Будівельні матеріали м.Ніжин
Новини Чернігова

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями

Межувати з Російською Федерацією – виклик для будь-якої української громади. За кілька днів до початку широкомасштабного наступу Росії на Україну УНІАН планував відвідати одну з таких – Новгород-Сіверську на Чернігівщині. Проте завітати до місцевих мешканців та побачити, чим вони живуть, довелося вже після звільнення місцевості від російських окупантів.

Новгород-Сіверська громада на Чернігівщині – одна з північних громад України, яка межує з Російською Федерацією. Російськомовна територія, мала батьківщина екс-президента України Леоніда Кучми… УНІАН планував відвідати місцину й розпитати, що люди кажуть про ймовірну війну, чи відчувають загрозу… Проте за кілька днів до поїздки почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну – територією Новгород-Сіверської громади російські танки поїхали у напрямку Чернігова та Києва. А її жителі опинилися в окупації.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями
Мешканка Троїцького Любов Волкогон / фото Ірини Синельник 

У Троїцькому шукали Кірове

На під’їзді до міста зупиняємося в селі Троїцьке. Його мешканка Любов Волкогон – пенсіонерка, її онук – прикордонник, один із синів – місцевий староста.

Жінка розповідає, що онук воював під Черніговом. У перший день війни був на зміні. І коли стало зрозуміло, що державний кордон України переходить регулярна армія РФ, прикордонники хотіли вступити в бій, проте командир віддав наказ передислоковуватися до Чернігова. Там онук пані Любові провів 40 днів, а після відступу ворогів знову повернувся до своєї роботи на прикордонному пункті.

Жінка зізнається, що для родини дні оборони Чернігова були дуже важкими. Страшно було отримати погану звістку. Розповідає, що однієї ночі онук надіслав коротке повідомлення: “Я вас усіх люблю”. Пані Люба витирає сльози і говорить, що можна тільки здогадуватися про пережите хлопцем.

Проте хвилюватися доводилося й за інших родичів – адже старша онука евакуювалася з Харкова з маленькою дитиною. А до того понад два тижні провела в підвалі, рятуючись від постійних обстрілів міста.

Син пані Любові Олександр, який працює старостою, з перших днів забезпечував односельців продуктами і ліками, возив хліб з Шостки через ворожі блокпости… Таким чином, розповідає жінка, хоча в самому селі бойових дій не було, її родина переживає війну в постійних хвилюваннях.

“Не було бойових дій” – означає, що російські війська сунули через Троїцьке транзитом. Стояв страшенний гуркіт. Окупанти зупинялися ночувати в полях, і у перші дні місцевих не чіпали. Проте в будинки над дорогою заходили.

Пані Любов розповідає, що шукали село Кірове, адже саме така назва була у їхніх мапах. Про Троїцьке вороги не чули. Тож, перейменування села під час декомунізації мало свою позитивну роль в дезорієнтації ворога.

Любов Волкогон сподівається на переможне завершення війни, щоб її діти та онуки мали змогу спокійно жити й працювати, ростити своїх дітей в Україні.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями© фото Ірини Синельник  Кучма домовився з Путіним про збереження міста?

На в’їзді до самого Новгорода-Сіверського – кілька блокпостів, тероборонівці перевіряють документи, оглядають авто. Далі УНІАН зустрічає місто з тисячолітньою історією, княжий град – звідси князь Ігор, оспіваний у “Слові о полку Ігоревім”, виступав проти половців.

У місті спілкуємося з подружжям пенсіонерів пані Вірою та паном Віктором. Про війну їм повідомив старший син – зателефонував і сказав, що танки йдуть. Після цієї новини подружжя залишилося вдома, хоча частина місцевих виїхали. Зранку вибралися в місто, щоб зняти готівку та купити ліки. Розповідають, що скрізь були черги. Ліки для діабетиків було складно знайти, хоча необхідні медикаменти врешті придбати вдалося (пізніше міська голова заявляла, що містяни за пару днів розкупили запас ліків, розрахований на три місяці).

Місцеві мешканці розповідають, що вже об 11 ранку 24 лютого міст, через який можна було доїхати до Шостки Сумської області було зруйновано. Переправа через дерев’яний міст на Десні була для ворога невдалою ідеєю, тому вони спробувати навести переправу. Проте тут на захист України стала природа – річкою пішла крига, тому й ця ідея виявилася нежиттєздатною.

Російські війська в Новгород-Сіверський не зайшли. Поблизу рухалися і танки, і артилерія, стояли на під’їздах до міста, можливо, у когось “відвідали” дачу. Проте після звільнення місцеві побоюються працювати, як раніше, на дачних ділянках.

