Україна і світ

“Розфрендити” Росію: З 1 квітня припиняє дію Договір про дружбу з РФ

“Розфрендити” Росію: З 1 квітня припиняє дію Договір про дружбу з РФ

Ще восени минулого року президент України Петро Порошенко повідомив про те, що Україна має намір припинити Договір про дружбу з Росією.

“Сьогодні ми підійшли досить підготовленими і юридично захищеними до наступного кроку: припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією, який з вини Москви вже давно став анахронізмом”, – зазначив він на зустрічі з українськими послами в Києві.

Серед експертів, котрі коментували подію, знайшлися ті, хто звинуватив главу держави у передвиборчому піарі. Мовляв, лише наприкінці каденції Порошенко дозрів до того, аби сказати Москві “бувай!”

Однак у цьому випадку подібні обвинувачення цілком позбавлені підстав. Вчинити інакше Порошенко просто не міг – хоча б тому, як сконструйовано вище згаданий Договір.

Але про особливості цього документа – дещо пізніше, а поки про те, які аргументи за його збереження висувалися українськими топовими чиновниками.

Чому Турчинов проти?

Оцінка Договору про дружбу на київських теренах однозначною не була. Низка посадовців у різні періоди часу доводили, що відмовитися від виконання Договору в односторонньому порядку неможливо. Зокрема, показовою в цьому відношенні є позиція Олександра Турчинова.

На початку 2018 року секретар РНБО зазначив, що з боку першого заступника голови комітету Держдуми РФ у справах СНД Костянтина Затуліна надійшла пропозиція денонсувати Договір про дружбу. При цьому малося на увазі те, що перший крок мусить зробити саме Україна.

“Росія хотіла, щоб Україна денонсувала Договір про дружбу і відмовилася від кордонів, встановлених після Другої світової війни”, – заявив Турчинов.

У його коментарях така пропозиція була підступною та неможливою. “Для сильної позиції в міжнародних судах нам потрібен цей Договір. Там Росія визнає кордони, і Крим там український”, – сказав він. Надалі подібні тези повторювалися в тих чи інших варіаціях представниками української влади.

В Європарламенті показали фільм про українських політв’язнів

Другу групу зауважень щодо розриву дипвідносин можна назвати економічною. Як не складно здогадатися, тут усі заперечення вказують на негатив від зниження інтенсивності торгівельних контактів з Росією. Мовляв, закладене в бюджет зростання ВВП точно не буде досягнуте, якщо Україна втратить російські ринки.

Але й тут є свій контраргумент. Навіть якщо приймати як данність користь від торгівлі з ворогом, то найзатятіших прихильників таких зв’язків можна заспокоїти: розрив дипломатичних стосунків не позначиться на чинних економічних договорах: вони працюватимуть так, як і працювали, бо зрештою не посольства та консульства брали участь у їхньому укладанні.

Іншими словами, газ для європейських споживачів все так само тектиме територією України, та й залізничне сполучення між країнами також нікуди не дінеться (якщо, звичайно, щодо цього пункту не буде ухвалено окреме рішення).

Натомість до очевидних переваг розриву дипвідносин можна віднести можливість раз і назавжди очистити свою територію від представників російських спецслужб, які перебувають на нашій території цілком легально, прикриваючись дипломатичним імунітетом.

Окрім цього, такий крок внесе певну гармонію у становище України та зробить її власну презентацію кровопролиття на Сході більш логічною.

Адже світова практика знає випадки, коли дипломатичні стосунки між країнами розривалися на основі самої лише підозри про те, що один з учасників таких взаємин міг постачати на територію свого сусіда зброю або вести там певну підривну роботу.

Світова практика показує, що норми міжнародного права не передбачають можливості прямих дипломатичних контактів між країнами, одна з яких визнана агресором, – між тим політика України входить у протиріччя з такою практикою. Тому нам буде дуже не просто у всіх міжнародних судах, куди ми вже звернулися та звертатимемося надалі.

Адже в очах світової спільноти Україна виглядає не просто непослідовною, вона може бути потрактована як держава, що вводить в оману світове співтовариство.

Що ж стосується останнього побоювання відносно того, що подібне рішення може спровокувати Москву на повномасштабну війну, то воно взагалі не витримує критики. До 2014 року Україна мала з північним сусідом безліч договорів про дружбу та співпрацю, що ані найменшою мірою не захистило її від вторгнення військ РФ.

Москва в принципі не визнає жодних правил гри і не має моралі у загальноприйнятому розумінні цього слова, але її напад або ненапад визначатиме не це, а передусім власні військові та фінансові ресурси і доцільність подібного кроку як такого.

 
 
Джерело: 112.ua
01.04.2019