Про польські «Краби» під Покровськом, взаємодію із 117 бригадою та російських зеків-штурмовиків: інтерв’ю заступника комбата 157 ОМБр

3 години назад

104 10 хвилин читано

Кореспондентам АрміяInform вдалось побувати на одному з пунктів управління 157 бригади та записати інтерв’ю із заступником командира 3 механізованого батальйону Артема з позивним «Історик».

Чоловік з Полтавської області, добровільно мобілізувався ще на початку широкомасштабного вторгнення рф. Потрапив у 53 бригаду звичайним солдатом. Керував взводом під Вугледаром, там зазнав важкого поранення через влучання осколків від танкового снаряда. Пройшов довге лікування та відновлення. Офіцерське звання отримав в Одесі за прискореним курсом підготовки, адже мав вищу освіту. Після формування 157 бригади йому запропонували там посаду.

Артем розповів про бойову обстановку, тактику дій противника під Покровськом, скільки за день нашим піхотинцям вдається знищувати ворожих штурмовиків, про бій з російськими «ссошниками», з якими підрозділами армії рф найважче воювати, а також про те, що розповідають рашисти, коли потрапляють у полон.

— Артеме, розкажіть про щоденні нелегкі завдання, які виконують піхотинці у смузі відповідальності вашого підрозділу.

— Наразі 3 механізований батальйон виконує оборонні завдання. Місцями може бути й маневрена оборона, а також проводимо штурмові дії. Ми штурмуємо ворога, відбиваємо в нього позиції, покращуємо своє тактичне положення. Не можна сказати, що це якась там глуха оборона чи штурм. Тобто ситуація на полі бою, я б сказав, плаваюча та швидкозмінна. Все, звісно ж, залежить від бойової обстановки.

Фото: Віталія Павленка / АрміяInform

— Які плюси маневреної оборони?

— Вони полягають в тому, що ми можемо трішки відійти, звільнити якесь місце, щоб туди ворог зайшов. Для чого це робиться? Наприклад, ворог заходить туди з вечора, а ми приходимо зранку, штурмуємо цю позицію. Ворог або здається, або ми його знищуємо.

Тобто, як це працює: залишаємо ворогу місце, він думає, що заходить на нові позиції, займає їх, а насправді він заходить в нашу пастку. Тому що ці позиції ми або мінуємо, або залишаємо якісь певні секрети, щоб потім знову їх відновити. Тобто наше найперше завдання в обороні — завдати ворогу максимальних втрат, з чим ми зараз і справляємось, що підтверджується об’єктивним моніторингом знищених ворогів.

— Трохи про статистику. Скільки за день вдається знищити ворогів?

— Буває по-різному. Буває від трьох, а може бути й до 15 осіб. Зараз противник постійно штурмує. І якщо, наприклад, буває така ситуація, що сьогодні працюють по ворогу два вогневі засоби, то завтра вже може працювати більше. І від цього залежить, скільки ми знищимо ворогів, тому важлива кількість залучених сил. Адже найперший пріоритет для нас — це користуватися вогневими засобами та берегти людей. Люди — це найголовніший та крайній козир, який іде в бій.

— Які, власне, вогневі засоби ураження використовує ваш підрозділ для знищення росіян?

— Безпілотні системи. Крім того, досить непогано себе показують західні зразки зброї, наприклад, MK-19. Це аналог АГС-17, автоматичний гранатомет плюс міномети непогано себе демонструють. Також дуже велику справу роблять інженери. Тобто це мінні загородження, створення перешкод, наприклад, «ягози», що ускладнює пересування ворога, і ми можемо його направляти у своє «русло». Можемо навіть залучати БПЛА, який скидає шматок «ягози» в окоп чи ще кудись.

Що таке «ягоза»? Це такий кручений колючий дріт, де в середині на скиді кріпиться граната. І коли скидається цей шматок «ягози», граната вибухає, і він розплутується.

Тоді в якійсь певній ділянці ворогу вже важко проходити. А з урахуванням того, що основні шляхи й логістика в полях креслиться наявністю лісопосадок, цими діями змушуємо ворога вийти на відкриту місцевість. Це дуже допомагає на передньому краї.

— Далі вже підключаються безпілотники, «ефпівішки»?

— Так. В окремих випадках, якщо штурм більш-менш масований, може підключатися артилерія. Це, наприклад, самохідні артилерійські установки типу KRAB. Звісно, FPV-дрони та дрони зі скидами, без них зараз ніяк.

