Рекрутинг у ЗСУ: як вибрати посаду та командира, та чим центри відрізняються від ТЦК

Про рекрутингові центри, особливості їхньої роботи та навчання військовій справі говоримо зі старшим лейтенантом Ігорем Швайкою, заступником начальника 4-го центру рекрутингу Сил ТрО ЗСУ.

Сьогодні — це один із шести центрів рекрутингу ТрО і 49-ти центрів рекрутингу української армії. Це, власне, та інфраструктура, яка забезпечує сьогодні на професійній основі, як основне своє призначення, рекрутинг до лав Збройних Сил України.

За даними Міноборони, загальна кількість звернень до центрів рекрутингу української армії досягла 45 657, із них — 21% жінок. Із загальної кількості інтересантів вже 9 379 кандидати розпочали процес оформлення на військову службу.

— Чим принципово центр рекрутингу відрізняється від територіального центру комплектування і соціальної підтримки?

— У частині прийняття резервіста на контракт, власне, нічим не відрізняється. Але в центрі рекрутингу є можливість обрати самостійно місце служби і прийти саме на ту посаду, яку ви для себе обрали.

Ви з самого початку знаєте за якою спеціальністю, на яку посаду і в який підрозділ підете. І знаєте ім’я і прізвище командира — командира роти чи командира батальйону, з яким будете безпосередньо служити.

Якщо сьогодні просто прийти в ТЦК і СП і сказати — «я хочу служити в армії», то, зрозуміло, що за певними симпатіями-антипатіями — які бригади краще працюють, з ким частіше були взаємовідносини, — скажуть які є варіанти. Так розділиться рівень і якість нашого вибору. Когось із них ми знаємо? На 90% ні. Доведеться просто скористатися рекомендацією людини, яка сидить у ТЦК.

— Але ж військовозобов’язаний може так само прийти до центру рекрутингу на консультацію і дізнатися, які є зараз пропозиції, куди він може піти і працівники центру зможуть зв’язатися із цією частиною і запитати, чи підходить їм цей конкретний кандидат. Поясніть, як організоване комплектування?

— У нас у ТрО є декілька бригад, батальйонів і полків пріоритетного комплектування. Пріоритетними є частини, які згідно із рішенням Головнокомандувача ЗСУ потребують комплектування першочергово. Військова частина пріоритетного комплектування може самостійно, минаючи мережу ТЦК і СП, прийняти людину на службу. Після того, як резервіста прийняли на службу, військова частина направляє витяг з наказу в ТЦК з клопотанням про зняття цього військовозобов’язаного з обліку, оскільки він уже на службі.

— Чи мають право в центрах рекрутингу вручати повістки?

— Ані центри рекрутингу української армії, ані інші рекрутингові центри не вручають повістки і не призивають на службу. Вони приймають на службу або по мобілізації, як добровольців до конкретної військової частини пріоритетного комплектування, або на підставі підписання контракту. Можна прийти в центр рекрутингу, де сформувати особову справу і піти на службу контрактником.

Особлива увага зараз до категорії 18–25 років. Це та категорія, яка має право укласти контракт на один рік і через рік звільнитися. Це право, яке існує в законодавстві України вже майже рік часу, з квітня минулого року. Не дуже широко його використовують, в силу різних причин, але воно існує. У нас уже є кілька «кейсів», коли люди насправді прийшли на службу на один рік і вони через рік мають повне право звільнитися з лав Збройних Сил України у зв’язку із закінченням терміну контракту.

Ті, хто укладає контракт на інший термін, або контракт до оголошення демобілізації, як мій власний, ми будемо служити до оголошення демобілізації або настання інших причин (стан здоров’я тощо), з якими закон пов’язує можливість звільнитися зі служби.

— Чому виникла необхідність створити центри рекрутингу?

— Ми підійшли до цього питання в 2023 році, коли закінчилися «знайомі знайомих», «куми кумів» і «сусіди сусідів». Після цього треба було плавно виходити на рівень, що передбачає систематизацію всіх людей за статтю, майновим станом, рівнем освіти, фахом. Все це треба врахувати, щоб потім повести вперед і говорити про професійний підхід до відбору.

