Україна і світ

Смерть Путіна, зустріч з кримчанкою за кордоном та повернення до Києва: інтерв’ю Ксенії Мішиної

Будівельні матеріали м.Ніжин

Відома українська актриса та блогер Ксенія Мішина поділилася подробицями проекту, через який вона поїхала до Бельгії під час війни. Також вона розповіла про психологічні прийоми, які їй допомагають справлятися з переживаннями у цей скрутний час.

Про це все Ксенія Мішина розповіла в інтерв’ю програми Вікна-новини.


– Ксеніє, де ви зараз і де були усі місяці війни? Як пережили воєнні часи з сином?

– Зараз я в Бельгії, виїхала до Бельгії для роботи в проекті. Він був запланований вже давно. Як ми з сином це переживали? Я думаю, як і всі переживали: дуже важко, незрозуміло, що відбувається. Якось намагалася зберегти собі і своєму сину психологічне і фізичне здоров’я.

– У своєму Інстаграмі ви писали, що працювали з психологом. Які поради витримки у складних життєвих ситуаціях з власного досвіду можете дати іншим?

– Якщо це стосується дітей, головний момент, який кожна мама повинна усвідомлювати – це те, що дитині потрібно говорити правду. Але м’яко, зрозуміло для дітей, їхньою мовою, скажімо так.

Головна порада – треба дозволяти собі переживати усі стани своєї психіки, не треба тікати від них, треба все це проживати собі. Але ніколи не забуваємо, що такі моменти, як злість, агресія, ненависть – вони руйнують тебе.

Дуже важко було ці місяці вести інформаційну війну. Кожен українець повинен був чітко показати свою позицію. Було дуже важко не виходити за рамки якоїсь моральності, відчуваючи злість і ненависть до ворога. Я розуміла, що мене це з’їдає, я, окрім поліпшення свого психологічного стану, нічого не можу зробити. Змінити цю ситуацію, припинити цю війну особисто я не можу.

– У соцмережах ви закликаєте підписників шукати радість в сучасних реаліях. Як вам особисто це вдається?

– Я працювала над почуттям провини, коли ти вижив і тобі треба жити і відновлювати хоч якось своє життя. Цей момент доволі складний, але я ухвалила рішення продовжувати жити, вставати з колін.

Я даю особисті інтерв’ю, про особистий досвід, як я це бачу. Я не знаю, що таке втратити рідну людину, не знаю, як це – сидіти у підвалах протягом місяців, не маючи їжі та води. Я насправді не усвідомлюю відчуття тих жінок, які зараз вимушені думати: що робити, як виїхати з гарячої точки, як захистити себе і свою дитину. Ми всі не знаємо, що буде далі: коли закінчиться ця війна, як це буде. Але життя триває, і я вірю в те, що воно підготувало для нас щось дуже круте.

Чому якийсь дурний мудак взяв і зіпсував все наше життя? Я думаю, що всі пазли якось в одну єдину картинку складуться і ми будемо розуміти все згодом. Я нещодавно писала в Інстаграмі пост про те, що зараз взагалі з’явилося інше бачення на історію, наші пам’ятки, нашу культуру.

Скільки воєн, несправедливості та трагедій відбулося практично в усіх країнах світу перед тим, як вони стали вільними, незалежними, успішними. Мені здається, це процес нашого життя: для того, щоб ти став кращим, ти повинен пройти трансформацію. А трансформація це завжди складно.

– Багато лідерів думок намагалися достукатися до російських колег під час війни, аби ті перестали мовчати. У вас були такі спроби?

– Я взагалі думаю, що ми просто увімкнулися в цю інформаційну війну усі. Всі українці відкрили свої бойові канали та почали захищати Україну. Ми це робили через соціальні мережі, зверталися до росіян, просили їх зупинити війну. Ми так робили, тому що не знали, які вони.

Ми, українці, ми вільний народ, ми можемо говорити, що думаємо. Я писала російським акторам, яких я особисто знаю, але ні один із них мені не відповів. Ми зробили плашку для сторіс, щоб відмічати російських акторів і щоб вони бачили це. Але ніхто не відгукнувся. Це не мало ніякого сенсу. Коли ти боїшся жити, існувати у своїй країні, так і буде. Я сама з Криму і маю досі подруг, які живуть там. Вони так і кажуть: ми боїмося щось писати та говорити.

