Будівельні матеріали м.Ніжин Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Шість уроків Талібану для України: чого ситуація в Афганістані має нас навчити

Перемога Талібану в Афганістані є знаковою одразу в декількох сенсах, які важливо розуміти в Україні. Якщо ми, врешті-решт, хочемо побудувати успішну державу.

Перше

Таліби зробили ставку на власну організацію, а не на віру в зовнішню допомогу. Ця організація була заснована на вірі, яку сповідує більшість населення Афганістану.

Подобається це комусь чи ні, але населення Афганістану в основній масі поділяє цінності Талібану. Саме висока мотиваційна складова, помножена на організацію, яка готова йти до кінця заради своїх цілей, незважаючи на втрати і величезну матеріальну перевагу опонентів, привели талібів до приголомшливої перемоги через 20 років після швидкого розгрому в 2001 році.

Друге

Таліби зробили висновки зі своєї швидкої поразки в 2001 році і усвідомили, що важливо розуміти зовнішній контекст і бути зрозумілими для зовнішніх гравців. 

Тому протягом останніх років вони вели переговори з усіма ключовими гравцями, які мають інтереси в Афганістані та регіоні. Вкрай наївно думати, що влада звалилася талібам просто так. Вони не просто воювали 20 років з американцями та їхніми ставлениками в Афганістані, вони готували міжнародне підґрунтя  своєї перемоги. 

В Україні багато хто вважає талібів варварами, але в своїй оцінці міжнародної ситуації та вибудовуванні необхідних відносин із ключовими гравцями, вони здаються набагато адекватнішими за нинішню українську владу та її “попередників”. По суті, вони зуміли вибудувати відносини і зі США, і з Китаєм, і з Росією, і з гравцями нижчого рівня, а також зуміли переконати їх у своїй здатності домовлятися.

Третє

Колапс упродовж місяця проамериканської афганської держави на чолі з Ашрафом Гані, що залишився без силової підтримки США, добре ілюструє просту думку, що США (і будь-який інший гравець такого рівня) не будуть тягнути за вас лямку і зіллють, якщо будуть на те обставини. 

Сотні тисяч афганців, які працювали із західними урядами, тепер опинилися в смертельній небезпеці. Утім, такі трагедії вже бачили в Сайгоні, коли США залишали південний В’єтнам, або нещодавно в Іраку. Так само вчинив СРСР із режимом Мохаммада Наджибули. 

Для України це зловісний знак можливого недалекого майбутнього, якщо ми і далі будемо, відкривши роти, сподіватися, що Захід все вирішить. Ставку потрібно робити на свої армію, флот, економіку та мізки. Тоді можна вистояти і розвинутися. А колоніалізм в будь-яких формах до процвітання нас не приведе.

Четверте

У цій похмурій історії з Афганістаном є ще один дуже важливий момент, який дуже показовий для України, хоча навряд чи в чомусь переконає наших інфантилів. 

Афганістан має статус основного союзника США поза НАТО. З 2012 року. У 1996 році основні союзники США поза НАТО отримали додаткові військові і фінансові вигоди, коли в 22-й параграф (зовнішньоекономічні зв’язки) Кодексу США було додано розділ 2321k (також відомий як розділ 517 закону США “Про іноземну допомогу”: його перша редакція набула чинності ще в 1961 році); крім цього вони були звільнені від обмежень, що накладаються “Актом про експортний контроль над озброєннями”.

Президент США тепер може призначити державу основним союзником протягом 30 днів після повідомлення з боку Конгресу. Коротко кажучи, цього статусу Україна домагається з 2014 року, але досі не отримала. У нас багато хто сподівається, що якщо Україна отримає такий статус, то США впишуться і будуть нас рятувати від Путіна, не шкодуючи живота свого. 

– Однак трагедія Афганістану засвідчує, що якщо союзник не готовий за себе боротися, то американці особливо паритися не будуть.

Інший і протилежний приклад – Ізраїль. Ізраїль проявляє крайню завзятість у захисті своїх інтересів, і США надають йому значну підтримку.

П’яте

Звинувачення Джо Байдена в тому, що він мало не злив американські інтереси, смішні хоча б з тієї простої причини, що американські інтереси змінилися. Тому Байден йде в тій самій логіці, що й Дональд Трамп, – оптимізує витрати зовнішньої політики для США. 

Популізм тут ні до чого. США просто більше не можуть нести цей імперський тягар. Як до них Британія. Як до Британії Нідерланди. Як до Нідерландів Іспанія. Як Росія в 1917 і 1991 роках. Як Османська імперія в 1918-му. Рано чи пізно будь-яка імперія досягає своєї межі і починає сипатися. Або переформатовується. США саме в цьому стані сьогодні. Тому прізвище президента США тут взагалі ролі не грає. 

Він не може вийти за рамки коридору об’єктивних можливостей. Багато дурників у Києві цього не розуміють. Тому продовжують вимагати від США того, що вони могли дати в 90-ті роки минулого століття, але вже не можуть дати зараз. Крах американської політики в Афганістані вкотре це засвідчив. 

