Будівельні матеріали м.Ніжин
Новини Чернігова

Три двійні і дві трійні – всі здорові. Лікарі чернігівського полового з початку війни жили на роботі

Три двійні і дві трійні – всі здорові. Лікарі чернігівського полового з початку війни жили на роботі

Одразу після зняття облоги міста чернігівський пологовий будинок почав приймати пацієнток у стаціонар і до гінекологічного відділення. А пологи тут приймали навіть під час найбільших обстрілів. У бомбосховищах.

Вдень п’ятого квітня в усьому місті знову не було світла. Ведуться відновлювальні роботи, чернігівці все розуміють. Головне, що ворог не бомбить, а це – потерпим.

В жіночій консультації на третьому поверсі пологового будинку незвично немає черг. Медсестрам у реєстратурі колеги принесли кип’ятку в термосі. Зараз у місті працює тільки ця консультація; друга, що на вулиці Пирогова, в іншому кінці Чернігова, — розбита. Тим, хто був там прописаний, тут по паспорту видають тимчасову картку. УЗІ теж роблять, безкоштовно, якщо є електрика.

Народжували в бомбосховищі

— Звичайно, працюємо. Сьогодні зранку були пологи, вночі жінка народила. Життя продовжується, — 58-річного Василя Гусака, генерального директора КНП «Пологовий будинок» я зустріла в коридорі. Він без звичного білого халата і медичної шапочки. В кабінеті на четвертому поверсі зараз його застати непросто. Василь Іванович зайнятий вирішенням нагальних робочих та господарських питань на перших поверхах.

— Я тут живу з 24-го лютого, — каже головлікар. — Ночую в кабінеті внизу. Зрідка їжджу показатися додому (будинок лікаря на околиці Чернігова, — авт.). І начмед, Галина Леонтіївна (Леник) теж вже місяць з пологового не виїжджає.

Зараз жінки у цьому пологовому народжують тільки на першому поверсі (до війни пологи приймали ще й на п’ятому).

В той період, коли сильно обстрілювали, пологи приймали у бомбосховищі. Туди перебралися одразу, як тільки в будівлі повилітали вікна.

— Снаряд влучив он там, під стіною, у двох метрах від вікон першого поверху залишилась лунка, – показує наш співрозмовник.

Розбиті вікна поки що позакривали пінопластом. Холод не пропускає, а світло проходить — головлікар постукав по білій пінопластовій шибці у своєму кабінеті.

— У бомбосховищі тоді прийняли десь 20 пологів, — посміхється Василь Іванович. — Було три двійні і дві трійні. З двох троєн — п’ять дівчат і один хлопчик. Всі дітки хороші, здорові. А всього з початку війни і по сьогодні у нас — 137 пологів. 70 дівчат і 67 хлопців. Це небагато, зазвичай у нас 250 за місяць. Багато з тих, хто збирався народжувати, виїхали. З області до нас ще не доїжджають, тільки вчора міст відкрили. Зараз на першому поверсі п’ять чи шість породіль.

— Не померзли?

— Тепло. І світло там було, все, що треба. Внизу генератор працює. Запас води в бомбосховищі є, велика ємність, тонни три, постійно поновлюється. Місто давало нам водовозку, велику машину. КП «Чернігівводоканал» привозив. Дівчата наші відрами носили.

Взагалі-то електропостачання є вже другий день, і вода на першому поверсі з’явилася. Нас попередили, що вдень сьогодні електрики не буде, а ввечері світло знов мають дати (і не обманули! — авт.)

— Персоналу багато залишилося на роботі?

— Зараз 120 чоловік. Всього в нас працює 400 людей. З розбитої консультації на вулиці Пирогова працівники перейшли сюди. Ту будівлю зруйнували ще 15 березня. Консультація працювала, жінки саме на прийомі були, коли почали бомбити. З людей ніхто не постраждав, ні медики, ні відвідувачі. Всі живі, — стукає по дерев’яній стільниці лікар. — Наробили вони біди нам…

На початку квітня в пологовому будинку вже запрацювала гінекологія, відділення на третьому поверсі. Працює поки один завідувач, Олександр Скрипка, і медсестри. Назавтра дві хворі лягають на стаціонар.

— Днів десять пологовий будинок ходуном ходив. Та страшне… — пригадує обстріли Василь Гусак. — Я найбільше боявся, щоб не впала бомба така, як на готель «Україна». Тоді б «капут» нам був. У пологовому жили 150 чернігівців

В підвалі під будівлею пологового ховалися і жителі з сусідніх з лікарнею вулиць. Це інше приміщення, не там, де народжували жінки.

