Україна і світ

Розірвати коло безкарності: хто і як документує військові злочини РФ в Україні

Будівельні матеріали м.Ніжин

Про документування військових злочинів та безпрецедентний інтерес правозахисників до України журналісти Фактів ICTV поговорили з прессекретарем Amnesty International Україна Катериною Мітєвою.

Amnesty International – це всесвітньо відома міжнародна правозахисна організація. Не залежить ні від одного уряду, релігії або економічних інтересів. Існує з 1961 року, коли британський адвокат Пітер Бененсон обурився, що двох студентів засудили за публічне проголошення тосту За свободу!.

– У який момент ваша організація зрозуміла, що буде братися за документування злочинів Росії в Україні?

– Не було жодних вагань, що Amnesty займатиметься військовими злочинами. У нас почалися розмови про ймовірне вторгнення в кінці жовтня, коли вийшли перші публікації в західній пресі.

Особисто я не могла цього навіть уявити. Припускала, що, можливо, загострення буде в Донецькій і Луганській областях. Це ми вже проходили в 2014 році.

Ближче до грудня ми почали підготовку на рівні фізичної безпеки нашого офісу, у нас були спеціальні сесії, що робити в разі конфлікту, вторгнення, окупації Києва. Була серйозна підготовка, ми розробляли план дій, що ми будемо робити, чи буде релокація і куди.

Тому що правозахисники також з категорії людей, які підпадають під ризик, можуть бути взяті в полон, піддані тортурам або залякуванням, і вже зараз ми в цьому переконалися на тому, що відбувається на тимчасово окупованих територіях. Тобто на початку війни питання українського офісу було суто безпекове.

Треба розуміти структуру нашої організації. Головний офіс Amnesty International – міжнародний секретаріат – розташований в Лондоні. Регіональний офіс займається Східною Європою та Центральною Азією. В межах цього регіонального офісу є локальний національний український офіс. Так побудована вертикаль організації.

Крім того, є Департамент з реагування на кризові ситуації, і це якраз ті фахівці, які займаються конфліктами, катастрофами, війнами. Саме вони документують військові злочини.

Вони приїхали за кілька тижнів від початку повномасштабної агресії. Ми не мали жодних сумнівів, що робота по Україні проводитиметься, тому що вона ведеться щодо більшості міжнародних збройних конфліктів.

Але, звичайно, дослідження це дуже сильно залежить від доступу до гарячих точок, територій, які є зонами бойових дій, або до окупованих територій.

– Яка команда працює над документуванням?

– Специфіка Amnesty полягає в тому, що люди, які мають право документувати військові злочини, порушення прав людини і працюють над дослідженнями, брифінгами, іншими матеріалами, не можуть бути резидентами тієї країни, над якою вони працюють, або країни, залученої в конфлікті (в нашому випадку Росії та Білорусі).

Тобто над Україною зараз працюють лише іноземці, щоб інформація була зібрана неупереджено, щоб не було навіть потенційно обставин для конфлікту інтересів.

Бути асистентами, помічниками, звичайно, можуть громадяни України, український офіс також залучений до роботи, але самі документалісти – не з України. Тому приїхали наші колеги з США, Великої Британії, Італії, Франції та інших країн, а ще частина працювали і працюють дистанційно.

– Хто ці люди? Які це фахівці?

– Це насамперед фахівці зі зброї, іноді навіть колишні військові, які добре розбираються у видах зброї на рівні міжнародного законодавства. Вони можуть зробити висновки щодо залишків амуніції, за характером завданих збитків як на місці, так і за фото- та відеодоказами.

Є експерти, які аналізують фото і відеодокази, які є в соцмережах, окрема увага приділяється супутниковим знімкам. Вони аналізують знімки до та після атаки і, зробивши порівняльний аналіз, можуть з’ясувати певні деталі.

Аналізують карти і вивчають, чи є в радіусі тієї атаки, яка сталася, якісь військові об’єкти. І чи може вона вважатися правомірною. За законами війни (ми можемо з цим не погоджуватися, але є закони війни), якщо атака відбувається на військові об’єкти, то вона може вважатися правомірною. Якщо там перебувала значна частина військових супротивників, то також. Але в цьому випадку варто аналізувати, яку зброю використовувала сторона, що нападала.

