існує стереотип, що козаки це насамперед кавалеристи, однак це пізнє уявлення. Воно сформоване почасти під впливом Речі Посполитої, де справді існувала «язда козацька» — легке кінне військо, яке використовувалася для розвідки, рейдів та раптових ударів.
Насправді ж козаки — як запорожці, так і реєстровці, були насамперед піхотинцями. З огляду на це за Богдана Хмельницького починається розбудова української кінноти. Спочатку, до 1654 року, проблему нестачі у козаків кавалерії вирішували за рахунок союзу з Кримським Ханатом.
Після 1654 року кримці мали поступитися місцем московитам і це військове поєднання через політичні обставини було далеко не таким вдалим, як союз із Кримським Ханатом. Тому Богдан Хмельницький мусив почати створювати власну кінноту. Попри те, що це відбувалося повільно і не без підводних каменів, процес стартував саме за гетьманства Богдана Хмельницького.
Слід зауважити, що порівняння Богдана Хмельницького з Міністром оборони більш умовне, ніж із Президентом та Верховним Головнокомандувачем, адже гетьман, делегував повноваження щодо реформування війська генеральному обозному і генеральному осавулові. Саме ці посадовці безпосередньо займалися артилерією та озброєнням.
Тож із Міністром оборони доцільніше порівнювати саме їх. Також генерального обозного можна, до певної міри, порівнювати також із начальником Генерального штабу. Утім, вдаючись до подібних порівнянь, слід розуміти, що сучасна армійська структура усталилась уже після появи масових армій у середині — другій половині ХІХ століття.