Також можемо залучити вогневі засоби сусідів. От, наприклад, у нас наразі дуже тісна взаємодія відбувається зі 117 окремою важкою механізованою бригадою. Вони залучають свої вогневі засоби в тандемі з нашими. І навпаки, якщо нам потрібно більше вогневої міці, щоб придушити ворога, вони відразу залюбки долучаються.

Така взаємодія допомагає ефективніше і швидше знищувати ворога. Немає ніяких розмежувальних ліній, усі розуміють, що сьогодні погано тобі, а завтра буде погано мені. Тому тут повна взаємодія.

— Малі штурмові групи, як ворог їх застосовує під Покровськом?

— Малі штурмові групи противник використовує давно. Наступи, як хаотичні, так і ні, досить добротно організовані.

От, наприклад, сьогодні нас штурмує якась окрема мотострілецька рота рашистів, вона поділена на групи. Останнім часом ворог дуже прагне вклинитися в нашу оборону, але в нього нічого не виходить.

Крім звичайних піхотинців, у хід пішли навіть підрозділи сил спеціальних операцій російської федерації. Це було об’єктивно зафіксовано дронами. Це були групи по 4–5 людей, які оснащені бінокулярними приладами нічного бачення і які одразу штурмують з двох напрямків.

Як вони діють? Їм треба захопити якусь певну точку, яка є на карті, вона ключова. рашисти завдають відволікаючого удару на основну точку, а основний удар можуть зробити на другорядну точку. І ворог думає, що він нас такими своїми діями відволіче і зайде із зовсім іншого боку. Але росіяни вже так пробували не один раз, та не виходить і не вийде.

Трапляються якісь зовсім абсурдні ситуації. Навіть доходило до того, що ворог посилав в атаку людей без зброї, бронежилетів та шоломів. Вони спочатку зосереджувались в себе на позиціях в лісосмузі і намагались просто йти вперед.

Це була група з восьми осіб, ми їх знищили важкими бомберами «Вампір». Хоча, якби ми знали, що вони без зброї, ми просто б їх взяли в полон. Річ у тім, що тоді в посадці не дуже було зрозуміло, яке в них озброєння та що вони мають.

Але навіть після першого скиду бомби з «Вампіра» було зрозуміло, що ці люди взагалі не розуміють, що відбувається. Є таке поняття, що люди ще навіть не навчились боятися. Тому ми їх там усіх повністю знищили та, чесно кажучи, були трошки здивовані. Але, зі слів російських військовополонених, така тактика у ворога практикується.

Наприклад, людина відмовляється йти на позиції. Її спочатку десь там у підвалі фізично і морально «обробляють». І потім вона все одно йде на наші позиції, але вже без нічого. Отак просто для того, щоб «засвітити» вогневу точку або відволікти наші основні вогневі засоби, поки якась інша вогнева група буде робити свою роботу.

— Стосовно військовополонених рф. Хто ці люди, з яких підрозділів? Що вони розповідають?

— Ми брали в полон військовослужбовців 5-ї та 110-ї мотострілецьких бригад, різних окремих батальйонів, підрозділів «Шторм-Z» тощо. Безпосередньо на цій ділянці, де ми зараз стоїмо, саме наш батальйон взяв близько 15 російських військовополонених.

Якщо ділити їх на верстви суспільства, то, загалом, це різні люди. Але переважна більшість — це ті, в яких була загроза тюремного строку або які вже сиділи в російських тюрмах. Наприклад, був полонений з Красноярська, військовослужбовець рф з 5 бригади. Йому 61 рік, він два роки не досидів за вбивство власного сина і вирішив піти повоювати.

— рашисти приїхали до колонії та загітували його?

— Він сам захотів піти воювати. Також були полонені з тимчасово окупованого Ясинуватського району Донецької області. Мобілізовані. Одному хлопчині було 21–22 роки. У нього питаєш: тобі у 2014 році скільки було років, він каже, 10 чи 11 років. Тобто вже розумієш для себе, що покоління на окупованих територіях вже виросло. І вже свідомо чи, може, несвідомо, зі зброєю в руках вони йдуть проти нас воювати. Але в нього була інша історія — загроза тюремного строку. І система рф пропонує вибір завжди. Або-або. От вони і йдуть. Також були представники різних регіонів рф: Сибір, Красноярськ, Кемерово, Ставрополь. Вони «пачками» заїжджають, і ти розумієш, хто з якого регіону.

— Хто наразі з російських підрозділів найвправніший та найбоєздатніший? З ким важко воювати?