– Ви досить однозначно висловлювалися про тих росіян, які не вбачають провини Росії у війні. Казали, що їм варто побувати у Маріуполі хоч раз. Чи вірите ви, що ті росіяни, які визнають провину, можуть бути хорошими і дружніми до нас?

Я взагалі вірю у все: і таке може бути. Але зараз у цьому розбиратися немає сенсу. Коли все закінчиться, коли всі винуватці будуть покарані, потім ми вже будемо розбиратися й усвідомлювати, що такі люди, можливо, були. Але їх точно невелика кількість, якщо вони є. Зараз дуже складно відповісти тим росіянам, які нібито співчувають, словом Дякую. Але я вірю в усе, що може відбуватися на цій планеті. Тому, вірю, що є ті, хто не підтримує цю війну і готовий дієво боротися проти неї.

– Чи вам доводилося закордоном стикатися із самими росіянами? Як вони реагують на українців?

– Я не стикалася з росіянами закордоном. Я стикалася з українцями, фотографувалися, обіймалися, підтримували одне одного. Була лише одна жінка, яку я зустріла, коли жила в готелі. І вона почала розмовляти до мене російською, я спитала, звідки вона. І вона так промовчала спершу, а потім сказала: Можна я не буду говорити? Але потім таки зізналася, що вона з Криму. Тобто, навіть людина з Криму вже розуміє, що вона ворог. Я сказала їй, що я теж з Криму.

Хочеться, щоб всі ми навчилися бути більш усвідомленими, добрими, починати вже якось справлятися з цією ненавистю, розуміти момент прийняття. Це буде зовсім інша воля до перемоги. Коли ми злі, агресивні, не знаю, чи можливо так взагалі чогось досягти. Але щодо бажання смерті Путіну – це інше. В нас всередині це вже просто не змінити, доки він не помре, всі будуть цього бажати.

– Яким саме проєктом ви зараз займаєтесь в Бельгії?

– Цей проект ми вже знімали три роки тому, і почали робити другу частину. Проект був запланований ще до війни. Але деякі артисти не поїхали в Бельгію, бо йде мобілізація, але дівчата поїхали. Це така кримінальна історія, бойовик. Це абсолютно не таке, як Кріпосна. Це сучасний кримінал, я там граю дівчину поганого хлопця.

Я взагалі вважаю, що відновлення роботи над кіно зараз – це чудово. Я дуже цього чекаю. Я закінчую з цим проєктом, повертаюся до Києва і сподіваюся, що ми будемо щось знімати. Треба відновлюватись, оживати, це потрібно нашій країні та нашим людям.

Нещодавно ми фантазували з режисером, з яким ми знімали Клятву лікаря, про те, як би круто було написати в цих умовах, в яких зараз наша країна, сценарій до нової частини. Це була би бомба-пушка-ракета! Ми могли би потрапити кудись на міжнародний ринок з цим, показати світові правду про те, в яких умовах зараз працюють наші лікарі і що тут відбувається. Це, звісно, був би художній проєкт, але заснований на реальних подіях. Це було би дуже цікаво іншим країнам.

– Які плани маєте по поверненню додому?

– Мені здається, що коли ми з сином зайдемо до нашого дому в Києві, ми просто ляжемо на наші ліжка, будемо насолоджуватися моментом, потім я буду прибирати, наводити чистоту і створювати затишок. Куплю нові квіти, бо старі горщики ніхто не поливав, думаю, вони загинули вже. Я обов’язково повернуся, бо я так і планувала: попрацювати і одразу додому.

Я вже думала над тим, як я по-новому буду дивитися на Київ, як боляче буде бачити зруйновані будівлі. Я обов’язково хочу поїхати до Бучі, Ірпеня, Бородянки. Я повинна це зробити, побувати там, віддати належну шану тим людям, які загинули там, захищаючи рідну землю.


Смерть Путіна, зустріч з кримчанкою за кордоном та повернення до Києва: інтерв’ю Ксенії Мішиної
Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-28 21:05:51

Магазин Автозапчастин м.Ніжин