Різдвяний стіл у Ніжині: традиційні страви та кулінарні звичаї крізь століття

Різдвяний стіл у Ніжині завжди був чимось більшим, ніж просто трапезою. Це символ родинного затишку, духовного єднання та дотримання давніх традицій, які передавалися з покоління в покоління. Кожна страва мала своє значення, відображала повагу до предків і водночас символізувала достаток, здоров’я та благополуччя в новому році.

Пише MYNIZHYN

Приготування страв на Різдво мало особливе значення, культовою ставала цифра дванадцять. Саме стільки днів під образами лежало кремінь і кресало, щоб запалити «новий вогонь». У піч клали дванадцять полін для розпалки. Починали готувати дванадцять страв. Вважали, що цифра символізувала дванадцять апостолів. Проте існує й інша версія трактування: тому, що протягом року «місяць оббігає землю дванадцять разів».

Вечеря була пісною: рибні страви, пиріжки з квасолею, з кислою капустою, грибами або рисом (узвар, кутя, голубці, горох, вареники, мариновані гриби, грибна юшка, борщ пісний з карасями та грибами, капусняк затертий олією та пшоном, гречана або пшоняна каша, пампушки, калачі, фаршировані буряки, різдвяні зірочки, тушкована капуста з грибами тощо). Пили домашні наливки і вина. У приготуванні вечері господині допомагали діти, а найбільше – старша дочка. На столі варто було представити плоди поля, городу і саду – своєрідна демонстрація новому року багатств минулого. Всі члени родини мали бути вдома. Вважали, що якщо заночуєш десь, то цілий рік блукатимеш світом.

Фото – 12 страв. Джерело: vsviti.com

Перед вечерею було варто помиритися з ворогами. Або принаймні, якщо це не вдалося, то зав’язати вузли на мотузці. Коли сідали за стіл, клали мотузку і промовляли, щоб вороги мовчали, так, як ці вузли.

Протягом дня люди не снідали, й не обідали. Лише малим дітям могли дати щось перекусити, й то не зранку. Одним з обов’язкових дійств було занесення дідуха до оселі, якого ставили на покутті перед образами (українська різдвяна прикраса з колосків). Дійства, що проводили в цей вечір мали вберегти родину від «злої сили», разом з тим позбутися її на цілий рік.

Сідали вечеряти, коли з’являлася перша зірка, про яку повідомляв господар. Але перш ніж почати їсти, варто було нагодувати худобу. Під образами стояла головна страва свята – кутя та узвар. Спосіб приготування куті був особливим. На вечір обтовчену пшеницю заливали водою в макітрі, далі пересипали до горшка наливали «досхідню» воду, що набиралася вночі. Цю страву варто було приготувати так, щоб зі сходом сонця вона була вже готова. Вона вважалася їжею бога урожаю. Узвар готували з сушених яблук, груш, слив, вишень та черешень.Реклама:

Кутею пригощали всіх, і навіть мороза, що вирував за вікном. До нього зверталися зі словами: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти!». Це було своєрідним задобренням зими, щоб вона була лагідною та не приносила суворого холоду, який міг нашкодити врожаю, худобі чи людям. Такий звичай звертання до зими був глибоко вкорінений у народному світогляді, де природа сприймалася як жива сила, з якою потрібно було знаходити спільну мову.

Українці вірили, що в цей день на вечерю приходять мертві, і вся родина збирається разом. На столі залишали кутю, а посуд не мили, щоб померлі могли його облизати. Сідали дуже обережно, щоб не придавити собою душі, що зліталися до оселі. Якщо на вулиці траплялася стороння людина її теж запрошували до святкової вечері. Вірили, що гість приносив щастя в дім. Святкове застілля тривало довго від 2 – 4 годин. Цікаво, що під час вечері не годилося багато розмовляти та раніше закінчення трапези виходити з-за столу. Також загальноприйнятим було носіння вечері: онуки – до баби й діда, племінники – до тітки й дядька, хрищеники – до хрищених батьків.

Фото дідух. Джерело: konkurent.ua

Святкування супроводжувалося співами колядок, щедрівок та українських пісень. Майже у кожній оселі ставили ялинку, вбрання якої залежало від заможності родини. Батьки намагалися прикрашати це дерево вночі, щоб на ранок дітям був подарунок. Як і зараз під ялинку клали подарунки. Ніжинці полюбляли грати в фанти, влаштовували хороводи.

У цю ніч не варто було гасити свічки, адже це символ життя і вона мала догоріти до кінця. Коли хтось випадково гасив свічку, то вірили, що в наступному році буде втрата в родині. Рано вранці на Різдво, коли господар прокинувся, він запалював свічку. Господиня мила вчорашній посуд та починала готувати святковий обід. Він був уже не скромний. Часто у цей день було прийнято колоти порося, тому більшість страв – м’ясні (ковбаса, кишка або кров’янка, холодець, печеня з спеціально приготовленою гречаною кашею тощо). Обов’язково мала бути на столі одна молочна страва.

Різдвяний стіл у Ніжині був не лише символом свята, а й способом зберігати родинні зв’язки, шанувати предків і передавати традиції, які живуть у культурній пам’яті міста донині.

Фото – кутя. Джерело: shuba.life

Журналісти MYNIZHYN запитали у ніжинців, яку ялинку вони будуть ставити: живу чи штучну?