Ми почали включати ці формалізовані елементи, які дають нам можливість сьогодні якісно комплектуватися. Адже сьогодні добровольцями треба робити всіх тих, хто вчора не хотів бути добровольцями. Мова йде вже про переконання прийти на службу. Не про примус і про мобілізацію, а про переконання і рекрутування людей до служби в Збройні Сили України та інші підрозділи Сил оборони.

— З центрів рекрутингу направляють одразу в частини?

— Варіанти два. Одні їдуть у навчальний центр, їх туди зараховують курсантами і вони звідти випускаються в частину. А інших спочатку зараховують в частину солдатами резерву і направляють у навчальний центр, але вже в режимі відрядження. Таким чином навчальний центр навчає дві категорії: своїх курсантів і ненавчених солдатів, які приїхали з військ. Курсантів на виїзді розподіляють і вони направляються в війська, а у солдатів просто закінчується відрядження, видається сертифікат, ставиться відмітка про проходження базової загальної військової підготовки і вони повертаються вже на свої постійні місця служби.

— Розкажіть детальніше про те, звідки центри рекрутингу хочуть брати людей?

— Можна говорити про зацікавлене коло осіб — добровольців. Воно насправді невелике. Так, їх візуально багато, тому що, наприклад, коли на Майдан під час Революції Гідності одночасно вийшли 100–500 тисяч населення, це виглядало як дуже багато — просто людське море сконцентроване в одному місці.

Відповідно, коли ми сьогодні говоримо про рекрутинг, я стверджую, що ми займаємося плавним поступовим еволюційним підвищенням середнього числа добровольців. Тобто, зі ста людей сьогодні готові взяти зброю в руки п’ять. А нам треба, щоб потенційно готові були 50. Із них, якщо буде, наприклад, 30 — ми будемо вже щасливі. Тому наша діяльність — це еволюційно збільшити готовність людей, які не служать, але потенційно готові служити від 5% до щонайменше 30%. Це може бути і національний спротив, і ДФТГ, і регулярні війська, і ветерани, які відслужили.

Сьогоднішня наша задача, якщо говорити про процес мілітаризації суспільства, піднімати цю планку, ростити її, провокувати її збільшення різними способами, звідкіля можуть з’явитися точки зростання кількості добровольців.

Для того, щоб прийняти якусь частину людей на службу, нам треба в середовищах у суспільстві розповсюджувати інформацію про те, що це не страшно, це потрібно, це корисно, це перебування в когорті найкращих, це можливість вижити в складних ситуаціях. Мораль така: той, хто служив в армії, надасть першу допомогу; той, хто служив в армії, може деблокувати людину з машини під час ДТП; той, хто служив в армії, має відповідний досвід, може під час пожежі зорієнтуватися і маючи нормальну фізичну підготовку, врятувати бабусю і кота з будинку, в якому виникла пожежа.

У суспільстві має культивуватися культ військовослужбовця, воїна, козака, а не якогось «хлюпіка», який не може нічого своїми руками зробити.

Є у нас Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України на період до 2027 року. До слова, дуже багато людей дивуються, чому не людський ресурс, не військово-навчений ресурс, а саме людський капітал. Так написано, тому що люди — це є капітал, з яким треба максимально обережно працювати, щоб підійти до якісного його використання. Стратегія спрямована на те, щоб підготувати людей, щоб процент тих, хто готовий захищати країну, кожного дня зростав.

Якщо говорити про підготовку до завтрашнього дня, мова має йти про те, що суспільство має мілітаризуватися. Зброя має бути в кожній оселі, в своєму сейфі. Зі зброєю мають навчитися поводитися максимальна кількість людей. Під час повітряних тривог люди мають діяти адекватно, під час техногенних катастроф люди мають бути навчені. Це має бути набагато краще організована маса, ніж вчора, яка, як мінімум, себе не наражає на небезпеку, яка вміє виконувати наказ.

— Що є основною перешкодою в переході з цивільного життя до військового?

— Страх. Бо ти в цивільному житті не знаєш, як поводитися зі зброєю, який там режим чергування, караульної служби, що треба робити, як треба правильно копати окопи. Ти не знаєш як там жити, з чого складається служба, як віддаються накази, як їх правильно зрозуміти, не розумієш, що таке карти, що таке оператор БПЛА, який взаємозв’язок…

Ліки від всього цього — це навчання. Один із наших інструкторів говорить хорошу фразу: «Коли ти проходиш навчання, перед тобою страх невідомості нейтралізується і вся енергія переходить в завзяття людини, яка в цей час працює з конструктором». Ти не хвилюєшся, фантазуєш, дивишся в інструкцію, відходиш від інструкції, якщо маєш клепку в голові. Але в будь-якому випадку страх і хаос мислення зникає, одразу постає якась упорядкована задача.