Але якщо, наприклад, була атака на житловий масив чи будинок, і в ньому, за збігом обставин, поруч з цивільними було кілька військових, це не може вважатися законною метою.

Ці всі нюанси аналізують наші колеги і відповідно можуть зробити висновок, чи може та чи інша атака бути кваліфікована як військовий злочин.

Коли експерти аналізують фото і відео через спеціальні програми, вони враховують такі характеристики, як дата і час публікації в соцмережах, геолокацію, особистість, яка знімала, погоду в цьому місці, силу вітру та інші дані. Вони порівнюються з іншими фото і відео, знятими в тому ж місці, а також з даними з супутників тощо.

Так верифікується фото або відео. Це дуже складний і багатоетапний процес, який робиться спеціально навченою командою.

Також всі дослідники розбираються в Міжнародному гуманітарному праві, володіють навичками збору інтерв’ю і даних з землі. Це має свою специфіку і відрізняється від журналістських інтерв’ю: більше деталей, вони більш глибокі, є техніки порівняння і верифікації даних від людей.

Інтерв’ю щодо одного інциденту важливо провести з різними людьми, які не знають один одного, не контактують між собою, щоб перевірити правдивість їх свідчень.

Частина наших фахівців майже весь період окупації працювали тільки над Маріуполем, зараз готується велике дослідження.

Якщо говорити про Київщину, то там наші дослідники працювали вже після деокупації безпосередньо на місці протягом 3-4 тижнів. Зараз вони працюють у Краматорську та Харкові, збирають матеріали щодо нового дослідження.

– Що роблять українські працівники Amnesty?

– Ми не маємо права безпосередньо документувати військові злочини в Україні, але ми є консультантами, які допомагають відшукати очевидців, орієнтуватися на місцевості, знаходити контакти. Без допомоги українського офісу робота наших іноземних дослідників була б складнішою, вони можуть не володіти нюансами, які чітко розуміємо ми.

Окремо кожен дослідник працює в парі з фіксерами-перекладачами, так фахівці зазвичай працюють на аутсорсі.

– Розкажіть, що вдалося зафіксувати на цей момент? Які злочини мають особливе місце?

– Наша дослідниця Донателла Ровера, яка працювала над матеріалом щодо Київщини, спеціалізується на документуванні злочинів більше 30 років, працює у всьому світі.

Вона сказала так: Під час збройних конфліктів у різних куточках планети завжди страждають мирні невинні люди, специфіка злочинів теж завжди однакова: вбивства, тортури, зґвалтування, викрадення – все типове у світі і в Україні. Але такої уваги, як до України, за весь 30-річний досвід роботи я ніколи не бачила.

Тобто настільки увага прикута саме до цієї війни – це і відрізняє її від всіх інших. Мені особисто складно усвідомити це насильство, зокрема сексуальне, атаки на шкільні та дошкільні навчальні або медичні заклади. Це те, що вражає найбільше.

Також одним з перших випадків, який найбільше запам’ятався, була атака на Охтирку, на дитячий садок. Там загинуло три людини, зокрема дитина, яка переховувалася в укритті садка.

Вразило те, що в перші дні російські війська здійснювали неприцільні атаки з використанням забороненої зброї, зокрема касетних боєприпасів, і завдавали ударів по об’єктах захищеної інфраструктури.

Це таке страшне “комбо” було, дуже показове, ще на початку дало зрозуміти, що російські військові не збираються дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права чи законів війни.

Хоча, варто відзначити, що і саме вторгнення вже є порушенням міжнародного права. У Бородянці Amnesty International виявила, що принаймні 40 цивільних осіб загинули в результаті непропорційних і невибіркових нападів, які спустошили цілий район.

Також в Amnesty вийшла велика доповідь про позасудові страти. У Бучі та кількох інших містах і селах, розташованих на північний захід від Києва, організація задокументувала 22 випадки таких страт.