— Найвправніші — це лінійні підрозділи армії рф, контрактники, які вже давно служать. Ну і, звичайно ж, це сили спеціальних операцій. Але не завжди вони себе показували з кращого боку. У нас був випадок: тривав нічний штурм, у всіх військовослужбовців рф дороге і якісне спорядження для ведення бойових дій вночі тощо.

Так от, вони штурмували наші окопи. І російські спецпризначенці у кількості 7 осіб думали, що вони наших хлопців застали зненацька, але вийшло трошки по-іншому.

І коли ми прилетіли «Мавіком», з термальною камерою, щоб подивитися що і як там. Вже наші хлопці так ганяли цих кацапських «ссошників» по окопах, що вони не знали, що їм робити. Вони тільки те і робили, що кричали — «Здавайтєсь, ми русскій спіцназ». А наші хлопці відповідали: «Ми українські трактористи. І ми вам сьогодні „натикаємо“».

Відбивалися до останнього. На жаль, деякі військовослужбовці зазнали поранень, але загалом відбилися та стримали окупантів. У нас на такі випадки завжди сформований резерв, який може прибігти на підмогу. Наші заскочили в окопи, і там, відповідно, зав’язали боєм окупантів, поки не підлетів «Вампір» з великими бомбами — і наш бомбер далі просто влаштував цим «ссошникам» пекло.

На нашій ділянці ворог пробує різними способами прорватися. Наприклад, із залученням техніки. Звичайно, її тут поменше, тому що навіть, зі слів самих російських полонених, логістика в них дуже сильно страждає. Вони, з Очеретиного, на свої позиції йдуть пішки. Вони один раз пробували зробити механізований штурм, але ми завчасно поставили протитанкові міни, і на цьому все закінчилось.

Інші методи застосування механізованих штурмів я не спостерігав. Це була разова акція.

— А як з використанням мотоциклів, багі тощо?

— Так, використовують, але саме на моїй ділянці, і це підтверджується словами російських полонених, що вони ходять пішки. Їм просто дають наказ «вперед-вперед». Або, наприклад, буває таке, рашисти штурмують, ми завдаємо вогневого ураження, вони відступають. І вже тоді ми спостерігаємо, як окупанти відходять метрів 400–500, а потім у них «розривається» рація, і вони розвертається і йдуть назад.

— Самі ж полонені кажуть: або на штурм, або смерть — вибору немає?

— Так. Найчастіше, ті, хто сам усе розуміє, здаються в полон. Бували випадки, коли вороги просто вбивають себе зброєю або підриваються гранатою.

Якось була ситуація, ми виявили позиції ворога, то було укриття в лісопосадці. Ми їх цілу ніч «утюжили» «Вампірами», після цього виліз один живий рашист і здався. Чи були там ще поранені — невідомо, ніхто більше не вийшов. Так от, ми думали взяти цього одного рашиста в полон, але не встигли. Його росіяни вбили скидом з дрона. Поцілили прямо в нього, хоча він був цілий та неушкоджений. Тобто свої ж забрали життя свого ж солдата.

— Як вдається брати в полон росіян?

— Там, на позиціях, теж сидять люди. І в них досить важкий моральний стан.

Коли я спілкуюся з полоненим і запитую: «От тут скільки твоїх там сидить?». Він каже: «12 осіб». Я запитую, чи вони здадуться. Окупант каже, що 10 осіб так здадуться, а двоє — ні. Я кажу, а чому двоє — ні? Він відповідає, тому що вони ідейні, в російській армії ще з 2014 року, їхнє головне завдання — «тримати» ситуацію на позиції, щоб інші не здавалися.

Тому як варіант використовуємо російських полонених, щоб вони переконували «своїх» солдатів добровільно здаватися в полон, що в них є можливість вижити, зберегти життя, що такої можливості більше не буде, що росіяни загинуть під час штурмів або ж їх командири пристрелять. І це діє.

Насамперед така тактика рятує життя наших військовослужбовців, навіщо вступати в бій, зазнавати втрат, діставати поранення, якщо можна їх змусити спокійно вийти та здатися в полон. Тим паче, що сама вогнева позиція не знищується та її можна зайняти.

— Що ви можете розповісти про позиції росіян, як вони облаштовані, їхній побут тощо?

— Їхній побут зводиться до одного, як вони живуть десь у «хрущовке», де вибачте, все зас…ано, так само вони поводяться і на позиціях. Єдине, що варто зазначити, — це шаблонність російських офіцерів.

