Україна і світ

Прип’ять: місто втраченого майбутнього

Прип'ять: місто втраченого майбутнього

26 квітня 1986 року сталася трагедія не лише на Чорнобильській АЕС, а у її місті-супутнику. Прип’ять з міста майбутнього перетворилося на місто-привид.

Прип’ять – маленьке містечко неподалік Києва та лише у двох кілометрах від Чорнобильської АЕС. Саме завдяки останній і виникла потреба у його побудові в далекому 1970 році. Але вже за 16 років трагедія на ЧАЕС погубила це місто.

Почали Прип’ять зводити одночасно з будівництвом електростанції. Спершу це було селище та його населення складали здебільшого будівельники, проте вже в 1979-му воно перетворилося на справжній атомоград і планувалося, що невдовзі стане важливим перевалочним пунктом, що стоїть на перехресті важливих водних, залізничних і дорожніх артерій. Передбачалося, що це буде місто майбутнього.

Прип’ять до аварії: дивіться відео

До трагедії Прип’ять була чи не наймолодшою у складі колишнього СРСР: і за середнім віком населення, яке здебільшого становила молодь, і за своїм власним – 16 років. Вона розбудовувалася та розвивалася. До прикладу, Парк культури, який зі своїм чортовим колесом, став химерним символом сучасної Прип’яті, повинні були відкрити 1 травня 1986 року. Також у цей час будували кінотеатр “Прометей”, будинок культури “Енергетик”, готель “Полісся” та різноманітні торгові центри.

Проживали тут близько 48 тисяч осіб і щодня приріст населення збільшувався: як за рахунок новонароджених (близько 800 щорічно), так і за рахунок новоприбулих (500-600). Передбачалося, що у місті після повного введення в експлуатацію ЧАЕС буде жити 75-78 тисяч осіб.

Проте, все перекреслила катастрофа на станції, що сталася уночі проти суботи, 26 квітня – в день, коли місто вже відпочивало після важкого робочого тижня та готувалося до різноманітних урочистих заходів, в тому числі і пов’язаних з травневими святами, які гучно відзначали в СРСР.

Тодішня влада довго мовчала про катастрофу, тому більшість жителів навіть і не здогадувалися, що щось сталося. Та й, як вони сьогодні говорять, радіацію не відчуєш, вона не має запаху. Багато хто думав, що на станції сталася звичайнісінька пожежа, тому жодних серйозних наслідків не буде і її швидко ліквідують. Відтак, “роззяви” та діти бігли на міст, що стоїть біля в’їзду до міста, щоб подивитися на палаючий реактор, який добре звідси проглядався – потім стало відомо, що саме тут була найбільша доза радіації (500-600 рентген на годину). Опісля це місце нарекли “мостом смерті”, оскільки більшість тих, хто тут перебував, у підсумку померли від променевої хвороби.

Прип'ять: місто втраченого майбутнього

Нам же ніхто нічого не говорив, який рівень радіації, яку дозу ми отримали, нічого! А ми ж пробули до евакуації в цій зоні 38 годин. Ми наскрізь були всім цим просякнуті! І весь цей час нам ніхто не надавав жодної допомоги. Хоча у нас у місті було багато сандружин, а в кожному управлінні на складі лежали ящиками, на кожного члена сім’ї, антидоти, калій-йод, респіратори та одяг. Все це було, тільки ніхто не скористався цим. Нам йод принесли лише на другий день, коли його пити було вже марно. Ось ми і розвезли радіацію всією Україною,
– ділиться спогадами жителька Прип’яті та екс-співробітниця Чорнобильського монтажного управління Лідія Романченко.

Евакуація Прип’яті розпочалася лише 27 квітня. Упродовж дня містом кілька разів лунало сумнозвісне повідомлення про тривогу, а вже о 14:00 за жителями під’їхали жовті автобуси, яких загалом налічувалося 1225 машин, та два дизельні потяги. Також можна було користуватися власним транспортом. За три години у місті практично нікого вже не залишилося.

Як відбувалася евакуація Прип’яті у 1986-му: дивіться відео

Навіть під час евакуації влада нічого не говорила та заспокоювала всіх. Усі жителі міста були упевненні, що незабаром повернуться.

Прип’ятчанам рекомендували взяти документи, речі першої необхідності та продукти харчування на декілька днів. По радіо не сказали, як довго триватиме евакуація, але всі чомусь були твердо впевнені, що три дні. Мовляв, місто помиють, і все буде, як раніше. В очікуванні автобусів люди грали в бадмінтон. Дехто взяв із собою шампури та вудки. Здавалося, що всі зібралися за місто на великий пікнік,
– згадує колишній житель міста Олександр Галух.

За кілька днів деяким людям дозволили повернутися, однак не назавжди, а лише, щоб забрати документи та все необхідне, що не встигли під час евакуації. Люди із жахом заходили у власні квартири, оскільки вже у 1986-му більшість із них розграбували мародери…

Згодом для працівників ЧАЕС звели нове місто – Славутич. Дехто переселився і в інші населені пункти. А Прип’ять так і залишилися наймолодшим і найгарнішим містом-привидом.

Чорнобильська катастрофа: головні факти у відео

Читайте новини на нашій Facebook-сторінці  та приєднуйтесь до нашої  Facebook-групи


Джерело Телеканал новини «24»
26.04.2019