— Люди шукали порятунку від обстрілів і отримали тут прихисток, — розказує головлікар. — В пологовому жили тоді десь 150 людей. Медиків в тому числі чоловік 30, більшість з них тут ночували, бо такі обстріли, що не було можливості додому ходити. Ми всіх, хто тут жив, і з вулиці, і співробітників, і породіль звичайно, двічі на день годували. Готували на польовій кухні, бо світла не було. Харчувалися всі завдяки волонтерам, які нам привозили багато продуктів. Я звертався з проханням, люди відгукувались. І в такі критичні часи, під час обстрілів, допомагали нашому закладу функціонувати. Дуже вдячний їм всім. Такі хороші люди у нас, я навіть не думав…. Готовий вклонитися їм за цю допомогу.

Потім тих, хто в підвалі ховався, поменшало. Вже третій день не стріляють, і вчора сказав, щоб усі розходилися по домам. Немає куди повертатись з роботи.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чернігівський медичний центр сучасної онкології відновлює роботу

А чотири сім’ї моїх співробітників залишились, у них вже немає домівок. Хто з Новоселівки, хто з Киїнки. Їх будинки повністю розбиті. А куди людей дівати? Поселив тут, у палатах, на другому поверсі в гінекології.

— Доброго здоров’я. Ми з Полтавщини, привезли вам продукти, памперси для немовлят. Куди нам все це? — заходить міцний чоловік у камуфляжі. Василь Іванович іде приймати волонтерськи вантаж.

«Всі з підвалу пішли додому, а мені йти нікуди…»

— Надюша, ти? Я у Василя Івановича питала, дозволив. Приїжджайте, будете жить у нас, — говорить по мобільному в своєму кабінеті головна медсестра Надія Корма. — Коли випустять вас, тоді і приїжджайте.

— Це наша санітарка, вона зараз в Куликівському районі. І поки там не розмінують, людей стараються не випускати, — пояснює Надія Миколаївна. — В Чернігові живе в гуртожитку на вулиці 1 Травня. Там електроплити, зараз вогнищі їсти готують. А чоловіка щойно прооперували, йому і на поверх важко підніматися.

Старша операційна медсестра, 56-річна Олена Бутко, також живе на роботі. Вона прийшла сюди працювати ще зовсім молодою, спочатку у відділення на Пирогова. Олена Анатоліївна родом з Ічнянського району, жила в Новоселівці, це передмістя Чернігова з боку Мени, Седнєва. У неї є фото, як горить її будинок. Сумка з документами залишилась в квартирі. Лише паспорт жінка тримала при собі.

— 11 березня бомбили нас з російського літака. Прилетіло прямо у будинок. Ми з сім’єю жили в двоповерховій будівлі колишнього гуртожитку. Приватизували квартиру… Ми проживали там вчотирьох: дочка, дев’ятирічний внук, зять і я. Будинок зруйнований повністю весь. Зять позавчора їздив, казав, не зміг навіть зрозуміти, де там наше житло було. Вдома тоді була я одна. Зять служить в поліції, як поїхав 24 лютого, то днює і ночує на роботі. Дочка з внуком виїхали до сестри. А всього в будинку проживало 25 сімей. На той момент люди були в підвалі і всі залишилися живі. Я приїхала сюди, на свою роботу, в пологовий будинок. Дякуючи Василю Івановичу, Галині Леонтіївні, тут зараз і працюю, і живу. На другому поверсі — цілий однокімнатний номер, — посміхається, — і я там сама. Коли є світло, можна включати обігрівач. Годують двічі на день. Розносять по палатам або ми приносимо їжу собі туди, де живемо чи працюємо. Спасибі головному лікарю.

Вчора, коли сказали, що загрози життю немає, всім можна йти додому, і люди з підвалу почали розходитися, я розплакалася… Дуже важко було усвідомити що йти мені нікуди. Ми, кілька сімей, залишилися тут.

На другому поверсі пологового живуть чотири сім’ї, що залишилися без житла. Є мама з восьмирічною донькою. Ще сім’я з Олександрівки: чоловік, дружина і син. Снаряд влучив у їх будинок теж. Всі вони — співробітники закладу. Крім Олени Анатоліївни, ще одна старша дитяча медична сестра, столяр і сторож.

— А куди вони підуть потім, коли пологовий запрацює у звичному режимі?

— Будемо бачити. Будемо просити у влади, писати листи, — розводить руками головлікар.

Медики повертаються

В кабінет на першому поверсі зайшли дві жінки, в пальто, з сумками.

— Доброго дня. З’їжджаємося, Василь Іванович.

—Добре, приступайте до роботи.

Василь Гусак обговорив зі співробітницями деякі деталі, поцікавився, де були.

— Це наші співробітники добираються. Місяць сиділи в селах в окупації, не могли потрапити на роботу. А тепер починають повертатися. Багато таких у нас.

— Кажуть, ви звільнили тих, хто не ходив на роботу?

— Неправда, нікого не звільнив. З 1 квітня призупинені трудові договори з усіма, хто не ходить на роботу. Якщо вони приїдуть і покажуть документи, що працювали на державу, в госпіталях, воювали на фронті або хворіли, договір буде поновлено. Або були в окупації, це теж причина. Я нікого не вигнав, тільки призупинив наказом. Якщо людини вчора не було, а сьогодні вийшла, вона вже на роботі. Може, за тиждень всі повиходять.