Це відображає процес радикальної перебудови світу, що тільки набирає обертів. І Україні потрібно усвідомити, що орієнтація на світовий порядок зразка 1945 року вже просто небезпечна. Бо він розсипається з кожним роком дедалі більше.

Шосте

Однак просто зараз, на наших очах народжується новий “кримський міст”. Пам’ятайте, коли у нас волали, що кримський міст не побудують? Наші інфантили у світлі захоплення Афганістану талібами проштовхують думку, що американці, спустивши в трубу $1-2 трлн на побудову демократії в Афганістані, тепер роблять хитрий хід і йдуть звідти, щоб перекинути всі проблеми на Китай і Росію. Які тепер, мовляв, будуть нести серйозні витрати, які несли американці. А ще таліби рвонуть у Центральну Азію, і це створить такий тиск, що Росія по вуха загрузне в новій війні в Центральній Азії.

Почнемо з того, що Китай ніякої демократії в Афганістані будувати наміру не має. Йому потрібні кобальт, мідь, олово, золото та інші ресурси Афганістану. Плюс гарантії, що таліби не допомагатимуть уйгурам. Останні місяці глава МЗС Китаю не вилазив з ЦА. І все свідчить, що Китай має угоду з Талібаном. 

Пекін вже заявив, що готовий інвестувати мільярди доларів у видобуток копалин. І в обмін напевно готовий будувати інфраструктуру. Чи вигідно буде це Талібану? Звичайно. Їм необхідно стабілізувати економічну систему. Китай – це шанс. Тим паче, що західні країни вже заявили, що припиняють фінансову підтримку Афганістану. Крім того, Пакистан (через який в Афганістан йде багато товарів) також залежить від Китаю. 

Пакистан, звісно, не маріонетка Китаю, як багато хто думає в Україні. Однак у нього реально серйозне партнерство з Пекіном, яке посилюється суперечностями між Китаєм та Індією. До речі, на Афганістан Китай дивиться в логіці цього протистояння. Тому Талібану немає сенсу втягуватися в конфлікт із КНР. Можна прогнозувати, що Китай і Пакистан визнають режим талібів одними з перших.

Це означає, що Китай отримує додаткові важелі впливу на країни Центральної Азії. Бо дестабілізація регіону шкодитиме інтересам Китаю в Казахстані, Киргизії, Туркменістані й Таджикистані. Китай інвестував туди доволі багато грошей, щоб турбуватися про збереження інвестицій.

Друге, загроза вторгнення (а таліби поки що робили все, щоб зняти у країн ЦА ці побоювання) автоматично змусить країни регіону притулитися до Росії або Китаю. Або до обох. Таким чином загроза від талібів відкриває для Росії можливості зміцнення позицій в регіоні, а не ослаблення. І створює додаткові резони для координації політики з Китаєм. Або із Заходом з приводу недопущення посилення Китаю в ЦА. 

Водночас Росія чудово розуміє наслідки проникнення ісламістів у країни Центральної Азії, тому вже зараз активізувала свої зусилля в регіоні. І світські еліти країн Центральної Азії прекрасно усвідомлюють, що в разі проникнення ісламістів за лімес радянського кордону їм загрожує повторення афганського сценарію. Альтернативою може бути тільки та чи інша форма ісламізації, яку очолять самі еліти.

Очевидно, що за Центральну Азію починається новий раунд боротьби, в якій братимуть участь не тільки Росія та Китай, а й Туреччина, Індія, Іран, Пакистан, Велика Британія (яка діє через турків і інших гравців), але можна точно сказати, що надії України, що ця боротьба може послабити Росію настільки, що вона забуде про Україну, не виправдаються. 

– Хоч би що відбувалося в Центральній Азії, про Україну Росія точно не забуде, можете навіть не сумніватися.

Резюме: Сумна історія проамериканського Афганістану не означає, що Україна повинна послати США куди подалі і бігти, задерши хвіст, до Росії або Китаю. Ні. Просто Україні доведеться почати вести дорослу внутрішню та зовнішню політику, яка повинна базуватися на кількох простих істинах. Ось вони:

  1. Ти є тим, що контролюєш.
  2. Ти матимеш те, за що готовий платити. Якщо тобі нема чим платити, то ти нічого й не матимеш. Твої залежності визначають межі твоїх можливостей. Успішна державна політика – це те, що зменшує залежність і збільшує можливості. Це і є один з її базових критеріїв.
  3. Ти повинен передусім робити те, що залежить від тебе, щоб досягти цілей, які тобі важливі. Очікування доброї волі інших у світовій історії найчастіше закінчувалися великими розчаруваннями.
  4. Опора на свій народ важливіша за зовнішню підтримку, тому потрібно робити так, щоб народу було вигідно підтримувати владу.
  5. Зовнішня підтримка буде успішною, якщо вона базуватиметься на спільних інтересах з партнерами. Нерозуміння спільних інтересів призведе до втрати зовнішньої підтримки. Ніхто не намагатиметься зрозуміти твої інтереси більше, ніж ти готовий розуміти чужі.

Це прості істини, але всі українські влади їх уперто ігнорували 30 років. Час вже отямитися. Ще не пізно.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2021-08-16 19:43:05