Будівельні матеріали м.Ніжин
Україна і світ

Росіяни шукають “неонацистів” і зброю: як Славутич опинився між окупацією і вольницею

Місто Славутич відоме своїм специфічним та ексклюзивним положенням – воно будувалося як місто для атомників – евакуйованих із зони відчуження ЧАЕС. Фактично це наймолодше місто України, збудоване в кінці 80-х.

Багато мешканців довгий час продовжували працювати на об’єктах зони ЧАЕС, та після закриття самої станції у 2001-му та зменшенням економічної активності в Зоні, зменшувалась і активність в місті.

Воно почало занепадати, і щоб оживити його, уряд створив там вільну економічну зону. За певний час у місті відкрилося кілька підприємств, та в цілому воно лишалося на узбіччі Чернігівської області, формально належачи до Київського регіону. Оточене поліськими селами з мисливськими угіддями, воно, скоріше, нагадувало пасторальне місце вихідного відпочинку.

З перших днів боїв за Чернігівщину Славутич фактично опинився відрізаним, і вибратися з міста стало вкрай важко. Незважаючи на відносну доступність міста, довгий час російські окупанти не намагалися потикатися до міста чи штурмувати його, тим паче, що військових об’єктів на території Славутича не було.

– Місто захищали нечисленні люди з місцевої тероборони. Фактично, просто блокпости. Незважаючи на це, ми місяць простояли, хоча росіяни бігали вже сусідніми селами, – розказує Олексій, один з мешканців міста.

Ситуація почала погіршуватися позавчора – місто стало остаточно ізольованим, а росіяни підійшли до блокпостів. Але в місто зайшли з іншого боку.

– Вони о шостій-сьомій ранку заїхали на кількох БТРах, парі КАМАЗів та Уралі просто з іншого боку. Тероборона відступила, сили були вкрай нерівні, – каже Олексій.

Щойно містом рознеслися чутки, що росіяни вже всередині, люди побігли в центр. Це відносно просто – місто компактне.

Дуже швидко на центральній площі зібралося більше 1 000 людей – і це на 20-тисячне місто, з якого ще й поїхала частина місцевих мешканців.

– Мітинг почав збиратися близько дев’ятої. Щоб ти розумів – це місто атомників, росіян та білорусів тут багато, місто майже повністю російськомовне, і всі вивалили за Україну. Вони були здивовані. Застосували газ, почали кидати світлошумові гранати, почали стріляти в повітря, – каже Олексій.

Наразі у місцевих є інформація про двох поранених. Ми запитували їх, чи є загиблі, вони твердять – самі не бачили. Раніше була інформація, що одна людина померла після важкого поранення. В Київській ОВА інформацію про загиблого не підтвердили.

Люди підходили до бронетранспортерів та кричали Домой та Славутич – це Україна.  Незважаючи на поранених, мітингарі не відступилися – і окупанти змушені були залишити центр міста.

– Вони не зрозуміли, бачать – всі російською розмовляють і чомусь їм не раді, – розказав нам один з учасників мітингу.

Врешті-решт окупанти привезли на місце, за твердженням місцевих, міського голову. Його відпустили.

Інший місцевий мешканець, Віктор, твердить – ніхто не знає, навіщо окупанти полізли до Славутича.

– Настільки незграбні, самі не можуть пояснити, що їм тут треба. Спочатку казали, що їм треба лікарня, бо багато поранених. Вони насамперед туди і поїхали. Потім почали казати, що їм треба коридор (проїзд) на Любеч (село за Славутичем), – розказав місцевий мешканець.


Поки що центр Славутича окупанти полишили. Мер та міська рада на місці, але далеко агресори не виїхали.

– Вони взагалі не знають, що робити, поїхали з центру, крутяться на колі на в’їзді в місто, іноді їздять окружною дорогою, – каже Віктор.

За його словами, вони все намагаються знайти “неонацистів”.

– Мене обшукували на вулиці, оглядали авто, дивилися в телефон, все шукають націоналістів якихось, – поділився враженнями Віктор.

Він каже – підозрює, що як мінімум частина окупантів – білоруси.

– Я думаю, це білоруси. По техніці, судячи з усього – це так і є. У них намальоване коло, на деяких одиницях техніки – перекреслене, – каже наш співрозмовник.

Водночас Олексій це заперечує.

– Розмовляв я з ними, прямо на мітингу! Техніка, може, і білоруська, але це росіяни, звичайні росіяни, з червоними пов’язками, – каже місцевий мешканець.

Наразі, за словами наших співрозмовників, окупанти шукають звідусіль автоматичну та артилерійську зброю. Це нібито одна з тих умов, за якої вони готові залишити місто. Інша – щоб у ньому не було української поліції.

– Вони лазять, шукають нібито саме автоматичну зброю, але ж всі розуміють – якщо знайдуть звичайну мисливську, вкрадуть і її, – каже один з наших співрозмовників.

Водночас гуманітарна обстановка в місті лишається важкою. Наразі в місті є водопостачання та електрика, але є проблеми з їжею.

– Усі магазини зачинені – нема чого особливо продавати. Поки у людей є якісь запаси, але якщо ми не зможемо нікуди виїхати, буде важко. А виїхати – це проблема – навколо зона активних дій, бігають різні російські підрозділи, можна дуже просто потрапити під обстріл, – каже Олексій.

Віктор додає – всі місцеві добре обізнані, що всі села навколо контролюються росіянами.

– Вони як сарана – заполонили деякі населені пункти поряд з містом. Ночують і живуть масово у школах, в сільських клубах. Вештаються по хатах місцевих, вимагають молока і тютюну.

Фото: Київська ОВА


Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-03-26 22:37:56

Магазин Автозапчастин м.Ніжин