Рабів до раю не пускають: цікаві факти про трьох козацьких полководців, противників Москви

Із минулого року 1 жовтня відзначається одне з найшанованіших в Україні свят – Покрови Пресвятої Богородиці. Своєю покровителькою її вважали українські козаки, пізніше воїни УПА, а тепер і захисники сучасної України.

Раніше це свято припадало на 14 жовтня, але з переходом на новий календар Покрову відзначають 1 жовтня.

Голова Державної служби з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський пояснював, що це відбулося тому, що день українського козацтва, день створення УПА та день українських захисників прив’язані до Покрови, а не навпаки. Їх тепер також відзначатимуть 1 жовтня.

Період українського козацтва – це не лише історія про походи, славетні битви, а й унікальне явище в історії Європи. Козаків часто кликали на допомогу правителі різних держав, їх боялися вороги, про них складали легенди, писали романи та оспівували в піснях.

З історичних джерел відомо, що слово козак має тюркське походження. У перших згадках XIII століття воно означало конвоїра. У візантійських джерелах козаків описували озброєними людьми, які забезпечують охорону або супроводжують торговців.

Дедалі більше згадок про козаків у документах з’являється з кінця XV століттях. Православний архидиякон із Сирії Павло Алепський у своїх подорожніх записах описував Україну як країну козаків. Особливо його вразив Київ, собор Софії та Києво-Печерський монастир.

— Земля козаків була для нас наче рідна країна, а її мешканці були нам добрими приятелями та людьми, схожими вдачею на нас, писав він під час відвідин Києва у серпні 1656 року.

Захоплювався звичаями та правами козацького війська французький картограф Гійом Левассар де Боплан в Описі України 1651 року. Втім, історики на службі Російської імперії вороже відгукувалися про козаків. Так, німець Александр Рігельман виправдовував знищення Катериною II Січі, а російський історик Іван Болтін був далеким від об’єктивності та дотримувався імперських поглядів щодо козаків.

Це й не дивно, адже не всі козаки шли на угоди з Московією, деякі були її ярими противниками та вважали за краще її знищення та не мати з цією державою нічого спільного.

Факти ICTV до Дня українського козацтва розповідають найцікавіші факти про трьох непересічних особистостей періоду козацтва: гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, полководця Івана Богуна та кошового отамана Івана Сірка.

Морські походи Сагайдачного та облога Москви

Петро Конашевич-Сагайдачний передусім відомий як геніальний полководець, гетьман та кошовий отаман Запорізької Січі, який розробив та вдосконалив тактику морського бою. Козаки під проводом гетьмана взяли неприступну фортецю в Кафі, знищили турецький флот та визволили тисячі бранців.

Пізніше він очолив морські походи на Синоп, Трапезунд і Стамбул. В Османській імперії боротьбу з козаками розцінювали як найважчу зовнішньополітичну проблему. Але не лише морські походи були успішними. У 1618 році його війська разом із польсько-литовськими союзниками ледь не спалили вщент Москву разом із царюванням дому Романових.

Тоді гетьман підтримав Річ Посполиту та польського короля Владислава, який хотів отримати московську корону. Сагайдачному пообіцяли, зокрема, свободу православної віри, збільшення реєстрового війська та визнання адміністративної й судової автономії України. Разом із поляками його війська вступили у війну з Московією у 1618 році.

Вночі напередодні Покрови Москва була охоплена жахом, адже війська гетьмана Сагайдачного стояли під її стінами та готувалися до вирішального штурму. Того дня історія могла б піти іншим шляхом, залишивши від Романових коротку згадку.

Але на заваді стала погода. Козаки розуміли, що з наближенням зими Москву буде важко взяти. До того ж, щоб успішно завершити облогу не вистачало сил. Історики кажуть, що поляки погано платили козакам та вирішили не ризикувати. Москва ж була у кепському становищі та вимушено пішла на переговори з Річчю Посполитою. Підсумком стало укладання Деулінського перемир’я. Сагайдачний був проти та виступав відкрито за захоплення Москви.

