Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Сама себе питаю, що в нього на душі: інтерв’ю української матері, чий син воює на боці РФ

Багато окупантів прийшли в Україну з війною попри те, що мають родичів у нашій державі.

Матір одного з них проживає на Волині. У 2017 році її син закінчив військове училище в Омську і залишився служити в армії РФ. Востаннє син виходив на зв’язок з мамою в березні, однак не зізнався їй у тому, що воює проти рідної країни у складі військ РФ, за інформацією контррозвідників, на Херсонському напрямку.

Ольга має трьох синів. Дмитро, який нині воює на боці РФ – наймолодший, йому 26 років. Її середній син Петро – у нашому війську.

Сестра Ольги жила в Росії. Після смерті батька Дмитра вона хотіла допомогти сестрі підняти дітей на ноги, тому запропонувала забрати хлопця до себе, щоб він вчився військовій справі, чого той дуже хотів. Дмитро поїхав у Росію у 9-му класі.

– Сестра запропонувала допомогти, бо, мовляв, після закінчення школи він нікуди не вступить. Старший в мене електрик, середній – кухар, а у цього мрія у військове вступити. Сестра моя каже: давай, Діма, я тобі допоможу. Поїдеш до нас, може, там вступиш. Він довго думав, до середини вересня. Але якось прийшов зі школи і каже: мене все дістало – їду. Ну, я стисла зуби і сказала: їдь, сину. Взяла йому білет, а там сестра зустріла. Звичайно, їй радісно, а мені – боляче, – пригадує Ольга.

За словами матері, син вступив у військове училище в Росії у 2013 році, а закінчив його вже після того, як у 2014 році Росія розпочала війну проти України на Сході нашої країни.

– Я ще приїжджала на випускний. Його в Цхінвале направили (Південна Осетія), він там служив два роки чи три. І вона (дружина, – Ред.) поїхала з ним. Жінці ще лишалося два роки вчитися. Вона одразу поїхала до нього на два місяці, а потім закінчила навчання і повністю переїхала. Його направили у Владикавказ, а вже звідти він почав виїжджати в Крим, – говорить жінка.

Ольга пригадує, що востаннє говорила з сином 20 лютого. А 31 березня він їй надіслав голосове повідомлення і сказав: Мамуль, добрый день, у меня все хорошо, как вы? І більш нічого.

– Я писала. Бачу, вони (повідомлення, – Ред.) – непрочитані. Я думала, якщо голосове повідомлення не дійде, то хоч так прочитає. Але бачу, що не прочитав і не переглядав нічого. Я його в Telegram знайшла і 2 квітня надіслала смайлик, але жодної реакції не було.

Ольга сподівалася, що її син все ж у Росії. Вона навіть подумати не могла, що він вже на українській землі:

– Я не могла навіть подумати. Дуже боляче. Я сама себе питаю, що в нього зараз на душі і що в нього зараз у серці. На що його налаштували. Боюся, щоб він сам собі нічого хоч не зробив. Я коли була у нього на випускному, то запитувала, чого він не захотів, щоб його відправили в Ростов-на-Дону. А він каже: мамо, а війна, не дай Бог мене змусять воювати. І йти куди: на Андрія і на Петю. Він сказав, що краще поїде подалі звідси.

Жінка зізнається, що зараз дуже хотіла би запитати свого сина, чи знає він, що відбувається в Україні і як тут страждають люди. Вона боїться, щоб двоє її синів, які зараз воюють по різні боки, не зустрілися на полі бою.

Материнському серцю складно повірити, що син прийшов на рідну землю вбивати українців. Тому вона просить його скласти зброю та не воювати проти мирних і безневинних людей.

– Хочу попросити свого сина, щоб він таки повернувся в рідну Україну, щоб він таки пізнав правду. Бо там, сину, вам говорять неправду. Бо війна не в Росії на російській землі, а війна на українській землі. Це російські війська прийшли сюди. Це їм говорять, що вони прийшли рятувати наших людей, а насправді вбивають наших людей, наш український народ. Сину, якщо ти бачиш і чуєш, прошу тебе, благаю, вернися. Здай зброю і вернися на рідну землю.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-04-20 20:09:14

Магазин Автозапчастин м.Ніжин