Пан Віктор зауважує, що один з місцевих сміливців поїхав до російських військових поцікавитися, чому не заходять у місто. Йому відповіли, що немає наказу. “Місцеві жартували, чи не домовився земляк Кучма з Путіним, щоб у Новгород-Сіверський окупанти не зайшли. Адже знає російського президента особисто”, – зазначає чоловік.

Попри те, що під час облоги у місті було важко з харчами та ліками, люди і місцеві підприємці не здавалися. Сирзавод не працював, тому людям молоко роздавали безкоштовно. З хлібом було важче – його привозили з сусідньої Семенівки: 2-3 рази доставили, а потім припинили, бо й борошно закінчувалося і дорога була небезпечною. Після цього налагодили “хлібну” дорогу з Шостки, через дерев’яний міст на Десні.

Отримували й гуманітарну допомогу, в тому числі від релігійних організацій, зокрема церкви християн-євангелістів. А також волонтерили самі. Зокрема, в родині пані Віри й пана Віктора молодша невістка з донькою готували вареники для тероборони.

Пані Віра підкреслює, що окупацію пережили нормально, ось тільки школярі й студенти значно втратили у своїх знаннях. Одна з онучок – першокласниця, дистанційно навчатися їй надзвичайно складно. Інша – студентка місцевого медколеджу. Майже завершує навчання, а на практиці в лікарні й не були – то ковід, то війна.

Після звільнення Новгород-Сіверського головною місцевою подією стало зняття з водонапірної вежі портретів Сталіна та Леніна, а також мобілізація до української армії. Пан Віктор говорить, що ніхто не відмовився, навпаки – чимало чоловіків пішли добровольцями.

Тероборона залишається в місті, є і по селах громади. Проте чоловіки з ТрО розповідають, що потребують кращого забезпечення, контролю та координації дій. Зокрема, вони наголошують, що з мисливськими рушницями проти танків не повоюєш. Та й рушниць не так багато: раніше в районі (колишній район збігається за площею з сучасною громадою) було до 900, а зараз може не назбиратись і половина.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями
Студент Тимофій Олексієнко приїхав до батьків зі столиці на канікули, а тут почалася війна / фото Ірини Синельник 

Провінційне життя з відчуттям війни

У середмісті Новгорода-Сіверського у вихідний день триває звичайне провінційне життя. Працюють крамниці, хоча алкоголь продавати заборонено. У другій половині дня на вулицях людей та автівок небагато. У центрі площі – незавершений з довоєнних часів ремонт.

Біля пам’ятника князю Ігорю відпочиває молодь. З кількох хлопців поспілкуватися погодився студент Національного університету біоресурсів і природокористування України Тимофій Олексієнко. Хлопець розповідає, що приїхав до батьків зі столиці на канікули, а тут почалася війна. Зараз навчається дистанційно, займається спортом, зустрічається з друзями. Каже, що спочатку було страшно, думав над тим, аби приєднатися до лав тероборони. Відмовили батьки – мовляв, занадто молодий, першокурсник. Хлопець вірить, що другого наступу на Чернігівщину не буде. І вірить в перемогу України.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями
Місцева жителька Наталія говорить, що завжди була російськомовною / фото Ірини Синельник 

Місцеву жительку Наталію зустрічаємо біля історичних торгових рядів міста. Жінка говорить, що завжди була російськомовною, але за 61 рік життя утисків в Україні не зазнавала, а тому й звільняти чи захищати її немає жодної потреби. Її син – в ЗСУ, захищав Чернігів.

Пані Наталія, розповідаючи про життя під час воєнних дій, просить згадати місцевого підприємця Федора Марфича, який під кулями привозив у місто продукти. А на прощання говорить, що більшість місцевих жителів за Україну і вірять у нашу перемогу.

Такими настроями поділилися й продавчині в крамниці від місцевого сирзаводу. Крамниця розташована поряд із водонапірною вежею, на якій були портрети Леніна і Сталіна. Вежу декомунізували вже під час війни. Старша жінка в магазині розповіла, що її син – офіцер, командир підрозділу в ЗСУ. Спілкуються зрідка, і вона з нетерпінням та хвилюванням чекає на кожен його дзвінок.