Наприклад, якщо вони десь у тилу роблять позицію для міномета, то вона буде обладнана «по останній букві книжки». І там знайдуться люди, які зроблять цю роботу.

Знову ж таки, у них більший людський ресурс для того, щоб облаштувати позицію міномета, адже треба дуже багато кубів землі викидати. Так само провести відповідну роботу, щоб правильно замаскувати цю позицію, і в них для цього ресурси є. Вони трактори не використовують, в них для цього є люди.

— кремлю завжди було плювати на людей.

— Так, навіть «по перехватах» видно ставлення. Наприклад, якщо росіяни щось там копають і скаржаться, що в них немає ні води, ні їжі. Їм відповідають: якщо ви не викопаєте стільки-то, вам ні води не дадуть, ні поїсти, і взагалі вас тут не поміняють. Таке часто було під Авдіївкою. І от, вони, як покірні раби, махають киркою і все добре.

Коли ми даємо російських полоненим дзвонити до родичів в рф, то будь-який з них починає свій діалог з того, що розповідає своїм рідним, що українська армія бореться за кожного свого пораненого, старається «витягувати» своїх «200-х», а в російській армії він такого ніколи не бачив.

У нас був випадок, коли ми вели полонених і потрапили під обстріл. Тоді один з полонених допомагав тягти нашого «300-го» і навіть собою його прикривав. А потім той росіянин ще й дякував українським військовим, що він вижив та що врятували йому життя.

Трапляються різні люди, наприклад, штурмували бліндаж, і ми точно знали що там були два «вагнерівці», ми дуже хотіли взяти їх у полон. Ба більше, були деякі докази того, що вони скоїли воєнні злочини проти українців. І потім інший полонений, якого ми взяли, він, до речі, теж був з цієї 110 бригади рф, каже що «агнерівці» самі застрелились, не хотіли потрапити в полон. Як докази він показав у себе на спині їхні мізки.

До речі, цей російський солдат переданий далі та піде на обмін. Якось у нас було 5 полонених, і вони попросили записати звернення до військового суду рф, де вони просили не знущатися над українськими військовими, не скоювати воєнні злочини та злочини проти людяності.

— А чим російські окупанти пояснюють свої воєнні злочини, для чого вони розстрілюють наших військових, як вони це аргументують?

— Відповідь завжди одна — ми не такі, в нашому підрозділі такого немає. Тобто повний «мороз».

— Розкажіть про організацію роботи на КСП батальйону?

— Загалом це взаємодія. Структура підрозділу зроблена так, що насамперед це, найголовніше — зв’язок та об’єктивний контроль позицій. Тобто наші пілоти БПЛА, які чергують тут, плюс є розрахунки на самих позиціях. Ми постійно бачимо картинку 24/7 всього, що відбувається на полі бою, на передньому краї, щоб виявити ворога на дальніх підступах і завдати йому вогневого ураження ще до того, як вони підійдуть на відстань стрілецького бою до нашої піхоти.

Тобто це фактично пункт управління боєм. Постійна перевірка та контроль. Тісний зв’язок з командирами рот, які трошки ближче до переднього краю розташовані та керують своїми бійцями. У нас вироблена чітка каскадна система «зверху і вниз», і відповідно назад. Це такий «кровообіг» інформації, який постійно рухається, йде постійний обмін інформацією. Вся наша робота направлена тільки на одне — знищувати ворога.

— Які у вас можливості ведення аеророзвідки вглиб бойових порядків противника?

— Якщо говорити про рівень батальйону, то найчастіше для розвідки ми використовуємо такі борти, як-от Mavic вдень та Mavic 3T вночі. Також використовуємо FPV-дрони. Бригада вже здійснює більш глибинну розвідку з використанням таких розвідувальних бортів як «Лелека» тощо, які застосовуються для розвідки та виявлення вогневих засобів противника.

Якщо ми бачимо, що якусь нашу позицію обстрілюють, ми відразу виявляємо, з чого йде обстріл, частоту обстрілу, далі передаємо цю інформацію на бригаду. Бригада відразу веде моніторинг найближчого населеного пункту, звідки відбувається обстріл, і відповідно направляє туди розвідувальний борт та залучає вогневі засоби, щоб подавити або знищити противника.

Також застосовуємо «вогонь на заборону». Тобто є певні засічки, де можливе розташування російських мінометів, «Градів», гармат, і там можливе скупчення ворога. Туди завдається превентивний удар. Це дуже часто спрацьовує і допомагає припинити обстріли.