Будівельні матеріали м.Ніжин
Місто і регіон

“Тепер Україна — наша рідна земля”. Як живе громада ассирійців у Ніжині


У Ніжині на Чернігівщині проживає приблизно сотня ассирійців – їхні предки переселилися
сюди з території Туреччини ще з часи російсько-турецької війни. А власну країну – Ассирію –
цей народ втратив ще 26 століть тому, зазначає  Анна Балакир у матеріалі expres.online

Приїхавши до Ніжина, передусім іду в місцевий торговий комплекс. Тут працює 71-річний
Борис Іонанов, справжній ассирієць Борис Михайлович раніше викладав електротехніку в Ніжинському технічному училищі, а
останні вісім років торгує. Сьогодні в нього – перший день після відпустки. “Книжку писав,
сидів над паперами”, – пояснює чоловік.

Раніше чоловік уклав тематичний ассирійсько – російський словник, став упорядником збірки
“Ассирійські народні казки”. Уже два роки працює над збіркою казок у перекладі на
російську, бо нею спілкуються 9576 місцевих ассирійців. На російській виріс і Борис
Михайлович. Але українською володіє вільно, нею говорить зі мною.

Ассирійська належить до семітських мов, як і мова арабів та євреїв. Я її чув від бабів, дідів.
Уже з батьками говорив нею не так багато. А зараз молодь ассирійську майже не вживає,
хоча розуміє”, – каже Борис Михайлович.

Дід Бориса Іонанова приїхав до Ніжина в 1915 році

Наш народ проживав на територіях сучасних Туреччини, Ірану та Іраку. Християни серед
мусульман. Тому в російсько-турецькій війні ми виступили на боці Російської імперії. За
участь у війні Микола ІІ дозволив нам розселитися по імперії. В Україні, крім Ніжина, багато
осіло в Прилуках, Києві”, – каже пан Борис.

“НА НАШИХ ВЕСІЛЛЯХ НЕ КРИЧАТЬ “ГІРКО”

Борис Іонанов знайомить мене з З5-річною Мариною Арвахі – ассирійкою, як ‘її чоловік. У
родині Марини стараються берегти традиції. Свій шлюб вона з чоловіком організувала з
дотриманням ассирійських звичаїв.

Але ми й на рушник ставали, все ж в Україні живемо, – каже жінка. – До речі, у нас не
кричать гірко”. Наречена весь час сидить. Може встати лише тоді, коли оголошують
традиційний танець молодого й молодої та танець “сім кіл”. Під час останнього гості
танцюють сім кіл, а в руках тримають свічку як оберіг.

Хто став у коло, не може з нього вийти. Саме коло ведуть неодружені хлопці”.

ДОЛМА В ЛИСТІ МАТИ-Й-МАЧУХИ

Мої нові знайомі розповідають про національну кухню. Приміром, на Різдво вони готують
гарису – пшеничну кашу з м’ясом. Її варять 12 годин. “І майже весь час треба помішувати
страву, щоб не підгоріла”, – каже пан Борис.

До традиційних страв належить і долма в листі мати-й-мачухи. Начинка –як на голубці. До
долми роблять підливу на молочній заквасці з часником.

Анна великі свята ассирійці збираються разом та забивають барана. “Був тут один майстер
спорту з боксу, то він підставляв посудину під тушу й пив гарячу кров. Вірив, що це додасть
сили, – каже Борис Михайлович. – Із барана ми готуємо суп, а ще смажимо м’ясо на вертелі
просто у дворі, ставимо на стіл горілку, їмо, п’ємо й танцюємо”

ІКОНА НА ПОЧЕСНОМУ МІСЦІ

Йду до храму Іоана Богослова, яким опікується громада. Церква XVII століття зовні –
занедбана, але атмосферна. Її настоятель, отець Олег Расковалов, – ассирієць по матері.

Ми давно боролися, щоб нам дали якийсь храм у Ніжині. 2019 року отримали цей. Раніше тут
був архів, – розповідає 55-річний отець Олег. – “Отче наш” ми читаємо мовою Ісуса Христа –
арамейською (ассирійську мову вважають діалектом. – Авт.). Почесне місце у храмі займає
ікона Пресвятої Богородиці Ассирійської Її нам подарувала співачка Ніна Матвієнко. У
нашому храмі служить її син – отець Януарій”.

Ікону нам подарувала співачка Ніна Матвієнко.
У нашому храмі служить її син – отець Януарій”.

Отець Олег щасливий, що тепер ассирійці мають де зібратися на службу. Непокоїть його лиш
одне – ассирійська молодь, як і загалом українська, не прагне ходити до церкви

ВТРАЧЕНЕ МІСЦЕ НА ПЛАНЕТІ

Нині у світі налічується приблизно три мільйони ассирійців. Найбільше — в Ірані, США та Сирії
В Україні їх зо три тисячі. Лідери громад ассирійців у різних країнах заявляють, що хочуть
мати свою автономію. Зокрема, такі заяви лунають від громад на півночі Ірану, в Туреччині,
Іраку.

“Звісно ж, хотілося б мати своє місце на планеті, — сумно
усміхається пан Борис. – Але так просто землі ніхто не віддає.

А до України звикли – тож тепер саме
тут наша рідна земля“. 

Читайте останні новини України та світу на каналі  в Telegram

Джерело: mynizhyn.com
2021-01-17 09:24:03