А вишкіл командирів можна уявити як гру в шахи, наприклад. Енергія людини, яка навчається там, трансформується в розумову діяльність, яка постійно намагається прорахувати наступні варіанти розвитку картини на полі бою. Страх невідомого нейтралізувався, знання перебувають у твоїх руках. Працюй спокійно, фантазуй, далі — адаптуй і дивись, в якому місці можна вдосконалювати — в якому місці ворог помилки зробив, а де ти не до кінця дограв. Замість страху і істерики — в тебе є прагматизм: порахувати скільки чого потрібно, скільки тобі не вистачає палива, або боєкомплекту, скільки відсотків боєкомплекту тобі треба в резерві покласти, щоб на умовну ситуацію вистачило. Це все спокійно прораховується.

Тому навчання — це шлях від невідомого до усвідомленої партії в шахи або стратегічної гри, коли перед тобою гральне поле, ти знаєш умови, вмієш читати задачі і прогнозувати розвиток всіх наслідків.

— Як ви оцінюєте те, що в університетах буде введено базову військову підготовку?

— Це правильний крок. У кожного мають бути рівнозначні військові та цивільні спеціальності. Якщо людина є механізатором — то це танкіст, він має вміти працювати з важкою технікою. Якщо землевпорядник — то це карти, розвідка, топозйомка, інженерна служба. І за великим рахунком до кожної цивільної спеціальності ще на рівні здобуття освіти ми можемо отримати або ідентичну, або дуже близьку за значенням спеціальність військову. Тобто, якщо навіть журналісти цивільні стануть завтра військовими журналістами — це не буде проблемою. Так і по кожній спеціальності.

Армія — це держава в державі, яка існує практично на самозабезпеченні. Там треба і готувати, і возити, і знімати хороші кліпи, і забезпечувати навчання, і будувати, і мінувати, і розміновувати. І більшість цивільних спеціальностей насправді споріднені з військовими.

Тому той курс, який сьогодні впроваджується, думаю, що він не впровадиться з першого дня, тому що інфраструктура ще не готова, починаючи від матеріальної бази, закінчуючи інструкторами. Але чим конкретніше поставлена задача, тим швидше керівництво університетів, Міністерство освіти, Департаменти освіти будуть шукати сили і засоби, які треба вкласти в організацію навчання БЗВП.

Зараз в університетах є попит на навчання із опанування базових навичок тактичної медицини, правил поводження зі зброєю, як холоститися, як рухатися групами, парами, трійками, пятірками тощо. Насправді дуже великий процент людей цікавиться. А в університетах достатньо високий інтелектуальний потенціал, набагато вищий середнього. І якщо майбутня інтелектуальна еліта цікавиться і втягується в військове навчання, то вони тягнуть за собою і людей зі свого оточення, тому середній рівень зацікавлених підвищується. Тому сьогоднішня задача, яку ми самі собі сформулювали, це є підготовка університетської спільноти.

Насправді у кожній бригаді є інструктори, які пройшли бойовий шлях і можуть від першої особи розказати, на що звертати увагу. Наші сержанти — природжені викладачі, з них треба робити професійну армію ветеранів, консультантів, які будуть навчати всіх тих, хто приходить їм на зміну.

За великим рахунком кожна адекватна людина, яка живе в сучасному світі, має бути ознайомлена з основними типовими видами зброї. Вона має розуміти, вибухне вона в руках, чи не вибухне, магазин відстебнутий чи не відстебнутий, патрон в стволі чи не в стволі, як розрядити зброю, що треба зробити. І це питання безпеки, власне. І чим ширше коло дітей цьому буде навчено, тим буде краще.

Наші діти, наші онуки мають з самого дитинства знати, що таке зброя, як з нею поводитися, які заходи безпеки, що можна чіпати, що не можна чіпати, включно з тим, які є міни, бомби, розтяжки, як вони працюють. Краще навчений — краще підготовлений.