За словами продавчинь, переважна більшість місцевих, попри російськомовність, мають проукраїнські позиції. І навіть ті, хто думав інакше під впливом російської пропаганди (значна частина жителів Новгород-Сіверської громади дивляться російські телеканали через труднощі з сигналом українського телебачення), під час війни почали прозрівати.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями
Новгород-Сіверська міська голова Людмила Ткаченко вважає, що громада повертається до мирного життя / фото Ірини Синельник 

Громада повертається до мирного життя

Новгород-Сіверська міська голова Людмила Ткаченко вважає, що громада повертається до мирного життя. Хоча Грем’яч, як прикордонний пункт, час від часу зазнає ворожих обстрілів.

“Я постійно спілкуюся з місцевими жителями. Говорять, що останні три дні – тихо”, – зазначає вона.

Ткаченко зауважує, що російські окупанти вивезли з Грем’яча кількох місцевих, в тому числі старосту. Когось відпустили, старосту обміняли, однак доля одного подружжя із прикордонного села досі невідома.

За словами голови громади, наразі проблемне питання номер один, що якнайшвидше потребує вирішення, – ремонт доріг. Постраждали автошляхи в напрямку Чернігова, найбільше – з Грем‘яча до Новгород-Сіверського. У самому місті окремі вулиці теж є пошкодженими, оскільки окупанти робили спробу рухатися в напрямку Шостки об’їзною дорогою.

Також зараз у Новгород-Сіверській громаді проходить посівна, хоча повномасштабної кампанії не буде – на частині сільськогосподарських угідь, розташованих ближче до кордону, військові заборонили сільськогосподарські роботи і через замінування, і через можливі обстріли. А ще в селах громади заборонено відвідувати ліси, адже не скрізь відомо, де саме перебували росіяни.

Пані Людмила зазначає, що пережити період окупації допомогла взаємовиручка, підтримка військових та колег з інших областей. Наприклад, військові допомагали з доставкою пенсій.

“Місто було в блокаді, але проблем з продуктами не було. Наші підприємці старалися, як могли, доставляли продукти з Сумської області. Старости теж працювали. Крім того, нам допомагали з Полтавщини – Кременчук, Хорол, Лохвиця – ніхто ні в чому не відмовляв”, – наголошує голова громади.

Прикордоння Чернігівщини: як живуть люди по сусідству із окупантами і вбивцями
Місцева жителька Марина фотографувалася з дітьми біля квітучої магнолії / фото Ірини Синельник 

Водопілля на Десні

Ще одна з особливостей громади навесні – повені. Це не лише краса, а й стихія. Через значне підняття води відрізаним від сполучення залишається Биринський старостинський округ – там два населені пункти. Людей, як і попередні роки, перевозять човнами, допомагають співробітники ДСНС. Цієї весни – дуже висока вода: річка вийшла з берегів і в деяких селах громади навіть попідтоплювало садиби. Наразі також не функціонує “дорога життя” на Шостку, яка так допомагала в час блокади. Щоб дістатися міста в Сумській області зараз потрібно додатково об‘їжджати 160 км. Такої повені Новгород-Сіверщина давно не бачила.

Найкращий краєвид на весняне водопілля в Новгороді-Сіверському відкривається з північної вежі в Спасо-Преображенського монастиря. Саме там розташований музей “Слова о полку Ігоревім”. На балконі будівлі у 2000-х роках дивилися історичну реконструкцію чинні на той час президенти України, Росії і Білорусі – Кучма, Путін та Лукашенко. Новгородсіверці про це згадують, однак Путіна в кращому випадку називають “Пуйло”.

Північна вежа наразі була зачинена, проте атмосфера монастирського подвір’я діяла як заспокійливе. Тут УНІАН зустрів місцеву жительку Марину з дітьми. Вони фотографувалися біля квітучої магнолії. Марина говорить українською, хоча зізналася, що тільки через звернення українською, бо в побуті – російськомовні. Жінка зауважує, що в місті багато приїжджих – здебільшого діти тікали від війни до своїх батьків. Водночас чимало й тих, хто виїхав із Новгорода-Сіверського на захід України чи за кордон.

Монастир як оаза спокою і релаксу, однак належить до Московського патріархату. А тому невідомо, чи не прийдуть знову східні недружні сусіди когось захищати чи визволяти…

Новгород-Сіверський, попри хвилювання й настороженість, залишив враження мирного провінційного міста, мешканці якого живуть своїм життям – проводять посівну, протидіють повені. Але одночасно щодня хвилюються за своїх синів і вболівають за спільну перемогу України. Бо Новгород-Сіверський – це Україна!

Ірина Синельник

07.05.2022
Джерело: ЧЕLINE. Новини Чернігова

Магазин Автозапчастин м.Ніжин