Будівельні матеріали м.Ніжин
Місто і регіон

Ще одна історія родини із села Велика Дорога: у жінки не витримало серце, коли орки обстріляли подвір’я

Шовкун Микола Олександрович у селі Велика Дорога на Чернігівщині, 30 років пропрацював директором місцевої школи. Пригадує, як за два роки побудували зразковий навчальний заклад. Тоді він молодий, натхненний і окрилений самотужки розробив креслення майбутньої їдальні, та навіть басейну! Бо дуже вже йому хотілося, аби сільські учні займались плаванням. Але тодішня влада через брак коштів, нажаль, не підтримала ініціативу. Проте і без басейну школа, в якій на той час навчалося 350 учнів, славилася на весь район, як зразкова і передова. Разом з дружиною Ніною Василівною, яка все життя пропрацювала вчителькою, вкладали в улюблену школу душу та увесь свій вільний час.

Вікна будинку викладацької родини Шовкунів виходять просто на подвір’я рідної школи. Тому щоранку прокидаючись, подружжя любило спостерігати, як навколо неї вирувало життя. Навіть коли Ніна і Микола вийшли на пенсію, завжди зі свого затишного будиночку споглядали за шкільною дітворою, яка мов у вулику гамірно гасала шкільним подвір’ям. Це завжди було віддушиною і розрадою стареньких.

Але так було до 24 лютого… А далі життя щасливої інтелігентної родини перевернулося з ніг на голову. Одного ранку, замість школярів старенькі побачили у вікно колону танків, яка оточила школу з усіх боків. Біля тисячі брудних російських окупантів оселилися в доглянутій і охайній шкільній будівлі. Окупували всі класи, підвал, нарили на подвір’ї кільканадцятиметрові окопи і почали стріляти по людських хатах.

На початку березня, коли прилетіло в сарай пана Миколи, потрощивши все на подвір’ї, його дружина пані Ніна, схопилася за серце і почала згасати на очах. Тонка душа цієї інтелігентної жінки не змогла витримати жахіть війни. Серце кров’ю обливалося від болю за рідне село, за улюблену школу, за свою країну. Старенька так більше і не піднялася, її серце від болю зупинилося назавжди. Микола Олександрович не тямив себе від розпачу і болю. Село здригалося від вибухів і палало у вогні, подвір’я потрощене і побите снарядами, по дворах ворожа техніка та цілі табуни проклятих орків, які мордують людей, і виносять останнє, нищать і засипають колодязі, аби зовсім лишити селян без води… А в хаті тіло мертвої дружини, яке треба поховати. Згорьований чоловік пішов на ворожий блок пост просити дозволу відвезти тіло дружини на цвинтар. Але рашисти не дозволили. Сказали — вирий на городі яму і закопай. Тоді Микола Олександрович якось роздобув труну, узяв візок і ризикуючи власним життям таки повіз дружину на кладовище в інший кінець села, аби поховати, як годиться.

Після пережитого, діти, хвилюючись за здоров’я батька, якимось дивом змогли вивезти старенького з села. Щойно будинок опустів, орки не гаючи часу, заселилися в нього цілим табором, розставивши по подвір’ю ворожу техніку, позносивши паркан і ворота, перевернувши все в погребі, на подвір’ї та в оселі. Жили тут майже місяць, розповідає господар. Сліди їх брудного перебування видно на кожному кроці — спалені кущі самшиту, розкидана консервація, яка не влізла в горлянку, потрощені вікна, двері та всі меблі у будинку. Микола Олександрович хвилин зо 20 перераховує вкрадене. Окупанти забрали всі костюми колишнього директора школи, всі сорочки та краватки, всі пальта, туфлі, які були дорогі, як пам’ять про колишнє щасливе життя. Та найбільше йому болить те, що не лишилося речей його коханої дружини. Ці покидьки повигрібали з шаф все до нитки.

А коли після звільнення села Микола Олександрович зайшов до рідної школи, ледь втримався на ногах від жаху побаченого. Інтелігентний чоловік навіть не міг підібрати коректні цензурні слова. А згодом пояснив — вони ходили в туалет просто туди, де жили і спали — в шкільні класи, їдальню, спортивну залу. Там же розбили госпіталь і лікували поранених. Скрізь на стінах прикріплені крапельниці, видніються плями крові, валяються використані шприци, та рештки від сух пайків. Селяни і досі вигрібють цей непотріб та зносять в окопи, вириті орками навколо школи. І найбільше бояться, аби цього жахіття не бачили діти, бо як після такого сідати за парти і навчатися мудрості, вихованості і людяності…

Yulia Shkurat

Джерело: uezd.com.ua
2022-04-26 17:56:03

Магазин Автозапчастин м.Ніжин