Пізніше російська пропаганда не раз маніпулювала цим епізодом в історії, вигадуючи казки для внутрішньої аудиторії. Зокрема, створили наратив, що нібито перед початком штурму гетьман раптово передумав та заявив: Я православний і християнський люд палити не буду. Так московські попи та режими не раз маніпулювали наративом про “братський народ і єдину церкву”.

Богун був ярим противником Москви та видатним полководцем

Ярим противником московитів був козацький полковник Іван Богун. На раді у Чигирині 1650-го він виголосив промову, яка цитується у третій частині хроніки Історії Русів.

—  У народі Московському владарює найганебніше рабство і невільництво у найвищій мірі, у них, окрім Божого та царського, нічого власного нема і бути не може. І людей, на їхню думку, створено для того, щоб не мати нічого, а тільки рабствувати. Самі вельможі та бояри московські титулуються звичайно рабами царськими і в просьбах своїх завжди пишуть вони, що б’ють йому чолом, – говорив Богун.

У заключному слові він наголошував, що “з’єднатися з таким неключимим народом є те саме, що кинутися із вогню та в полум’я”.

З історії відомо, що полк на чолі з Богуном не прибув до Переяслава на раду й відмовився присягати московському цареві. Проти були також Осип Глух, Іван Сірко, Григорій Гуляницький, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко та ще кілька полків. Не присягнула царю й Запорізька Січ, але якихось рішучих протестів не було.

Іван Богун був не лише противником союзів із Московією, він вважав, що Гетьманщині не варто приєднуватися також ні до Польщі, ні до Османської імперії.

Попри трагічну та криваву сторінку української історії, таку як битва під Берестечком, саме завдяки Богуну козаки, перебуваючи в оточені, перетворили свій табір на неприступну фортецю. Оборона тривала кілька днів, після чого Богун ухвалив рішення про виведення козаків, облаштувавши переправу через болото. Тоді загинуло багато козаків, не вдалося вивести більшу частину артилерії. Але Богун зміг вивести значну частину козацького війська.

У 1658 році Богун відмовився підписати Гадяцький договір, який передбачав входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої. Після чого разом із Іваном Сірком у 1659 р. очолив на Лівобережжі та Правобережжі народне повстання з метою усунути від влади Івана Виговського, ініціатора цього договору. Останній попросив допомоги у султана Османської імперії, але козаки розбили татар та прогнали Виговського з Гетьманщини.

Сірко часто змінював погляди, але у ключових угодах виступив проти Москви

Ще однією непересічною постаттю в історії козацтва був Іван Сірко. Він влаштовував походи, наводячи жах на Османську імперію та Крим. За переказами, його ім’ям турецькі матері лякали дітей. Бусурмани називали отамана Урус-Шайтан, що означало Сатана.

Сірко, мабуть, найбільш містична постать часів козацтва, про нього існує чимало легенд та переказів. Зокрема, вважається, що він не програв жодної битви, є також оповідка, що запорожці п’ять років його не ховали його та брали тіло в походи, що забезпечувало перемоги. За іншою версією, вони брали у походи його праву руку.

Точно відомо, що Сірко протягом життя часто змінював свої політичні переконання. Був період, коли він воював на боці московитів, укладав нетривалий союз із татарами або ж підігравав полякам.

За часів Руїни його вважали переконаним прихильником Московії, але минуло зовсім мало часу, як він рішуче відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями, які звужували автономію козацької України.

— Рабів до раю не пускають, – вислів, який приписують Івану Сірку.

Також він зайняв антимосковську позицію у підписанні Андрюсівського сепаратного договору між Московією та Річчю Посполитою у 1667 році. Ще одним цікавим фактом про Сірка є те, що його праправнучкою вважається українська акторка Марія Капніст-Сірко.