Зафіксовано випадок, коли російські військові розстріляли жінку лише за те, що вона виглянула за паркан і подивилася на колону російської техніки. А ще вразила історія в селі Богданівка на Київщині, коли російські військові попросили у місцевого жителя сигарети, а він відмовив, бо просто не курив. За це росіяни спочатку вистрілили йому в руку, а потім на очах його дружини – в голову.

– Розкажіть про випадки, коли ваше документування зіграло важливу роль у подальшому засудженні?

– Якщо ми говоримо про Україну, з 2014 року року були опубліковані доповіді щодо гендерно обумовленого і сексуального насильства в рамках збройного конфлікту на Донбасі.

Також випущено розслідування щодо функціонування незаконних в’язниць як на підконтрольній території Донецької та Луганської областей, так і на непідконтрольній.

Власне, після цієї доповіді було відкрито кримінальну справу щодо незаконного таємного слідчого ізолятора на Харківщині, де людей тримали без суду, слідства, засобів зв’язку. До кінця 2016 року всі люди були випущені. Щоправда, слідство так і не було завершено.

Ще у нас щороку проводиться міжнародна правозахисна кампанія Марафон написання листів, коли є конкретна людина, чиї права були порушені, і ми закликаємо весь світ писати листи до уряду держави, який порушив права людини.

Був свого часу героєм марафону і Олег Сєнцов. І завдяки компанії теж ці стоси листів потрапляли в СІЗО. Це теж було одним з аргументів, методом тиску, завдяки якому вдалося звільнити Олега.

Що стосується притягнення до відповідальності, особливо щодо військових злочинів, це тривалий і складний процес, це спільна робота багатьох учасників процесу, зокрема і громадських організацій.

– Як ваш звіт із задокументованими злочинами потім використовується? Чи спирається на нього Міжнародний кримінальний суд?

– Наші доповіді про військові злочини будуть передаватися в Міжнародний кримінальний суд, але ми теж розуміємо, що далі справа за судом. Вони читають ці доповіді, можуть для себе якісь висновки зробити, якусь інформацію взяти до уваги.

Так, кількість їхніх слідчих, які прибувають в Україну, безпрецедентна. Але і роботи у них дуже багато. Нещодавно в Україну приїжджала делегація нашого міжнародного секретаріату на чолі з генеральним секретарем Amnesty International Аньєс Калламар. Були зустрічі на рівні керівництва держави. Зокрема, з генеральним прокурором Іриною Венедіктовою, міністром юстиції Денисом Малюською, представниками офісу Президента.

Були налагоджені всі зв’язки, щоб наша співпраця приносила свої плоди. Тому що всі ми працюємо на єдиний результат. Жодна велика міжнародна організація не стоїть осторонь того, що відбувається зараз в Україні.

– Яку відповідальність має понести все керівництво Росії і Путін зокрема?

– Звичайно, в короткостроковій перспективі ми не побачимо керівництво країни-агресора на лаві підсудних, і ми розуміємо, що це робота на перспективу.

З іншого боку, ми бачимо, що на національному рівні вже почалися судові процеси, це певні результати правоохоронних органів, судової системи. І це тільки початок.

На міжнародному рівні є Міжнародний кримінальний суд, також може бути створений окремий трибунал у співпраці з ООН. Що стосується Міжнародного кримінального суду, там розглядатимуть справи щодо як вищого керівництва країни-агресора, зокрема президента, профільних міністрів, які віддавали злочинні накази або принаймні були проінформовані про їх виконання, так і військове командування.

Що стосується безпосереднього покарання, зокрема обмеження волі для вищого керівництва держави, то розуміємо, що є великі перепони. Але за підтримки міжнародного співтовариства, організацій, судів і за умови професійної роботи національної судово-правоохоронної системи ми можемо досягти реальної відповідальності для винних.

Ми в Amnesty International будемо робити все від нас залежне, щоб розірвати коло безкарності, щоб права якомога більшої кількості постраждалих були захищені і люди побачили справедливість.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-05-29 20:36:23

Магазин Автозапчастин м.Ніжин