З початку війни з пологового будинку звільнилися тільки троє співробітників. Медсестра дитячої реанімації (виїхала до Німеччини до родичів). Старша медсестра, давно збиралася залишити роботу, по хворобі. І лікар-гінеколог, він поїхав до батьків у Луцьк.

Без партнерських пологів і квітів

— Під час війни мобілізувалися не тільки медпрацівники, а й пацієнтки, – каже 54-річна Галина Ленік, заступниця головного лікаря з медичних питань.- Народжували без ускладнень. Тільки один був випадок, сьомого березня, у бомбосховищі народжувала жінка, з передлежанням плаценти. Для нас, лікарів, це нескладна патологія, але була велика кровотеча. Ми справились: анестезіологи на місці, акушери-гінекологи, неонатологи, кров замовлена. Відчувається, що лікарка пишається своєю командою. Каже, що працювали злагоджено, з мамою і дитиною все добре.

Під час бойових дій народжували тільки в бомбосховищі. Там окрема кімната для пологів, окремо операційна. І ще велика загальна кімната, де перебували жінки до і після пологів з немовлятами, і персонал, які за ними доглядають. Виписували через одну – дві доби.

З початку війни зробили 30 кесаревих розтинів. У палаті інтенсивної терапії на першому поверсі пролікували 21 дитину. В основному народжували чернігівські жінки. І трошки з ближніх сіл, з не окупованих територій. На початку війни було вісім-десять, зараз — одні-двоє пологів на добу.

Зараз пологовий будинок працює у звичайному режимі. Бригади забезпечені. І під час обстрілів також було кому приймати пологи.

— Партнерські пологи були у підвалі?

— Ні. Чоловіки чекали окремо, також у підвалі. І квітів, урочистих виписок, зрозуміло, теж не було.

А восьмого березня нам волонтери привезли і подарували дуже гарні тюльпани, багато букетів.

Ми з самого початку вірили в перемогу і продовжуємо вірити. Чекаємо всіх жінок на пологи в нашому закладі.

Польова кухня

У підвалі все ще стоять лікарняні ліжка з матрацами. На них і спали люди з прилеглих вулиць, які приходили сюди ховатися від обстрілів. Підвал просторий, чистий і сухий.

— Перші дні люди такі налякані були, що не було місця, просто сиділи на ліжках, – каже Галина Ленік, коли ми проходимо спорожнілим підвалом. — Чужі потроху порозходились. Ліжка ми поки ще лишили.

— Туалет у дворі також зробили, вигрібну яму викопали, за два дні зробили. І всі 100 – 150 чоловік, хто тут жив, ходили надвір. А в бомбосховищі, де народжували, є свій туалет. Викачується лікарняними насосами, дизелем, зливається в каналізацію. Працює примусова вентиляція.

Вже третій день, як воду дали, туалети і на поверхах запрацювали.

Далі по коридору в господарському секторі відчувається запах багаття. Це в харчоблоці сьогодні знов працює польова кухня, бо немає електрики. Кухня з електроплитами простоює.

— Сьогодні вітер, трохи надуло. Зазвичай у нас диму не відчувається, — проводить на кухню дієт-сестра Олена Іваненко.

В наступному кухонному приміщенні працюють дві пічки-буржуйки. На одній у великій каструлі вариться м’ясо, на другій кипить вода. Саме готують обід кухарі: 35-річна Інна Леоненко і 35-річна Ірина Кот.

— Сьогодні буде розсольник, — підкидає в пічку дровець Інна. — Частково встигли зварити на плитах, поки світло було.

Ірина в пологовому недавно, до цього Інна заправляла на кухні сама.

— Не одна, — поправляє Інна. — В нас кухонна ще є.

Штатна кухонна помічниця, 48-річна Ірина Полегешко чистить овочі.

— І були в мене ще помічники, які у пологовому ховалися від снарядів, – додає вона.

У тривожні часи обстрілів Інні допомагали нагодувати півтори сотні людей її рідні. Адже літні батьки та 14-річна донька Майя також там жили у підвалі пологового будинку. Всі разом чистили картоплю, овочі, тягали відра з водою, мили посуд.

— Важко було?

— Всяко, — зітхає Олена Іваненко. — Без електрики, без води. Буржуйка, дрова…

Дієтсестра – теж постійна жителька пологового. В її квартирі на Бобровиці немає світла, газу, вікон. Мікрорайон дуже постраждав від російських обстрілів, будинок розбитий. Обстріли стихли, а додому Олена Іванівна повернутися поки що не може. Ночує в підвалі.

Отримуйте оперативні новини Чернігівщини – підписуйтеся на наш Telegram-канал – https://t.me/CheLineTv

12.04.2022
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Магазин Автозапчастин м.Ніжин